Балаклава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Балакла́ва, Палакіон (грец. Σύμβολον, Μπαλουκλαβά, крим. Balıqlava, Балыкълава, тур. Balıklava, рос. Балаклава) — житловий масив на півдні Севастополя. До 1957 року окреме місто, районний центр Балаклавського району. Розташований на березі однойменної бухти Чорного моря.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Пам'ятник Лесі Українці в Балаклаві

До 1957 року Балаклава була окремим містом, але тепер офіційно входить до складу Балаклавського району Севастополя.

За часів СРСР — закрите місто, база підводних човнів. Нині відкрите для туристів.

Населення — близько 20 тисяч осіб.

Розташоване на узбережжі Балаклавської бухти Чорного моря. Її унікальність полягає на тому, що завдяки вигнутій формі входу з відкритого моря в ній практично не буває штормів. Глибина бухти невелика, до 8 метрів, тому підводні човни під час холодної війни заходили в бухту тільки вночі, щоб не розсекречувати їхню схованку.

У радянські роки колишнє рибальське поселення використовували для базування військово-морського флоту. Починаючи з 1990-х років, військові кораблі поступово вивели, місто перетворили на туристичний центр. Нині в бухті Балаклави створена база для приватних яхт.

Прямо на схід від міста розпочинаються Кримські гори. Головним елементом місцевого краєвиду є руїни фортеці Чембало. Зі схилу, де стоїть фортеця, відкривається вид на південне узбережжя Криму.

Балаклава формально є частиною Севастополя, але місцеві мешканці вважають її окремим містом. Фактично від краю житлової забудови Севастополя до Балаклави — близько 10 кілометрів незабудованої території (в основному виноградники). До Севастополя регулярно ходить транспорт, проїзд займає близько 10 хвилин.

У Балаклаві міститься філія Центрального музею Збройних Сил України — Військово-морський музейний комплекс «Балаклава». Експозиція музею висвітлює діяльність Чорноморського флоту. Музей розміщено в приміщенні колишнього заводу і ремонтного доку підводних човнів і ядерного арсеналу.

Назва[ред.ред. код]

Стародавній географ Страбон згадує про існування тут поселення Сюмболон-лімен (грец. Σύμβολον) — «Гавань символів, призвісток». Звідси генуезьке Чембало. Сучасна назва походить від турецького *balyk «риба» та *juva «гніздо» (тур. Balıklava) — «Місце, багате рибою»[1]. Звідси ж походить і назва Балаклавської бухти[2].

Історія[ред.ред. код]

Балаклава 1855

Місто за свідченнями давніх істориків закладене сином короля скифів Скілура — Палаком (Палакіос) у 2 ст. н. е. Бухту в якій знаходилося місто греки називали Симболон лиман (Portus symbolorum).Після того як там 1365 поселилися генуезці, вони називали місто Цимбало (Cymbalo).

Кораблі купців з азовського моря та інші заходили в тутешній порт і тоді сушею перевозили товар до Херсону.

В 1433 Алексій, володар м. Теодоро (Ай-Тодор), відвоював Палакіон (Балаклаву) в генуезців.

1475 турки захопили Балаклаву і вижили з неї греків.

1524 після того як татари захопили весь Крим, кримський хан віддав Балаклаву своєму брату — казанському хану Саібу.

Російська імператриця Катерина поселила в Балаклаві «нових» греків.

25 жовтня 1854 року поблизу Балаклави в долині села Кадикой відбулася відома битва — атака британської кавалерії на позиції російської артилерії. Із 673 британців, що взяли участь в атаці, 272 загинули.

Балаклавські шоломи — в'язані ковпаки, які надягали солдати під час битви через погану погоду.

2 листопада (14) 1854 р. жахливий буревій менш, ніж за годину, знищив понад 30 британських кораблів, які стояли на рейді Балаклави, серед них — фрегат «Принц». Згодом народилася легенда про незліченні скарби, нібито поховані в його трюмах.

За переписом 1897 року кількість мешканців становила 1215 осіб (623 чоловічої статі та 592 — жіночої), з яких 1144 — православної віри[3]. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 7642 осіб (3867 чоловічої статі та 3775 — жіночої), з яких 7348 — православної віри[4].

Персоналії[ред.ред. код]

Народились у Балаклаві:

Фотогалерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.)Ивановский А. А. Географические имена. — М., 1914.
  2. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-216)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-216)

Посилання[ред.ред. код]