Баби кам'яні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стела епохи міді-бронзи (3-2 тис. до н. е.) із сакральними зображеннями (Сватове Луганської області)
Скіфське каменерізне мистецтво
Хронологічна таблиця половецького каменерізного мистецтва ХІ-ХІІІ ст.
Половецька баба із чашою (Луганськ)
Половецька баба (Харків)
Половецькі баби у дворику Полтавського краєзнавчого музею

Ба́би кам'яні́, Боввани — монументальні кам'яні скульптури, які з'явилися на території сучасної України більше 6 тис. років тому. Кам'яні статуї або баби поширені в степовій смузі Європи і Азії від Монголії до Німеччини.

Загальна характеристика кам'яних статуй[ред.ред. код]

Кам'яні боввани, які розглядалися давніми людьми як ідоли-обереги, з'явилися на території Дешт-и-Кипчак (степи від Іртишу до Дунаю) у IV—II тисячолітті до н. е. Антропоморфні стели, виготовлені нащадками індоєвропейців, археологами виявлялися при дослідженні катакомбних поховань. Великі камені установлювалися на курганах.

Кам'яні статуї українського степу діляться на кілька груп:

Антропоморфні стели епохи міді-бронзи[ред.ред. код]

Кам'яні статуї висікали в основному нащадки індоіранців, що походили з південної Азії та жили в українських степах в період раннього металу (енеоліт — бронза 4-2 тис. до н. е.). Ними створені так звані нижньомихайлівська, кемі-обинська, ямна, катакомбна археологічні культури.

У степу між Дунаєм і Доном виявлено більш ніж 330 стелоподібних монументальних скульптур. Значна кількість знайдена у Північному Причорномор'ї і Криму. 172 стели походять з Бузько-Інгулецького межиріччя.[1] Масовість і різноманітність ранніх кам'яних статуй викликала в 60-х рр. ХХ ст. необхідність їх класифікації. З'явилися пояснення іконографічного і семантичного змісту статуй.

Залежно від форми і прийомів обробки стели поділяються на дві групи:

  • стели-плити без антропоїдності;
  • антропоморфні стели.

Перший тип — стели-плити без контурів голови, хоча їх поверхня оброблена. У загальній формі вони лише умовно наближаються до антропоморфності. Другий тип, антропоморфні стели виконані з плит, або стовпоподібних глиб пісковика, кварциту з обов'язковим зображенням голови.

До сих пір залишається невирішеним питання про культурну приналежність антропоморфних стел. Одні вчені пов'язують їх з ямною культурою[2], інші — з кемі-обинською[3], треті — з південно-бузьким варіантом ямної культури[4], четверті — з ямно-катакомбним і навіть катакомбним часом[5][6], п'яті — з енеолітом нижньомихайлівських і середньостоговських пам'яток.[7][8].

Скіфські статуї[ред.ред. код]

Наступну за хронологією групу статуй складають боввани, залишені скіфами — іраномовними племенами, які з'явилися в українських степах в середині 1 тис. до н. е. «Скіфськими бабами» в народі називають всі етнічно різнотипні скульптури. Даної історичної помилки часто припускаються журналісти, вчителі й навіть деякі дослідники [9][10]

Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н. е. Ареал їх розповсюдження досить значний — від Румунії до Прикавказзя. Переважно всі зображення скіфів передають бородатих чоловіків. У композиційно-художньому відношенні вони виконані примітивно. Це доволі дивно для народу, носія високохудожнього скіфського «звіриного стилю», вихованого на контактах із давньогрецьким класичним мистецтвом. Цей парадокс завжди дивував вчених:

«Скіфські статуї не порівняти з грецькою скульптурою. Цікаво тільки, що скіфи, які так багато запозичили у греків у монументальному мистецтві, виявилися мало сприйнятливі до імпульсів, що виходили від їх витонченіших сусідів. А тим часом вони відвідували грецькі поліси, бачили скульптури на площах, що передають образ людини з довершеним реалізмом. Бачили і, ймовірно, залишалися до них байдужими».[11]

На стелоподібних корпусах скіфських статуй зазвичай зображені три-чотири предмети: ріг, сагайдак, кинджал-меч. Ріг поміщений в правій руці на рівні грудей, сагайдак — на лівій стороні, кинджал або меч — в лівій руці на рівні поясу. Атрибути зазвичай спостерігаються і в тюркських аналогіях Сибіру, де кам'яні статуї тримають в правій руці чашу, а в лівій кинджал. Відсутність бороди і, навпаки, зображення вусів також виявляють схожість скіфських статуй з давньотюркськими. У каменерізному мистецтві Північного Причорномор'я скіфи зберегли загальні елементи південно-сибірських статуй. Проте незрозуміло чому скіфи, що мігрували до Північного Причорномор'я через Закавказзя, Передню Азію, де відвіку була відома техніка обробки каменя, не принесли з собою нових відчутних художніх віянь, як це відбулося з «звіриним стилем».

Не вирішена ще одна проблема, пов'язана із скіфською скульптурою. Дотепер відкриті та, в основному, добре вивчені тисячі скіфських поховань. Проте, враховуючи поминально-культовий характер статуй, неможливо поки пояснити, чому немає переконливих слідів установки їх над похованнями скіфів.

