Багдадська батарейка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Багдадська батарейка»

Опис артефакту[ред.ред. код]

Багдадська батарейка — загадковий месопотамський артефакт парфянського і сасанідского періодів, який слідом за Вільгельмом Кенігом - директором Національного музею Іраку - іноді розцінюють як античний гальванічний елемент, створений за 2000 років до народження Алессандро Вольта.

У наш час Багдадська батарейка знаходиться в Національному музеї Іраку [1].

Вільгельм Кеніг у своїй книзі «Втрачений рай» дає такий опис багдадській батарейці:

верхній кінець стрижня приблизно на сантиметр виступав над циліндром і був покритий тонким, світло-жовтим, але повністю окисненим шаром металу, з вигляду схожого на свинець. Нижній кінець залізного стрижня не діставав до днища циліндра, на якому знаходився шар асфальту товщиною приблизно три міліметри [2].

Перша «батарейка», виявлена Кенігом поблизу Багдада в червні [3] 1936 р. (у деяких джерелах говориться, що в 1938 році [4]), являла собою 13-сантиметрову посудину, шийку якої було залито бітумом, а через неї проведено залізний прут зі слідами корозії. Усередині посудини перебував мідний циліндр, усередині якого знаходився залізний стрижень [5][6].

Вільгельм Кеніг припустив, що Багдадська батарейка, заповнена кислотою або лугом, могла створити електричний струм напругою в один вольт. Кеніг переглянув експонати Багдадського музею старожитностей. Його здивували мідні посріблені вази, пов'язані до 2500 року до н. е.. Як припустив Кеніг, срібло на вазах було нанесено електролітичним методом [5].

Версію Кеніга про те, що знахідка є батарейкою, підтвердив професор Дж. Б. Перчінскі з Університету Північної Кароліни. Він створив точну копію «батарейки» і наповнив її п'ятивідсотковим винним оцтом. Було зафіксовано напругу в 0,5 вольта [2].

Німецький єгиптолог Арне Еггебрехт доводить, що ще понад 2000 років тому була відома гальванізація. Для підтвердження він використовував статуетку Осіріса. Використавши 10 посудин, подібних багдадській батарейці та сольовий розчин золота, за кілька годин учений підтвердив здогадку - статуетка була покрита рівним шаром золота [2].

У 1947 р. американський фізик Віллард Ф. Грей виготовив точну копію багдадської батарейки, використавши сульфат міді як електроліт. Батарейка дала електричний струм з напругою близько 2 вольт. Пізніше було зроблено безліч подібних експериментів, але напруга виходила приблизно такою ж: від 0,8 вольт до 2 вольт [5]. У передачі «Руйнівники легенд» був отримано той же результат - гальванізація відбувалася, хоч і була малоефективна. Для досягнення достатньої для гальванізації напруги потрібно з'єднати послідовно 10 посудин. Також там висунулася теорія, що можливо батарейка використовувалася в медичних цілях [7].

З іншого боку, скептично налаштовані археологи відзначають, що сама демонстрація можливості використання знахідки в якості джерела електричного струму не доводить, що вона насправді так застосовувалися. До того ж, шар асфальту покриває мідний циліндр повністю, що виключає підключення проводів зовні. Також асфальт добре підходить для запечатування посудин для збереження вмісту, однак для гальванічних елементів такого типу герметизація не тільки не потрібна, а й контрапродуктивна, тому що перешкоджає можливості додавання або заміни електроліту. Не було знайдено жодного супутнього електричного обладнання, яке могло б використовувати «батарейки», не було знайдено навіть провідників струму. Також невідомі зразки того часу покриті золотом з допомогою електрики, всі вони були позолочені добре відомим процесом амальгамування. До того ж, багдадська батарейка майже ідентична знайденим посудинам з прилеглої Селевкії з відомою функцією, - вони використовувалися для зберігання сувоїв.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]