Балаклава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Балакла́ва, Палакіон (грец. Σύμβολον, Μπαλουκλαβά, крим. Balıqlava, Балыкълава, тур. Balıklava, рос. Балаклава) — житловий масив на півдні Севастополя. До 1957 року — окреме місто, районний центр Балаклавського району. Розташований на березі однойменної бухти Чорного моря.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Пам'ятник Лесі Українці в Балаклаві

До 1957 року Балаклава була окремим містом, але тепер офіційно входить до складу Балаклавського району Севастополя.

За часів СРСР — закрите місто, база підводних човнів. Нині відкрите для туристів.

Населення — близько 20 тисяч осіб.

Розташоване на узбережжі Балаклавської бухти Чорного моря. Її унікальність полягає на тому, що завдяки вигнутій формі входу з відкритого моря в ній практично не буває штормів. Глибина бухти невелика, до 8 метрів, тому підводні човни під час холодної війни заходили в бухту тільки вночі, щоб не розсекречувати їхню схованку.

У радянські роки колишнє рибальське поселення використовували для базування військово-морського флоту. Починаючи з 1990-х років, військові кораблі поступово вивели, місто перетворили на туристичний центр. Нині в бухті Балаклави створена база для приватних яхт.

Прямо на схід від міста розпочинаються Кримські гори. Головним елементом місцевого краєвиду є руїни фортеці Чембало. Зі схилу, де стоїть фортеця, відкривається вид на південне узбережжя Криму.

Балаклава формально є частиною Севастополя, але місцеві мешканці вважають її окремим містом. Фактично від краю житлової забудови Севастополя до Балаклави — близько 10 кілометрів незабудованої території (в основному виноградники). До Севастополя регулярно ходить транспорт, проїзд займає близько 10 хвилин.

У Балаклаві міститься філія Центрального музею Збройних Сил України — Військово-морський музейний комплекс «Балаклава». Експозиція музею висвітлює діяльність Чорноморського флоту. Музей розміщено в приміщенні колишнього заводу і ремонтного доку підводних човнів і ядерного арсеналу.

Назва[ред.ред. код]

Стародавній географ Страбон згадує про існування тут поселення Сюмболон-лімен (грец. Σύμβολον) — «Гавань символів, призвісток». Звідси генуезьке Чембало. Сучасна назва походить від турецького *balyk «риба» та *juva «гніздо» (тур. Balıklava) — «Місце, багате рибою»[1]. Звідси ж походить і назва Балаклавської бухти[2].

Історія[ред.ред. код]

За поширеною версією Балклавська бухта вказана у Одіссеї Гомера (Одіссея, X, 90-132):

"Отже, у гавань ввійшли ми славетну, що вкриті тернами

Кручі стрімчасті півколом обабіч її оточили;

Скелі, навислі одна проти одної, там височіють

В гирлі самому, що входом вузеньким веде до затоки.

Там і тримали усі ми свої кораблі крутобокі.

В гавань простору завівши, один біля одного близько

їх прив'язали. Хвиля ніколи не б'є ні велика

Там, ні мала, - гладінь осяйна там виблискує завжди."


За свідченнями археологів біля 7 ст. до н.е. в Балаклаві існувало поселення таврів.

За свідченнями Страбона місто Палакіон закладено скифськими королями. Це міг бути син короля скифів Скілура — Палаком (Палакіос) у 2 ст. н. е. Бухту, в якій знаходилося місто, греки називали Симболон лиман (Portus symbolorum).

В 3 ст. н.е. близ Балаклави існувало римське військове поселення.

У 14 cт. Балаклава стає одним з центрів генуезьких володінь в Криму (найраніша згадка про їх присутність тут - 1343 рік). В 1354 татари примусили їх на три роки відступити звідси. В 1380 генуезці уклали мирний договір з золотоординським ханом Тохтамишем, згідно з яким генуезцям дарувалось південне узбережжя Криму. Відтоді з’являється назва Чембало, яку дали Балаклаві генуезці. Це було укріплене поселення, яке повинно було забезбечити перевагу генуезького торгового мореплавства.

Балаклава 1855

1357-м роком датується початок будівництва фортеці в Чембало[3].

У 1423 та з 1433 до 1434 Чембало захоплювали війська княжества Феодоро. Проте пізніше генуезцям вдавалось повернути фортецю.

В 1460 фортецю перебудовано та укріплено.