Кипчацько-половецькі кам'яні баби[ред.ред. код]

Половецькі статуї, що зустрічаються на величезних просторах від південно-західної Азії до південно-східної Європи, складали найважливіші елементи духовної культури художнього каменерізного мистецтва, похоронного обряду стародавніх тюрків. Половецьке каменерізне мистецтво процвітало в українських степах у 11-13 ст.

Див. також Баби половецькі

Поширення[ред.ред. код]

На Тернопільщині на початку 20 століття львівський археолог А. Шнайдер нарахував понад 30 «Кам'яних баб», зокре­ма у місті Бучач, м-ку Золотий Потік (нині смт Бучацького району), Горішній Слобідці, Заліссі (нині села Монастириського району) та ін. Зображення «Кам'яних баб» на наш час проте не збереглися. Збереглася лише нижня частина каменю під назвою «Баба» на річці Нічлава у с. Бабинці Борщівського району.

На Коломийщині ґраф Калиновський, який мав маєток у селі Великій Кам'янці, у своєму дворі встановив на постаменті язичницьку скульптуру, на якій були зображення двох богів. Дослідник Покуття К. В. Войціцький бачив цього ідола ще 1832 і вважав що це — зображення Лелі і Полеля. Інші дослідники, зокрема А. Кіркор, вважали, що на скульптурі — Дажбог і Лада. Де поділася, знайдена селянами Графа Калиновського скульптура — встановити не вдалося. Очевидно, що кам'яного ідола, витесаного з пісковика, знищено. Відомо тільки, що кам'янецькі люди ходили стісувати пісок з тієї скульптури для чарувань чи ліків. Не виключено, що й Велика і Мала Кам'янки дістали назви завдяки цій фігурі, до якої ходили на поклін мешканці навколишніх сіл. Можливо, що в дохристиянську добу ця скульптура стояла на Золотій горі у Джуркові, а звідти перекочувала до двору пана Калиновського. Два обличчя на скульптурі говорять про те, що цей праукраїиський бог нагадував римського Януса.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шапошникова О. Г., Фоменко В. Н., Довженко Н. Д.  Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант) // Свод археологических источников. Вып. 1-3. — К., 1986. — С. 21-36.
  2. Формозов А. А.  Материалы к изучению искусства эпохи бронзы юга СССР // Советская археология. — 1958. — № 2.
  3. Шепинский А. А.  Новая антропоморфная стела эпохи бронзы в Крыму // Советская археология. — 1958. — № 2. — С. 146—147.
  4. Шапошникова О. Г. , Фоменко В. Н. , Довженко Н. Д.  Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант) // Свод археологических источников. Вып. 1-3. — К., 1986. — С. 21-36.
  5. Шепинский А. А.  Памятники искусства эпохи раннего металла в Крыму // Советская археология. — 1963. — № 3.
  6. Довженко Н. Д.  Поховання з антропоморфними стелами у світі етнографічних матеріалів // Археологія. — 1979. — № 12
  7. Лесков А. М.  Керченская экспедиция в 1967 году // Археологические исследования на Украине в 1967 году. — К., 1968. — Вып. ІІ. — С. 5.
  8. Телєгін Д. Я.  Енеолітичні стели і пам'ятки нижньомихайлівського типу // Археологія. — 1971. — № 4. — С. 9
  9. Шульц П. Н. Скифские изваяния Причерноморья / Античное общество. — М., 1967. — С. 225—237.
  10. Попова Е. А.  Об истоках традиций и эволюции форм скифской скульптуры // Советская археология. — 1976. — № 1. — С. 108—122.
  11. Хазанов А. М.  Золото скифов. — М., 1975. — С. 88.

Література[ред.ред. код]

  • Веселовский Н. И.  Современное состояние вопроса о «каменных бабах» или «балбалах» // Записки Одесского общества истории и древностей. — Т. ХХХІІІ. — Одесса, 1915.
  • Дашкевич Я. Р. ., Трыярски Э.  Каменные бабы Причерноморских степей. Коллекция из Аскании-Нова. — Варшава, 1982.
  • Древние изваяния Сибири. Путеводитель. Новосибирск: Наука, 1980.
  • ЕвтюховаЛ. А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии / Материалы и исследования по археологии СССР. — N 24. М.: издательство АА СССР. С. 72 — 120.
  • Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950.
  • Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999;
  • Кызласов Л. Р.  О нзначении древнетюркских каменных изваяний, изображающих людей // Советская археология. — 1964. — № 2.
  • Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV—XIII века. — Воронеж, 2003
  • Плетнева С. А.  Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974.
  • Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957.
  • Уваров С. А.  К вопросу о каменных бабах // Труды ХІІІ археологического съезда. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Форостюк О.. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004.
  • Харламов В. А.  О каменных бабах Донской области // Труды археологического съезда ы Екатеринославле 1905. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Чириков Г. С.  Каменные бабы в Харьковской губернии. — Харьков, 1901.
  • Шепінський А. А.  Антропоморфні стели Північного Причорномор'я // Археологія. — 1973. — № 9.
  • Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. М.: наука, 1966. С 139
  • Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — Т. XI. — СПб., 1890.

Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

  • Енциклопедія Коломийщини, зшиток 2, літера Б

Джерела[ред.ред. код]