Бакинська операція (1920)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бакинська операція
Громадянська війна в Росії
Красная армия в Баку, май 1920 г..jpg
Червона армія в Баку, травень 1920 року
Дата: 28 квітня1 травня 1920
Місце: Баку
Результат: Перемога РСЧА
Сторони
РРФСР РРФСР
Комуністи Азербайджану
Flag of Azerbaijan Democtratic Republic.PNG АДР
Командувачі
РРФСР Михайло Тухачевський
РРФСР Михайло Левандовський
РРФСР Михайло Єфремов
Військові сили
понад 30 тис. чоловік багнетів та шабель не більше 1500 чоловік
Втрати
40 чоловік загинуло, близько 100 поранених 70 чоловік загинуло, близько 300 поранених

Бакинська операція (28 квітня1 травня 1920) – стратегічна військова операція РСЧА, проведена у взаємодії з Волзько-Каспійською військовою флотилією й за підтримки повсталих більшовиків та робітників у Баку зі скидання уряду Азербайджанської Демократичної Республіки та встановлення радянської влади в Азербайджані.

Передумови[ред.ред. код]

Радянська Росія гостро потребувала постачання нафти з Баку. 17 березня 1920 року Ленін надіслав телеграму до Реввоєнради Кавказького фронту:

« Узяти Баку нам вкрай, вкрай необхідно. Всі зусилля спрямуйте на це, причому обов’язково у заявах бути суто дипломатичними й упевнитись максимально у підготовці твердої місцевої Радянської влади. Те саме стосується й Грузії, хоча до неї ставитись раджу ще більш обережно. [1]  »

У ніч з 22 на 23 березня, під час святкування Новруза, вірменські збройні загони несподівано напали на азербайджанські гарнізони у Шуші, Аскерані й Ханкенді, намагаючись захопити азербайджанські війська зненацька.

З телеграми міністра закордонних справ АДР Ф. Хойського дипломатичному представнику Азербайджану у Вірменії Т. Макинському від 24 березня 1920 року:

« Вночі 22 березня у всьому Карабаху спалахнуло повстання вірменів. Одночасно здійснені напади збройних вірменських сил на наші військові частини в Шуші, Ханкенді, Аскерані, Тертері та інших місцях. Напади поки відбито, втрат з боку вірменів більше. Усюди тривають бої, всіх необхідних заходів вжито. [2]  »

Азербайджанський уряд перекинув основну частину збройних сил країни до Карабаху для придушення заколоту. Побачивши, що північні кордони Азербайджану практично незахищені, більшовики скористались із цієї можливості для встановлення радянської влади у країні. [3]

У січні 1920 року командувачем Кавказьким фронтом було призначено М. М. Тухачевського, який прибув до Порту-Петровська разом із членом Реввоєнради Серго Орджонікідзе. У ніч на 21 квітня Тухачевський видав директиву командуванню 11-ї армії та Волзько-Каспійської воєнної флотилії про наступ на Баку:

« Головні сили Азербайджану зайняті на західному кордоні своєї держави. В районі ст. Ялама — Баку, за даними розвідки, є лише незначні азербайджанські сили. У розвиток отриманих мною директив наказую:

1. Командарму 11-ї армії 27 квітня цього року перейти кордон Азербайджану та стрімким наступом оволодіти територією Бакинської губернії. Операцію Ялама — Баку завершити у 5-денний термін. Вислати кавалерійські загони для захоплення Закавказької залізниці в районі Кюрдамір.

