Балаклава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Балакла́ва, Палакіон (грец. Σύμβολον, Μπαλουκλαβά, крим. Balıqlava, Балыкълава, тур. Balıklava, рос. Балаклава) — житловий масив на півдні Севастополя. До 1957 року — окреме місто, районний центр Балаклавського району. Розташований на березі однойменної бухти Чорного моря.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Пам'ятник Лесі Українці в Балаклаві

До 1957 року Балаклава була окремим містом, але тепер офіційно входить до складу Балаклавського району Севастополя.

За часів СРСР — закрите місто, база підводних човнів. Нині відкрите для туристів.

Населення — близько 20 тисяч осіб.

Розташоване на узбережжі Балаклавської бухти Чорного моря. Її унікальність полягає на тому, що завдяки вигнутій формі входу з відкритого моря в ній практично не буває штормів. Глибина бухти невелика, до 8 метрів, тому підводні човни під час холодної війни заходили в бухту тільки вночі, щоб не розсекречувати їхню схованку.

У радянські роки колишнє рибальське поселення використовували для базування військово-морського флоту. Починаючи з 1990-х років, військові кораблі поступово вивели, місто перетворили на туристичний центр. Нині в бухті Балаклави створена база для приватних яхт.

Прямо на схід від міста розпочинаються Кримські гори. Головним елементом місцевого краєвиду є руїни фортеці Чембало. Зі схилу, де стоїть фортеця, відкривається вид на південне узбережжя Криму.

Балаклава формально є частиною Севастополя, але місцеві мешканці вважають її окремим містом. Фактично від краю житлової забудови Севастополя до Балаклави — близько 10 кілометрів незабудованої території (в основному виноградники). До Севастополя регулярно ходить транспорт, проїзд займає близько 10 хвилин.

У Балаклаві міститься філія Центрального музею Збройних Сил України — Військово-морський музейний комплекс «Балаклава». Експозиція музею висвітлює діяльність Чорноморського флоту. Музей розміщено в приміщенні колишнього заводу і ремонтного доку підводних човнів і ядерного арсеналу.

Назва[ред.ред. код]

Стародавній географ Страбон згадує про існування тут поселення Сюмболон-лімен (грец. Σύμβολον) — «Гавань символів, призвісток». Звідси генуезьке Чембало. Сучасна назва походить від турецького *balyk «риба» та *juva «гніздо» (тур. Balıklava) — «Місце, багате рибою»[1]. Звідси ж походить і назва Балаклавської бухти[2].

Історія[ред.ред. код]

За поширеною версією Балклавська бухта вказана у Одіссеї Гомера (Одіссея, X, 90-132):

"Отже, у гавань ввійшли ми славетну, що вкриті тернами

Кручі стрімчасті півколом обабіч її оточили;

Скелі, навислі одна проти одної, там височіють

В гирлі самому, що входом вузеньким веде до затоки.

Там і тримали усі ми свої кораблі крутобокі.

В гавань простору завівши, один біля одного близько

їх прив'язали. Хвиля ніколи не б'є ні велика

Там, ні мала, - гладінь осяйна там виблискує завжди."


За свідченнями археологів біля 7 ст. до н.е. в Балаклаві існувало поселення таврів.

За свідченнями Страбона місто Палакіон закладено скифськими королями. Це міг бути син короля скифів Скілура — Палаком (Палакіос) у 2 ст. н. е. Бухту, в якій знаходилося місто, греки називали Симболон лиман (Portus symbolorum).

В 3 ст. н.е. близ Балаклави існувало римське військове поселення.

У 14 cт. Балаклава стає одним з центрів генуезьких володінь в Криму (найраніша згадка про їх присутність тут - 1343 рік). В 1354 татари примусили їх на три роки відступити звідси. В 1380 генуезці уклали мирний договір з золотоординським ханом Тохтамишем, згідно з яким генуезцям дарувалось південне узбережжя Криму. Відтоді з’являється назва Чембало, яку дали Балаклаві генуезці. Це було укріплене поселення, яке повинно було забезбечити перевагу генуезького торгового мореплавства.

1357-м роком датується початок будівництва фортеці в Чембало[3].

У 1423 та з 1433 до 1434 Чембало захоплювали війська княжества Феодоро. Проте пізніше генуезцям вдавалось повернути фортецю.

В 1460 фортецю перебудовано та укріплено.

