Багмут Іван Адріанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Адріанович Багмут
Іван Багмут в 1950-ті
Іван Багмут в 1950-ті
Дата народження: 7 червня 1903(1903-06-07)
Місце народження: с. Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії тепер Царичанського району Дніпропетровської області
Дата смерті: 20 серпня 1975(1975-08-20) (72 роки)
Місце смерті: Харків
Національність: українець
Громадянство: СРСР СРСР
Рід діяльності: письменник
Жанр: оповідання, повість, нарис
Премії:

Літературна премія імені Лесі Українки (1973 рік).

Іва́н А(н)дріа́нович Ба́гмут (7 червня 1903, Бабайківка — †20 серпня 1975, Харків) — український письменник, родом з Катеринославшини. Старший брат Йосипа Багмута. Жертва Сталінських репресій.

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Іван Багмут народився в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанського району) 7 червня 1903 року. Батько його був вчителем і намагався дати синові добру освіту.

Навчався Іван спершу у Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова. Тут І. Багмут працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, став редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літредактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом в РАТАУ. В Харкові він продовжував навчання в сільськогосподарському інституті.

Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував.

Перші публікації[ред.ред. код]

Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: «Подорож до Небесних гір», «Преріями та джунглями Біробіджана», «Вибухи на півночі» та низка інших.

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Іван Багмут був членом літературних організацій «Молодняк» та «Пролітфронт», але його літературна діяльність перервалася влітку 1935 року.

Заслання і міжвоєнні роки[ред.ред. код]

9 серпня 1935, коли особлива нарада при Харківському управлінні НКВС УРСР за вигадину «контрреволюційну діяльність» засудили письменника на на шість років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах Чиб'ю, Уса, Абезь у Комі АРСР (тепер Республіка Комі. Працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Після звільнення в 1941 р. письменник деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт.[1]

Учасник Німецько-радянської війни. Нагороджений двома медалями «За відвагу». І. Багмут був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 року письменник був тяжко поранений і після лікування в лютому 1944 повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. В Харкові письменник поновив літературну діяльність, написавши в роки війни книжку «Записки розвідника».

Після війни Іван Багмут працював переважно в галузі дитячої літератури.

Член Спілки письменників України з 1946 року.

Твори[ред.ред. код]

Збірки оповідань:

  • «Гарячі джерела» (1947)
  • «Оповідання» (1951)
  • «Шматок пирога» (1957)
  • «Злидні» (1958)
  • «Знак на стіні» (1961)

Повісті:

  • «Щасливий день суворівця Криничного» (1948)
  • «Господарі Охотських гір» (1949)
  • «Служу Радянському Союзу» (1950)
  • «Блакитне плесо» (1959)
  • «Записки солдата» (1961)
  • «Подвиг творився так» (1961)
  • «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964)
  • «Життєпис слухняного хлопця» (1968)

П 'єси:

  • «Дорога мамочка» (у співав., 1952)
  • «Степи цвітуть» (1959)

Інші видання:

  • «Вибране» (1964)
  • Твори в 2-х томах (1983)

Відзнаки і реабілітація[ред.ред. код]

За літературну творчість у 1973 Іван Багмут був удостоєний премії імені Лесі Українки. Цього ж року харківський суд переглянув його справу і скасував попередній вирок за відсутністю складу злочину. Письменник отримав реабілітацію, але жити йому залишалось недовго.

20 серпня 1975 року він помер.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мукомела Олександр «Іван Багмут» у «…З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій» // Літературна Україна № 209(4429), 169 травня 1991 р. — С. 8.

Література[ред.ред. код]

  • Багмут І. Записки солдата: Повісті, оповідання, нариси. — К.: Дніпро. 1975. — 503 с.
  • Багмут И. А. Записки солдата: Повести и рассказы. — М.: Сов. Писатель, 1985. — 494 с., портр.
  • Багмут І. Гострити зброю: [Інтерв'ю в переддень V з'їзду письменників України] // Прапор. — 1966. — № 5. — С. 2—3.
  • Історія української літератури. Т.6. Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1917–1932). — К., 1970. — 515 с.//Про Багмута — С. 72, 84.
  • Історія української літератури у 2-х томах. Т.2. Радянська література. — К.: Наук. думка, 1988. — 742 с.//Про Багмута — С. 166, 172, 209, 218, 233, 325, 326.
  • Мукомели О. Іван Багмут // З порога смерті: Письменники — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — 1991. — С. 51—53.
  • З літературної географії Приорілля : [Біографія І. Багмута] // Приоріл. правда. — 1971. — 22 квіт.
  • Іван Андріанович Багмут: [Некролог] // Літ. Україна. — 1975. — 26 серп.
  • Ющенко О. Побували в Галактиці!: [Спогад] // Березіль. — 1977. — № 9—10. — С.170-175.
  • Тимченко В. Життєві і творчі горизонти // Прапор. — 1979. — № 6. — С.91—96.
  • Нездійминога М. Жила-була сім'я… : [Про письменників Багмутів] // Приоріл. правда. — 1991. — 15 січ.
  • Письменники України — жертви сталінських репресій: Іван Багмут // Нові рубежі. — 1992. — 15 груд.
  • Багмут І. А. // УРЕ. — Т.1. — С. 400.
  • Багмут І. А. // УРЕ. — 2-ге вид. — К., 1978. — Т.1. — С. 317 с.
  • Иван Багмут // Писатели Украины в Великой Отечественной: Биобиблиограф. справочник. — К., 1985. — С. 17.
  • Багмут Іван Андріанович // УРЕС. — 2-е вид. — К., 1987. — Т.3. — С. 122.