2. Комфлоту Раскольникову до моменту підходу частин 11-ї армії до Апшеронського півострова здійснити в районі ст. Алят десант невеликого загону, який має бути виділений розпорядженням командарма 11-ї армії. Швидким нальотом оволодіти в Баку усім наливним флотом, не допустити псування нафтових промислів. [4]

 »

Розстановка сил[ред.ред. код]

РСЧА[ред.ред. код]

  • Кавказький фронт
    • 11-а армія
      • 20-а стрілецька дивізія
      • 28-а стрілецька дивізія
      • 32-а стрілецька дивізія
      • 2-й кінний корпус

Часопис подій[ред.ред. код]

Хід операції[ред.ред. код]

Відповідно до російського автора О. Б. Широкорада, «вторгнення радянських військ до Азербайджану відбувалось за стандартним більшовицьким сценарієм: місцевий ревком підбурює справжнє чи «віртуальне» повстання робітників й одразу ж звертається за допомогою до Червоної Армії. За цією схемою діяли понад 50 років — вторгнення 1956 року до Угорщини, у 1968 році — до Чехословаччини тощо».[4]

28 квітня Бакинський ревком звернувся за допомогою до Раднаркому РРФСР. Однак ще за день до звернення за допомогою 11-а армія у складі 26-ї, 28-ї, 32-ї стрілецьких дивізій та 2-го кінного корпусу (загалом понад 30 тис. чоловік) вторглась на територію Азербайджану [4]. Передбачалось завдати неочікуваного удару силами 11-ї армії вздовж залізниці Порт-Петровськ — Баку, кавалерії наступати на Шемаху, Кюрдамір й відрізати шляхи відходу супротивнику. Волзько-Каспійська флотилія мала прикривати сухопутні війська з моря й висадити десант в районі станції Алят, на південь від Баку. Однак долю операції вирішили бронепоїзди.

Баку. Бійці Червоної Армії вступають до міста. 1920

27 квітня 4 радянських бронепоїзди під командуванням М. Г. Єфремова, на яких разом із червоноармійцями знаходились керівники компартії Азербайджану, перетнули кордон поблизу річки Самур. При підході до станції Ялама відбулось зіткнення з мусаватистами, що пустили назустріч бронепоїздам паротяг-брандер, який був розбитий та скинутий з колій, а на самій станції трофеями червоних стали гаубична батарея і 500 полонених. В районі станції Худат проти них висунулись два мусаватистських бронепоїзди, але після короткої артилерійської дуелі вони відступили, а на станції червоним дістались п’ять артилерійських батарей [4]. Основні частини азербайджанських військ знаходились на західному фронті. У терміновій телеграмі воєнного міністра Мехмандарова, яку було відправлено 27 квітня на західний фронт, повідомлялось: "Більшовики напали на станцію Ялама, просуваються далі, зайняли Худат, становище критичне. Наказую сьогодні ж вислати до Кизилбуруна з Казаха та з Гянджі по одному батальйону, за можливістю кожен силою не менше 500 багнетів" [5].

Однак ситуація розвивалась стрімко. Того ж дня азербайджанські більшовики й робітники організували збройне повстання, захопили стратегічні об’єкти у столиці, висунувши парламенту ультиматум про здачу влади. Парламент прийняв постанову про передачу влади Азербайджанському революційному комітету й у ніч на 28 квітня був розпущений. Вся повнота влади перейшла до Азревкому, який проголосив Азербайджанську Радянську Соціалістичну Республіку. Вранці 28 квітня бронепоїзди увійшли до Баку. Слідом за ними рухались частини 11-ї армії, які увійшли до столиці Азербайджану 29 квітня, а наступного дня до міста прибули Левандовський, Орджонікідзе та Кіров [6]. 1 травня кораблі Волзько-Каспійської військової флотилії увійшли до Баку [7]. У телеграмі В.І. Леніну від 4 травня Орджонікідзе й Кіров так змальовували ситуацію:

