Байрамова Фаузія Аухадіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байрамова Фаузія Аухадіївна
Фәүзия Аухади кызы Бәйрәмова
Лідер партії «Іттіфак» Фаузія Байрамова
Народилася 5 грудня 1950(1950-12-05) (73 роки)
Сабаєве, СРСР
Громадянство Росія Росія
Національність Волзька татарка
Діяльність Громадський діяч
Письменник
Alma mater Казанський державний університет
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Знання мов татарська
Членство СП СРСР
Партія «Іттіфак»
Конфесія Іслам
У шлюбі з Джаміль Сафіуллін (1953-2021)
Автограф
Нагороди
Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»
Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»

Фаузія́ Байра́мова (тат. Фәүзия Аухади кызы Бәйрәмова; *5 грудня 1950(19501205), Сабаєве, Башкортостан) — татарська письменниця, громадська діячка та правозахисник. Кандидат історичних наук (2006)[1], голова партії «Іттіфак», одна з лідерів татарського національного руху та політичної опозиції в Татарстані. Жертва політичних переслідувань у РФ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Фаузія Байрамова народилася у присілку Сабаєвому в Башкортостані. Після закінчення середньої школи продовжила освіту в Казані — спочатку у театральній школі, а згодом на філологічному факультеті Казанського державного університету (1983–1989). У 1986 стала членом Спілки письменників СРСР. Професійну кар'єру розпочала з роботи у казанській телестудії, після чого працювала редактором у книжковому видавництві.

В той же час почала активно займатися політичною діяльністю. Входила до ініціативного центру Народного фронту Татарстану, однак вийшла з організації через політичні розбіжності. Брала участь у діяльності Татарського громадського центру, стала одним із засновників партії «Іттіфак» — першої некомуністичної партії в Татарстані. Головною метою об'єднання стало досягнення незалежності Татарстану та встановлення демократичної політичної системи в республіці[2]. Під час першого конгресу партії Байрамову було обрано її Головою, а на четвертому конгресі організації у 1997 році повторно затверджено на цій посаді. Протягом 1990–1995 років була народним депутатом Республіки Татарстан, брала активну участь у створенні таких документів, як «Декларація суверенітету Татарстану» (1990), «Результати референдуму з суверенітету Татарстану» (1991) та Конституція Татарстану.

У 1991 році Фаузія Байрамова організувала акцію голодування в Казані на знак протесту проти проведення виборів Президента РРФСР на території Татарстану. Голодування тривало 14 днів та викликало серйозний протестний рух, результатами якого стало те, що 27 травня парламент Татарстану оголосив, що вибори президента країни не будуть проводитися на території республіки. Того ж року вона брала участь у створенні Асамблеї тюркських народів та стала одним з її лідерів.

З 1994 по 1998 — член президії Спілки письменників Татарстану. Видавала власну газету «Алтын Урда» (укр. «Золота Орда») до її закриття владою Татарстану.

Травнева демонстрація: Р. Мухаметдінов, Ф. Байрамова, М. Мулюков. Республіка Татарстан, 1991 р.

Безкомпромісна політика Байрамової різко контрастувала з позицією офіційного уряду Татарстану, зокрема президента Мінтімєра Шаймієва, що обрав позицію пошуку згоди з Москвою. Вона щороку брала участь у політичній акції «Хәтер көне» (тат. «Дня пам'яті» або День пам'яті та скорботи татарського народу) у Казані, що присвячена річниці завоювання столиці Казанського ханства військами Івана Грозного.

2010 вперше засуджена на один рік умовно за підбурювання міжнаціональної ворожнечі. Ще до оголошення вироку Байрамова заявила, що більше не може жити в Росії і планує виїхати до однієї з демократичних зарубіжних країн, однак цього так і не сталося[3].

2 жовтня 2014 Фаузія Байрамова вдруге засуджена за звинуваченням у розпалюванні міжнаціональної ненависті та ворожнечі. Як і першого разу, суд міста Яр Чалли виніс вирок «один рік умовно». Причиною цього стали її повідомлення у соціальних мережах, у яких вона повідомила, що в Татарстані державними силовими структурами щодня проводяться репресії та переслідування мусульманського населення. Крім того, вона висловила солідарність із кримськими татарами, що були категорично проти приєднання Криму до Росії[4].

За свою промову під час «Хәтер көне» (тат. «Дня пам'яті») 2019 р. була притягнена до відповідальності у судовому порядку — сплатила штраф у розмірі 10 тис. рублі[5]. У вересні 2020 року Байрамову затримали в міжнародному порту Казані під час вильоту до Туреччини на лікування, однак відпустили після допиту і розголосу події в незалежних ЗМІ[6].

Відомі заяви та висловлювання[ред. | ред. код]

Фаузія Байрамова широко відома серед волзьких татар своїми державницькими та патріотичними поглядами. Росіяни називають її «бабусею татарського націоналізму»[7]. Вона зверталась до президента Туреччини Раджеп-Тайїпа Ердогана із закликом захистити мусульман Татарстану[8]. Водночас, письменниці належить низка резонансних заяв та висловлювань, які широко тиражувались в татарських та російських ЗМІ.

