Балаклава

Балаклавська бухта, літо 2007

Балакла́ва (Палакіон) — житловий масив на півдні Севастополя. До 1957 року окреме місто, районний центр Балаклавського району. Розташований на березі однойменної бухти Чорного моря.

Зміст

1 Загальні відомості
2 Назва
3 Історія
4 Балаклава за часів Кримської війни
5 Фотогалерея
6 Див. також
7 Посилання

Загальні відомості[ред.]

До 1957 року Балаклава була окремим містом, але тепер офіційно входить до складу Балаклавського району Севастополя.

За часів СРСР — закрите місто, база підводних човнів. Нині відкрите для туристів.

Населення — близько 20 тисяч осіб.

Розташоване на узбережжі Балаклавської бухти Чорного моря. Її унікальність полягає на тому, що завдяки вигнутій формі входу з відкритого моря в ній практично не буває штормів. Глибина бухти невелика, до 8 метрів, тому підводні човни під час холодної війни заходили в бухту тільки вночі, щоб не розсекречувати їхню схованку.

У радянські роки колишнє рибальське поселення використовували для базування військово-морського флоту. Починаючи з 1990-х років, військові кораблі поступово вивели, місто перетворили на туристичний центр. Нині в бухті Балаклави створена база для приватних яхт.

Прямо на схід від міста розпочинаються Кримські гори. Головним елементом місцевого краєвиду є руїни фортеці Чембало. Зі схилу, де стоїть фортеця, відкривається вид на південне узбережжя Криму.

Пам'ятник Лесі Українці в Балаклаві

Балаклава формально є частиною Севастополя, але місцеві мешканці вважають її окремим містом. Фактично від краю житлової забудови Севастополя до Балаклави — близько 10 кілометрів незабудованої території (в основному виноградники). До Севастополя регулярно ходить транспорт, проїзд займає близько 10 хвилин.

У Балаклаві міститься філія Центрального музею Збройних Сил України — Військово-морський музейний комплекс «Балаклава». Експозиція музею висвітлює діяльність Чорноморського флоту. Музей розміщено в приміщенні колишнього заводу і ремонтного доку підводних човнів і ядерного арсеналу.

Назва[ред.]

Стародавній географ Страбон згадує про існування тут поселення Сюмболон-лімен «Гавань символів, призвісток». Звідси генуезьке Чембало. Сучасна назва походить від турецького *balyk «риба» та *juva «гніздо» — «Місце, багате рибою»^[1]. Звідси ж походить і назва Балаклавської бухти^[2].

Історія[ред.]

Балаклава 1855

Місто за свідченнями давніх істориків закладене сином короля скифів Скілура — Палаком (Палакіос) у 2 ст. н. е. Бухту в якій знаходилося місто греки називали Симболон лиман (Portus symbolorum).Після того як там 1365 поселилися генуезці, вони називали місто Цимбало (Cymbalo).

Кораблі купців з азовського моря та інші заходили в тутешній порт і тоді сушею перевозили товар до Херсону.

В 1433 Алексій, володар м. Теодоро (Ай-Тодор), відвоював Палакіон (Балаклаву) в генуезців.

1475 турки захопили Балаклаву і вижили з неї греків.

1524 після того як татари захопили весь Крим, кримський хан віддав Балаклаву своєму брату — казанському хану Саібу.

Російська імператриця Катерина поселила в Балаклаві «нових» греків.

Балаклава за часів Кримської війни[ред.]

25 жовтня 1854 року поблизу Балаклави в долині села Кадикой відбулася відома битва — атака британської кавалерії на позиції російської артилерії. Із 673 британців, що взяли участь в атаці, 272 загинули.

Балаклавські шоломи — в'язані ковпаки, які надягали солдати під час битви через погану погоду.

14 листопада 1854 р. жахливий буревій менш, ніж за годину, знищив понад 30 британських кораблів, які стояли на рейді Балаклави, серед них — фрегат «Принц». Згодом народилася легенда про незліченні скарби, нібито поховані в його трюмах.