1475 Чембало захопили турки і вижили з неї генуезців. Саме тоді виникла назва Балаклава, яке поселенню дали турки. Балаклава стала турецьким військовим гарнізоном. Тут утримувались у в’язниці неугодні кримські хани.

Влітку 1625 сумісні війська запорізьких та донських козаків захопили Балаклаву та Кафу, але пізніше вони зазанали поразки[4].

В 1771 Крим фактично перейшов під контроль російських військ.

Балаклава 1855
Південний форт, "бочка смерті", 386 метрів над морем

В 1778 грецьке населення Криму (в тому числі і Балаклави) було пререселено у Північне Приазов’я. Після 1783 сюди поселяють «нових» греків, тобто греків з Кавказу та Малої Азії. Грекам, що були переселені в 1778, повернутись не дозволили.

У ході Кримської війни Балаклаву захопили англійські війська та створили тут свою базу. 25 жовтня 1854 року поблизу Балаклави в долині села Кадикой відбулася відома битва — атака британської кавалерії на позиції російської артилерії. Із 673 британців, що взяли участь в атаці, 272 загинули.

Балаклавські шоломи — в'язані ковпаки, які надягали солдати під час битви через погану погоду.

2 листопада (14) 1854 р. жахливий буревій менш, ніж за годину, знищив понад 30 британських кораблів, які стояли на рейді Балаклави, серед них — фрегат «Принц». Згодом народилася легенда про незліченні скарби, нібито поховані в його трюмах.

Швидкого розвитку Балаклава отримала після Кримської війни, коли вона стала відома як курорт. В 1880-90-і роки побудована набережна.

Певний час в Балаклаві жили поетеса Леся Українка та письменник Олександр Купрін.

На початку 20 ст. в Балаклаві почали будувати два військових форти - південиий (висота 386 м) та північний (висота 212м). Проте до Першої світової добудувати його не встигли. Після революції в 1925 форт почали добудовувати, але згодом стало зрозуміло, що конструкція фортів устаріла та не витримає сучасних орудій. Тож вони залишились недобудованими [5].

В 1926 з Севастополя до Балаклави став ходити трамвай (після війни його вирішили не відновлювати).

Після Другої світової війни в Балаклаві будують таємну базу для підводних човнів. В 1957 Балаклава увійшла у склад Севастополя та стала закритою територією (залишалась нею до розвалу СРСР).

Зараз в Балаклаві залишається військова база, проте місце відкрите, знову розвивається його куротний потенціал. В 2004 році була проведена реставрація головної туристичної вулиці - Набережної Назукіна.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Також в місті встановлені пам’ятники поетесі Лесі Українці та письменнику Олександру Купріну, які певний час тут жили.

Пляжі[ред.ред. код]

Пляж Василі
  • Міський пляж в Балаклаві — невеликий пляж на березі Балаклавської бухти, на набережній Назукіна. Покритий асфальтом і бетоном, з драбинками, обгороджена парканом. Море тут брудне, бо Балаклава не має очисних споруджень та стоки виливаються до бухти.
  • Пляж Василевої балки знаходиться на захід від входу до Балаклавської бухти на березі відкритого моря.
  • «Срібний» пляж («Близький», «Малий», старовинна назва «Мікро-Яло») — гальковий пляж на березі відкритого моря, в мальовничому місці. Знаходиться приблизно за два кілометри на схід від входу в Балаклавську бухту. З Балаклави можна дістатися пішки по довгій звивистій стежці понад обривом, а також на рейсовому катері або найнятому ялику.
  • «Золотий» пляж («Далекий») — гальковий пляж на березі відкритого моря. Знаходиться приблизно за три кілометри на схід від входу в Балаклавську бухту, за «Срібним» пляжем. Тут зручний причал для катерів, подаються напої та продукти харчування. На схід переходить у дикий пляж.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились у Балаклаві:

Жили в Балаклаві:

Фотогалерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.)Ивановский А. А. Географические имена. — М., 1914.
  2. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  3. http://crimeaz.ru/dostoprimechatelnosti-yubk/dostoprimechatelnosti-sevastopolya/40-genuezskaya-krepost-chembalo-v-balaklave.html
  4. http://www.krim.biz.ua/balaklava_history.html
  5. http://www.iworker.ru/post/420748

Посилання[ред.ред. код]