У січні 2022 р., під час масових протестів у Казахстані, була серед підписантів публічної заяви "Народи Російської Федерації солідарні з народом Казахстану!", у якій представники різних національних рухів корінних народів Російської Федерації звернулись до своїх співвітчизників із закликом не їхати до Казахстану в складі так званого "миротворчого контингенту ОДКБ"[9][10].

Про Російську Федерацію[ред. | ред. код]

«Це не держава, а колоніальна адміністрація»[11].

«Ми віддаємо всі податки Москві, відправляємо своїх синів у російську армію, живемо за російськими законами, заборонили свою мову за російськими законами — значить, у нас немає своєї держави і своїх законів, які б захищали татарський народ»[11].

«Ви повинні відповісти на запитання: що ви хочете, татари? Залишитися татарами і мусульманами або перетворитися в росіян і китайців? Ми повинні виходити на міжнародну арену з вимогою деколонізації Татарстану. Ми — татари — живемо на окупованій з 1552 року території. Нам треба встати на ноги, вийти в світ і сказати, що ми живемо в колонії! Ми — не тільки татари, але і марійці, удмурти, чуваші — вимагаємо деколонізації, тобто визнання того, що ми — окупована територія»[11].

Про незалежність Татарстану[ред. | ред. код]

«Це 15 жовтня — день взяття Казані і 30 серпня — день здобуття державності. Для когось це день республіки, для когось день міста, в Човнах відзначають день квітів, а для мене це — день незалежності. Я знаю, що мій народ мріяв про цей день століттями, було дуже багато жертв, аби цей день настав»[12].

Про татарську мову[ред. | ред. код]

«Ситуація з татарською мовою гірше, ніж в 1552 році. Зараз татари вимушено говорять російською мовою. Татарські діти не вміють рахувати, писати і говорити татарською мовою. Значить, у нас немає мови! Наша мова висить на волосині»[11].

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Автор більш ніж 30 художніх, публіцистичних та поетичних книг, а також сотень статей татарською та російською мовами.

  • «Болын» (рос. «Лука», 1986),
  • «Сəнгать дɵньясына сəяхəт» (укр. «Подорож у світ мистецтва», 1989),
  • «Моң» (укр. «Мелодія», 1991),
  • «Мəйдан татарларны кетə» (укр. «Площа чекає татар», 1992),
  • «Кара урман» (укр. «Ліс дрімучий», 1997),
  • «Безне онытмагыз» (укр. «Не забувайте нас», 1998),
  • «Дəверлəр кучешендə» (укр. «На перетині віків», 1998),
  • «Соңгы намаз» (укр. «Останній намаз», 2000),
  • «Ядерный архипелаг или атомный геноцид против татар». — Казань : Аяз, 2005. — 304 с.
  • «Кучум хан». — Казань : Татарское книжное издательство, 2007[13] (2011). — 288 с.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Донька — Зульфія Кадирова, мешканка Сполучених Штатів Америки. Автор докторської дисертації з історії ісламу.
  • Син — Сулейман. У 2000 році навчався у ісламському університеті в Малайзії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Роль М.Г. Худякова в исследовании истории и культуры народов Среднего Поволжья (рос.) . «Электронная библиотека диссертаций». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 3 жовтня 2014.
  2. ↑ Политические партии / Республика Татарстан (рос.) . «Приволжский федеральный округ». Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 3 жовтня 2014.
  3. ↑ Даже уходя в отставку, Шаймиев продолжает зачистку оппозиции в Татарстане (рос.) . «Радио Азаттык». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 3 жовтня 2014.
  4. ↑ В Татарстане активистка Фаузия Байрамова приговорена к году условно (рос.) . «Радио Свобода». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 3 жовтня 2014.
  5. ↑ Власти Казани отказали в проведении Дня памяти, сославшись на призывы к сепаратизму. RFE/RL (рос.). Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 30 березня 2021.
  6. ↑ Фаузию Байрамову задержали в международном аэропорту Казани. RFE/RL (рос.). Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 30 березня 2021.
  7. ↑ ФАТХУЛЛИНА, Нурия (5 листопада 2019). Почему в Башкортостане хозяйничает Татарстан, или как «бабушка татарского национализма» провоцирует конфликт двух республик. ProUfu.ru / Новости Уфы и Башкирии (рос.). Процитовано 24 травня 2020.
  8. ↑ Бәйрәмова Татарстан мөслимәләрен яклауны сорап Эрдоганга хат язды. Азатлык Радиосы (татар.). Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
  9. ↑ Русия халыкларының активистлары: "Казакъстанга чит ил гаскәрләрен кертү – ярдәм түгел, җәза чарасы". Азатлык Радиосы (татар.). Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
  10. ↑ Казакъстанга читтән гаскәр китертү нинди нәтиҗәләргә китерә ала. Азатлык Радиосы (татар.). Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
  11. ↑ а б в г Мітинг в Казані: «Ми повинні вимагати деколонізації Татарстану». Вільний Ідель-Урал (укр.). 12 жовтня 2019. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 24 травня 2020.
  12. ↑ Мітинг у Казані: "Наша мета — відновити державу Татарстан". Вільний Ідель-Урал (укр.). 31 серпня 2019. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 24 травня 2020.
  13. ↑ Состоялась презентация новой книги Фаузии Байрамовой Кучум хан (рос.) . «Islamnews». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 3 жовтня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Байрамова_Фаузія_Аухадіївна&oldid=40426356