Балаклія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Балаклія
Герб Балаклеи.png
Герб Балаклії
Покровська церква
Покровська церква
Розташування міста Балаклія
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область Харківська область
Район/міськрада Балаклійський район
Рада Балаклійська міська рада
Код КОАТУУ 6320210100
Засноване 1663
Статус міста з 1938 року
Населення 29 676 (01.01.2011)[1]
Площа 16,3 км²
Густота населення 1820 осіб/км²
Поштові індекси 64200-64218
Телефонний код +380-5749
Координати 49°27′33″ пн. ш. 36°51′09″ сх. д. / 49.45917° пн. ш. 36.85250° сх. д. / 49.45917; 36.85250Координати: 49°27′33″ пн. ш. 36°51′09″ сх. д. / 49.45917° пн. ш. 36.85250° сх. д. / 49.45917; 36.85250
Висота над рівнем моря 87 м
Водойма р. Балаклійка
Відстань
Найближча залізнична станція Балаклія
До станції 8 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 101 км
До Києва
 - залізницею 629 км
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса 64200, Харківська обл., Балаклійський р-н, м. Балаклія, вул. Куйбишева, 16
Веб-сторінка Балаклійська міськрада
Міський голова Літвінов Олександр Миколайович

Балаклі́я — місто у Харківській області, центр Балаклійського району. Розташоване на річці Балаклійка на південний схід від м. Харкова. 32117 мешканців.

Заснована в 1663 році як козацька слобода сотником Яковом Чернігівцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. На той час слобода мала 150 дворів, у яких жили 200 сімей.

Центр промислового та видобувного району в області. Поблизу Балаклії діє одне з найбільших підприємств із виробництва цементу.

Шебелинка Балаклійського району — освоєне газове родовище, яке експлуатується з 1956 року. Газ тут видобувається з глибини 3-5 км. У Балаклійському районі по течії Дінця багато лісів, чудових місць.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Знак на в'їзді у місто

Місто Балаклія знаходиться на лівому березі річки Сіверський Донець в місці злиття річок Крайня Балаклійка, Середня Балаклійка і Волоська Балаклійка в річку Балаклійка і впадання її в річку Сіверський Донець. Через місто проходять автомобільні дороги Т 2105, Т 2110 і залізниця, лінія МоскваДонбас, станція Балаклія. До міста примикають лісові масиви (сосна і листяні дерева). Клімат - помірно-континентальний. Середньорічні температури: літня +23,9 ° C, зимова - 5,5 ° C. Середньорічна кількість опадів - 468 мм.

Відстань до Харкова залізницею — 84, шосейним шляхом — 101 кілометр (автошлях E40, із яким збігається М04, який переходить у Т 2110).

Назва[ред.ред. код]

Назву свою місто отримало від річки Балаклійки, що в перекладі з тюркської означає - «рибна річка».

Історія[ред.ред. код]

Археологічними розкопками знайдено 6 археологічних шарів різних культурних етапів, що тільки мають два поселення у Харківській області.

1571 року на річках Сіверський Донець і Оскіл російський уряд установив сторожову службу — сім варт, завдання яких було повідомляти про наближення татар. У гирлі річки Балаклійка було побудовано третю варту.

1663 року тут оселилися черкаси, сюди прибуло кількасот українців з теренів сучасної Черкаської області на чолі з отаманом Черніговцем. Вони разом із російськими козаками збудували острог. Цей рік і вважають роком заснування Балаклії.

У XVIII столітті Балаклія — сотенний центр Ізюмського козацького слобідського полку; з 1765 року — центр комісарства. За даними на 1779 рік Балаклія — військова слобода Ізюмського повіту Харківського намісництва, що мала 2861 мешканця (2778 «військових обивателів» і 83 «власницьких підданих»). Балаклійська козацька сотня мала свій прапор з зображенням хреста, увінчаного короною.

У першій половині XIX століття поселення було назване Ново-Серпухов (за назвою російського міста Серпухов. 1891 року селище — на той час слободу Зміївського повіту Харківської губернії — знову офіційно перейменовано на Балаклію. На межі XIX–XX століть населення Балаклії становило 5197 мешканців; у слободі діяли дві православні церкви, школа, поштова станція й телеграф, відбувалися щотижневі базарні торги і 5 щорічних ярмарків.

Щодо походження назви немає єдиної позиції. Одна версія — так паралельно називали Ново-Серпухов переселенці з села Балаклія на Черкащині. Таку назву українські козаки дали на честь богині грому: грецьке βαλη (блискавка, перун, грім) і κλεος (слух, слава), отже, Гремислава. Блискавки (перуни) у небесах кидала Юнона (Пірогоща) — так в «Іліаді» Гомера: «Батьківським бистрим перуном метала з-під хмар» (про Геру, Гестію, Табіті — Володарку небес, якій присвячена назва Україна). Інша версія — від назви річки Баликлеї (сучасна Балаклійка), біля якої й виросло поселення — належить цій же традиції. Поселення називалися так, як і ріки (Оксентій Онопенко. Словник. Образи української міфології в історії і географії).

Підприємства міста[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасу Шевченко
  • Районний краєзнавчий музей (пам'ятка архітектури ХІХ сторіччя), містить єдину на Україні експозицію про життя і творчість видатної співачки Оксани Петрусенко (місто Балаклея);
  • Андріївська церква (пам'ятка архітектури ХІХ сторіччя) (с. Андріївка);
  • Станція юних натуралістів (міні-зоопарк) (місто Балаклея);
  • 400-річний дуб, який росте на березі Лебединого озера;
  • Річка Сіверський Донець, Крейдяні гори, урочище Гайдаки.

Відомі особистості[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х., 1918. — С. 353.
  • Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Істор. нарис XVII–XVIII ст. — Х., 1954.
  • Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]