Базилозавр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Базилозавр
Період існування: Пізній еоцен
Реконструкція зовнішнього вигляду
Реконструкція зовнішнього вигляду
Охоронний статус
Скам'янілість
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Китоподібні (Cetacea)
Підряд: Archaeoceti
Родина: Basilosauridae
Підродина: Basilosaurinae
Рід: Basilosaurus
Види
  • Basilosaurus cetoides
  • Basilosaurus drazindai
  • Basilosaurus isis

Базилозаври — рід китоподібних, що жили в еоцені між 40 і 37 млн років тому. Іх скам’янілі залишки були вперше знайдені на півдні Сполучених Штатів в Алабамі і спочатку вважалися залишками морського плазуна, чим пояснюється нехарактерна для ссавців кінцівка назви «-завр». Скам’янілості принаймні двох інших видів цього роду були пізніше знайдені в Єгипті і Пакистані. Базилозаври мали у середньому 20 м завдовжки (максимум 25 м), їх тіло було значно більше витягнуте і звужене, ніж у будь-якого різновиду сучасних китів. Надзвичайно цікавою для палеонтологів рисою є наявність у базилозаврів рудиментарних задніх ніг.

Викопні свідоцтва[ред.ред. код]

На початку XIX сторіччя скам’янілі кістки базилозаврів в Луїзіані та Алабамі знаходились так часто і були такі великі, що місцеві жителі використовували їх як меблі. Один такий хребець був надісланий до Американського Філософського Суспільства суддею Браєм, котрого непокоїло бездумне знищення місцевими жителями важливих для науки знахідок. Скам’янілість потрапила до рук доктора Ричарда Харлана, котрий дійшов висновку, що вона належить плазуну 45 метрів завдовжки, якого він назвав базилозавром (в перекладі «царський ящір»).

Британський дослідник Сер Ричард Оуен, після вивчення пізніших знахідок хребта, фрагментів щелепи, передніх кінцівок та ребер довів, що ця тварина є ссавцем, а не плазуном. Оуен запропонував для неї нову назву Zeuglodon cetoides («хомутозуб китоподібний»), яка зараз вживається поряд з історичною назвою. Нова назва відбиває характерну будову зубів з подвійними коріннями, яка є типовою для морських ссавців.

В 1845 році про велетенські кістки з Алабами прознав «доктор» Альберт Кох і вирішив зібрати повний скелет тварини. Згодом йому вдалося сконструювати гігантський скелет «морського змія» 34 м завдовжки, котрий він показував публіці спочатку у Нью-Йорку, а потім у Європі. Як виявилося пізніше, цей скелет був зібраний з кісток, що належали п’яти різним тваринам, деякі з котрих взагалі не були базилозавром. Скелет був знищений під час великої чикагської пожежі.

Череп базилозавра

Скам’янілі рештки іншого виду, Basilosaurus isis, були знайдені в Єгипті. Численні єгипетські знахідки надзвичайно добре збереглися і включають навіть кістки задніх ніг. Палеонтолог Філіп Гінгеріх, який організував декілька експедицій до цієї долини, вважає, що враження від знахідок за давніх часів саме таких велетенських скелетів могло призвести до виникнення єгипетського культу бога-крокодила. Рештки ще одного виду, Basilosaurus drazindai, були знайдені в Пакистані. Викопний вид Basiloterus husseini вважається його близьким родичем, але він має менш витягнуте та звужене тіло.

Біологія[ред.ред. код]

Найбільш вражаючою рисою базилозавра є будова його надзвичайно витягненого скелета. Цей ефект досягається шляхом безпрецедентного здовження його хребців; воно вважається максимумом, якого теоретично можуть досягти китоподібні на шляху еволюційного перетворення у змію. Переміщувався базилозавр також у незвичайний спосіб — за допомогою змієвидних згинань хребта, що нагадує рух вугра, тільки не в горизонтальній, а в вертикальній площині. Філіп Гінгеріх вважає, що базилозавр для переміщення міг певною мірою користуватися також і горизонтальними згинаннями хребта, що взагалі нехарактерно для китоподібних. Будова скелету хвостової частини дозволяє припустити наявність невеликого хвостового плавця, котрий, як вважається, допомагав тільки при вертикальному пересуванні. Більшість реконструкцій припускає також наявність малого спинного плавця, але щодо нього серед дослідників немає згоди — деякі спеціалісти вважають, що базилозавр мав на спині нерухомий гребінь.

Знаменною частиною анатомії базилозавра є задні ноги приблизно 60 см завдовжки, які безсумнівно не могли використовуватися для пересування 18–27-метрової тварини. Аналіз показує, що ноги могли знаходитися лише у двох фіксованих позиціях. Виглядом вони нагадують рудиментарні ноги деяких удавів боа, що їх вони використовують під час копуляції для фіксування тіла партнера. Цілком імовірно, що базилозаври користувались своїми ногами для цієї ж потреби.

Хребці базилозавра були порожнисті і, імовірно, заповнені рідиною. Це, а також порівняно слабкий розвиток осевої мускулатури і досить тонкі кістки скелету дозволяють зробити висновок, що базилозаври жили переважно у поверхневому шарі моря і не були спроможні занурюватися на великі глибини, як більшість сучасних китів. Також не вважається імовірним, щоб вони були спроможні до будь-якого пересування по суші.

У черепі базилозавра 1,5 м завдовжки не було достатньо місця для розміщення органів ехолокації, що їх мають сучасні зубаті кити, і їх мозок також буз значно меншого розміру. З цього робиться висновок про відсутність у них соціальних здібностей, характерних для сучасних китоподібних; базилозаври, скоріше за все, були одиночними тваринами.

Одного часу вважалося, що базилозаври мали щось на зразок зовнішньої кісткової броні, але потім було з’ясовано, що за броню були прийняти рештки черепахових панцирів, знайдені поруч з кістками китів. Деякі криптозоологі вважають, що базилозаври чи їх еволюційні нащадки дожили до наших часів, і саме вони відповідальні за легенди і повідомлення про зустрічі з морським змієм. Але викопні свідоцтва закінчуються 37 млн років тому, і немає ніяких достовірних доказів їх подальшого існування цих великих і цікавих тварин.

Цікаві дрібниці[ред.ред. код]

Живі базилозаври засобом комп’ютерного моделювання та анімації були відтворені в другій серії фільму Бі-Бі-Сі «Прогулянки з доісторичними тваринами».

Джерела[ред.ред. код]

  • Perrin, William and Wursigm Bernd, and Thweissen, J.G.M. Encyclopedia of Marine Mammals. Academic Press, 2002.
  • Thewissen, J. G. M. (editor). The Emergence of Whales: Evolutionary Patterns in the Origin of Cetacean. Plenum Press, New York and London, 1998. ISBN 0-306-45853-5
  • Zimmer, Carl. At the Water's Edge. Free Press, 1998.

Посилання[ред.ред. код]