« 26 квітня наші війська перетнули кордон Азербайджану, знаючи, що Комітет азербайджанських комуністів опівночі на 28 квітня зажадав від уряду передати владу комітету комуністів. (Наші бронепоїзди у цей час були в Хачмасі). Після короткої наради уряд передав владу комуністам, що утворили Азербайджанський та Бакинський ревкоми, які складались виключно з мусульман. Було проголошено незалежну Соціалістичну Радянську Азербайджанську Республіку. Першим актом Ревкому було звернення до Радянської Росії за збройною допомогою й пропозицією воєнного союзу. Війська наші йшли без усілякого опору. Після передачі влади комуністам через дві години наші бронепоїзди були у Баку, маючи з собою батальйон піхоти. Наступного дня прибула наша кавалерія і штаб армії. Війська Азербайджану цілком перейшли на наш бік. Досить активну роль на користь революції в Баку відіграли турецькі аскери й офіцери, загін яких завадив уряду втекти з Баку. Ентузіазм населення, особливо мусульман й робітників, неможливо змалювати, можна порівняти лише із Жовтневим у Петербурзі з тією різницею, що тут не було ніяких сутичок. Усюди повний порядок [8].  »

Завершення радянизації Азербайджану[ред.ред. код]

Дізнавшись про події у Баку 28 квітня Гянджинський окружний комітет АКП(б) організував губернський ревком на чолі з Ф.Алієвим, пред’явивши губернатору ультиматум про здачу влади, після чого ввечері наступного дня губернатор Ібрагім-ага Векілов підписав акт про здачу влади Ревкому у всій Гянджинській губернії [9]. 2-й кінний корпус просуванням на Кусари, Кубу, Шемаху, Кюрдамір забезпечував операцію із заходу й відрізав мусаватським військам шляхи відходу на Гянджу [6]. 3 травня десант військових моряків увійшов до Ленкорані, а наступного дня до Астари [9]. 5 травня частини 11-ї армії, зайнявши Акстафу, Пойлі, вийшли до Казаху [10]. 7 травня 7-а кавалерійська дивізія оволоділа станцією Євлах, а 11 травня зайняла місто Закатали [11]. За 10—15 днів радянська влада була встановлена на всій території Азербайджану.

Підсумки[ред.ред. код]

У 1-й половині травня було захоплено майже всю територію Азербайджану.

Упродовж Бакинської операції загинуло близько 40 червоноармійців і 70 солдат армії Азербайджану. Близько 600 солдат АДР взято у полон.

Така стрімка поразка АДР (мала найсильнішу армію у Закавказзі) пояснювалась тим, що майже вся 40 000 армія була перекинута до Карабаху для наступу на Зангезур. 30 000 11-ої армії протистояло лише 1000 солдат і 500 жандармів АДР.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ленін В. І. Повне зібрання творів. Том 51. Листи: березень 1920 р. (рос.)
  2. Азербайджанська Демократична Республіка (1918―1920). Армія. (Документи й матеріали). — Баку, 1998, с. 266
  3. In an attempt to combat the Armenian uprising in Nagorno-Karabakh, Azerbaijan shifted the bulk of its military forces to the mountainous region in late March 1920, where it fought numerous engagements and laid waste eventually to the Armenian stronghold of Shusha. Seeing a virtually undefended border before them, the Bolsheviks seized the opportunity to gain a foothold in Azerbaijan. The Eleventh Red Army entered Baku unopposed on 27 April, and Azerbaijan became the first Soviet Socialist Republic (SSR) of Transcaucasia the next day. Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan Conflict: Causes and Implications. ISBN 0275962415 (англ.)
  4. а б в г [1]
  5. Гасанли Дж.П., История дипломатии Азербайджанской Республики: Внешняя политика Азербайджанской Демократической Республики (1918—1920), 2010, ISBN 978-5-9765-0900-9, 978-5-02-037268-9
  6. а б «Бакинська операція 1920». ВРЕ. Архів оригіналу за 2012-04-13. 
  7. «Каспійська військова флотилія». ВРЕ. Архів оригіналу за 2012-02-29. 
  8. «"Грузію легше завоювати, ніж Вірменію"». Журнал «Власть». 2005-06-06. Архів оригіналу за 2012-06-17. 
  9. а б [url=http://history.az/pdf.php?item_id=20100105063755950&ext=pdf]
  10. [2]
  11. [3]

Посилання[ред.ред. код]