1475 Чембало захопили турки і вижили з неї генуезців. Саме тоді виникла назва Балаклава, яке поселенню дали турки. Балаклава стала турецьким військовим гарнізоном. Тут утримувались у в’язниці неугодні кримські хани.

Влітку 1625 сумісні війська запорізьких та донських козаків захопили Балаклаву та Кафу, але пізніше вони зазанали поразки[4].

В 1771 Крим фактично перейшов під контроль російських військ.

Під час Кримської війни англійці побудували біля Балаклави залізницю завдовжки 23 км. Після виводу англійських військ її розібрали та продали до Туреччини
Південний форт, "бочка смерті", 386 метрів над морем

В 1778 грецьке населення Криму (в тому числі і Балаклави) було пререселено у Північне Приазов’я. Після 1783 сюди поселяють «нових» греків, тобто греків з Кавказу та Малої Азії. Грекам, що були переселені в 1778, повернутись не дозволили.

У ході Кримської війни Балаклаву захопили англійські війська та створили тут свою базу. 25 жовтня 1854 року поблизу Балаклави в долині села Кадикой відбулася відома битва — атака британської кавалерії на позиції російської артилерії. Із 673 британців, що взяли участь в атаці, 272 загинули. Битва увійшла в історію під назвою Балклавська.

Балаклавські шоломи — в'язані ковпаки, які надягали солдати під час битви через погану погоду.

2 листопада (14) 1854 р. жахливий буревій менш, ніж за годину, знищив понад 30 британських кораблів, які стояли на рейді Балаклави, серед них — фрегат «Принц». Згодом народилася легенда про незліченні скарби, нібито поховані в його трюмах.

Швидкого розвитку Балаклава отримала після Кримської війни, коли вона стала відома як курорт. В 1880-90-і роки побудована набережна.

Певний час в Балаклаві жили поетеса Леся Українка та письменник Олександр Купрін.

На початку 20 ст. в Балаклаві почали будувати два військових форти - південиий (висота 386 м) та північний (висота 212м). Проте до Першої світової добудувати його не встигли. Після революції в 1925 форт почали добудовувати, але згодом стало зрозуміло, що конструкція фортів устаріла та не витримає сучасних орудій. Тож вони залишились недобудованими [5].

В 1926 з Севастополя до Балаклави став ходити трамвай (після війни його вирішили не відновлювати).

Після Другої світової війни в Балаклаві будують таємну базу для підводних човнів. В 1957 Балаклава увійшла у склад Севастополя та стала закритою територією (залишалась нею до розвалу СРСР).

Зараз в Балаклаві залишається військова база, проте місце відкрите, знову розвивається його куротний потенціал. В 2004 році була проведена реставрація головної туристичної вулиці - Набережної Назукіна.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Також в місті встановлені пам’ятники поетесі Лесі Українці та письменнику Олександру Купріну, які певний час тут жили.

Пляжі[ред.ред. код]

Пляж Василі
  • Міський пляж в Балаклаві — невеликий пляж на березі Балаклавської бухти, на набережній Назукіна. Покритий асфальтом і бетоном, з драбинками, обгороджена парканом. Море тут брудне, бо Балаклава не має очисних споруджень та стоки виливаються до бухти.
  • Пляж Василевої балки знаходиться на захід від входу до Балаклавської бухти на березі відкритого моря.
  • «Срібний» пляж («Близький», «Малий», старовинна назва «Мікро-Яло») — гальковий пляж на березі відкритого моря, в мальовничому місці. Знаходиться приблизно за два кілометри на схід від входу в Балаклавську бухту. З Балаклави можна дістатися пішки по довгій звивистій стежці понад обривом, а також на рейсовому катері або найнятому ялику.
  • «Золотий» пляж («Далекий») — гальковий пляж на березі відкритого моря. Знаходиться приблизно за три кілометри на схід від входу в Балаклавську бухту, за «Срібним» пляжем. Тут зручний причал для катерів, подаються напої та продукти харчування. На схід переходить у дикий пляж.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились у Балаклаві:

Жили в Балаклаві:

Фотогалерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.)Ивановский А. А. Географические имена. — М., 1914.
  2. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  3. http://crimeaz.ru/dostoprimechatelnosti-yubk/dostoprimechatelnosti-sevastopolya/40-genuezskaya-krepost-chembalo-v-balaklave.html
  4. http://www.krim.biz.ua/balaklava_history.html
  5. http://www.iworker.ru/post/420748

Посилання[ред.ред. код]