Балдуїн I (король Єрусалиму)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Балдуїн I
Balduin1 turci.jpg
Король Єрусалиму
Початок правління: 1100
Кінець правління: 1118
Інші титули: граф Едеси
Попередник: Готфрід Бульйонський
Наступник: Балдуїн II
Дата народження: 1058
Дата смерті: 2 квітня 1118(1118-04-02)
Місце смерті: Ель-Аріш
Дружина: Гердруда де Тьоі, Арда Вірменська, Аделаїда дель Васто
Династія: Бульйонська династія
Батько: Есташ II
Мати: Іда Лотаринзька

Балдуїн I (*1058 —†2 квітня 1118) — король Єрусалиму у 11001118 роках, учасник Першого Хрестового походу.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Народився приблизно у 1058 році. Був молодшим сином Есташ II Бульйонського та Іди Лотаринзької. Батьки визначили для Балдуїна кар'єру священика. Невідомо за яких обставин він деякий час виконував обов'язки клірика, але потім склав сан й одружився на доньці нормадського барона. Здобув бенефіції у Реймсі, Намюрі й Льєжі.

Перший хрестовий похід[ред.ред. код]

Разом із братами Годфрідом та Есташем рушив у похід у 1096 році. Під час проходження через Угорщину Балдуїн був деякий час заручником короля Коломана, щоб забезпечити угорські землі від нападу хрестоносців. Після того як вони залишиил Угорщину Балдуїна було звільнено. В подальшому сповідував дуже прагматичний підхід до військових дій: беріг своє військо, намагаючись здобути власний феод. Тому Балдуїн у 1097 році рушив до Кілікії, де намагався захопити м. Тарс. Втім тут стикнувся з іншим авантюристом Танкредом Тарентським. Тоді Балдуїн повернув до Сирії. Під час походу до Сирії під фортецею Марезія помирає його дружина Гертруда. Біля Марашу він з'єднався з іншими хрестоносцями.

у 1098 році вірменський князь Торос з Едеси запросив до себе Балдуїна, розглядаючи його в якості союзника проти сельджуків. По придутю до Едеси Балдуїна було всиновлено Торосом. Втім незабаром хрестоносець змусив вірменина зректися влади, а потім спровокував його вбивтсво. Бальдуїн оголосив себе графом Едеським. Після цього захопив міста Самосата й суруч. Під час облоги хрестоносцями Антіохії надав їм допомогу. Згодом разом із братом Готфрідом переміг біля фортеці Азаз еміра Радмана Алепського. Того ж року придушив велике вірменське повстання. У 1099 році на деякий час відвідав Єрусалим, але повернувся до свого графства. Незабаром після цього зняв сельджукську облогу з Мелітени.

Король[ред.ред. код]

Після смерті свого брата Готфріда у 1100 році рушив до Єрусалиму, де при підтримці лотаринзьких лицарів став королем, незважаючи на протидію патріарха Дагоберта цього йому Балдуїн не пробачив й у 1103 році поставив свого патріарха Ебремара). Він передав графство небожу Балдуїну де Ретелю. після цього коронувався у Віфлеємі.

Головною метою для себе новим володар королівства визначив розширення його кордонів. Весь час свого володарювання балдуїн I провів у походах. У 1101 році захопив міста Арзуф й Цезарею, у 1102 році переміг війська фатимідського Єгипту при Аскалоні, але того ж року зазнав поразки при Рамлі. У 1104 році захопив Акру й Сарепту. У 1105 році переміг у битві при Рамлі. Того ж року захопив Аскалон й Йоппе. У 1109 році змусив Танкреда передати йому князівство Галілею. У 1110 році взяв Бейрут та допоміг зняти облогу з Едеси. Наступного року став хазяїном м. Сайди (Сідона). У 1113 році організував опір об'єднаним силам сельджуків, здобувши перемогу у битві при Аль-Саннабра. У 1115 році перетнув річку Йордан, де збудував фортецю Монреаль для захисту королівства від нападу арабів. Втім спроба здійснити похід пдо Синайського півострова зазнала невдачі через відмову його баронів. Помер Балдуїн I 2 квітня 1118 року під час походу до дельти Ніла. Перед смертю своїми можливими спадкоємцями назва брата Есташа й небожа Балдуїна Едеського.

Джерела[ред.ред. код]

  • Hans E. Mayer: Mélanges sur l'histoire du royaume Latin de Jérusalem. Imprimerie Nationale, Paris 1983 (Mémoires de l'Académie des inscriptions et belles-lettres; 5).