Балтійське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Балтійське море
Locatie Oostzee.PNG
Розташування
Розташування Північна Європа
Розміри 1600×? км
Площа дзеркала 377000 км²
Найбільша глибина 470 м
Середня глибина 55 м
Довжина берегової лінії близько 8 тис. км
Об'єм 21,5 тис. км³
 
Балтійське море, карта
Балтійське море
Більша частина сучасної Фінляндії є колишнім морським дном, або архіпелагом:рівень моря відразу після останнього льодовикового періоду
Балтійське море взимку
Дюни польського узбережжя

Балті́йське мо́ре (давньоруська назва — Варязьке море) — солонувате внутрішнє море розташоване в північній Європі, між 53°N to 66°N і від 20°E to 26°E. Обмежено Скандинавським півостровом, континентальною частиною Європи, і данськими островами. Має зв'язок зі світовим океаном через Каттегат, Ересунн, Великий Бельт і Малий Бельт. Каттегат має продовження через Скагеррак до Північного моря та Атлантичного океану. Балтійське море штучно пов'язано з Білим морем Біломорсько-Балтійським каналом і з Північним морем Кільським каналом. Балтійське море має на півночі Ботнічну затоку, на північному сході Фінську затоку, і на сході Ризьку затоку.

Етимологія[ред.ред. код]

Тацит назвав його Mare Suebicum[1] від назви германського народу Suebi — Свеви, першою письмовою згадкою Балтійське море (Mare Balticum) був запис німецького літописця одинадцятого століття Адама Бременського. Походження сучасної назви вельми суперечливо. Можливе походження від німецького слова belt, яке наразі використовується для позначення данських проток, Великий Бельт і Малий Бельт, в той же час інші вчені стверджують, що ця назва походить від латинської balteus (протока)[2]. Варто зазначити, що ім'я Belts може бути пов'язано з данським bælte, що також означає протока. Крім того Адам Бременський пояснив назву, що море називається так тому, що воно знаходиться біля землі, за назвою belt (Balticus, eo quod in modum baltei longo tractu per Scithicas regiones tendatur usque in Greciam). Можливо, також на назву вплинув легендарний острів, згаданий в Природній історії у Плінія Старшого. Пліній згадує острів за назвою Балтія (або Balcia) з посиланням на Піфея і Ксенофонта. Цілком можливо, що Пліній посилається на острів Basilia («Королівство») у На океані Піфея. Балтія також може бути отримано від «belt» в значенні «біля морської протоки». Є вчені що прийшли до висновку, що назва острова походить від індоєвропейського кореня * bhel[3] білий, справедливий. Інше пояснення полягає в тому, що назва була пов'язана з болотом і спочатку означало «море, затока» на відміну від відкритого моря[4].

У Середні століття назва моря була різною, назва Балтійське море почало домінувати тільки після 16 століття. Використання Балтика та аналогічні терміни для позначення регіону на схід від моря почалося лише в 19 столітті.

Назва в різних мовах[ред.ред. код]

Балтійське море в античних джерелах зветься Mare Suebicum (також відоме як Mare Germanicum[5]) або Західне море, Східне море, Балтійське море в різних мовах:

Геофізичні дані[ред.ред. код]

Балтійське море є слабомінералізованим внутрішнім морем, і є найбільшим басейном солонуватої води у світі (іноді називають Чорне море). Займає басейн утворений льодовиковою ерозією.

Розміри[ред.ред. код]

  • Довжина — 1600 км,
  • Середня ширина — 193 км,
  • Середня глибина — 55 м.
  • Найбільша глибина — 459 м.
  • Площа — близько 377 000 км²
  • Обсяг — близько 21000 км ³
  • Довжина берегової лінії — близько 8000 км[6]

Морський лід[ред.ред. код]

У середньому Балтійське море може покриватися кригою до 45% (максимум) його поверхні. Зазвичай покриті льодом Ботнічна, Фінська, Ризька затоки і Väinameri в естонському архіпелазі. Інші частини Балтійського моря не замерзають при нормальній зимі, за винятком захищених заток і мілководних лагун, на кшталт Курської затоки. Крига досягає найбільшої товщини в лютому або березні; типова товщина льоду в північних районах Ботнічної затоки, становить близько 70 см для пакового морського льоду. Товщина знижується далі на південь.

Замерзання починається в північній частині узбережжя Ботнічної затоки, як правило, в середині листопада, досягнувши відкритої акваторії Ботнічної затоки на початку січня. Басейн на південь від Ботнічної затоки, замерзає в середньому в кінці лютого. Фінська і Ризька затоки замерзають, як правило, в кінці січня.

Товщина криги залежить від того, на скільки сувора зима. Сувора зима може призвести до формування криги навколо Данії та південної Швеції. В останні роки зимою лід встановлюється тільки на півночі і сході моря.

У Фінській і Ботнічній затоці, як правило, крига скресає наприкінці квітня, на сході Фінської затоки інколи зберігається до травня. У північній частині Ботнічної затоки крига зазвичай зберігається до кінця травня.

Протягом зими, припаю, через прибережний лід порти недоступні без послуг криголамів. Вітри з пакового льоду утворюють великі (історично зафіксовано до 15 м) тороси.

Крижаний покрив корисний для декількох видів тварин (нерпа) і рослин.

Гідрографія[ред.ред. код]

Балтійське море скидає воду через Данські протоки, проте існує компенсаційна течія — потік комплексу. Поверхневий шар солонуватої води об'ємом 940 км ³ на рік прямує у Північне море. Через різницю в солоності, донна течія солонішої води рухається в протилежному напрямку і приносить 475 км ³ на рік. Перемішування води відбувається вельми повільно, через що відбувається стратифікація — солона вода залишається на глибині 40 — 70 м. Циркуляція води відбувається проти годинникової стрілки: на північ уздовж східного узбережжя, і в південному напрямку вздовж західного узбережжя (Alhonen 88).

На відміну від відтоку та притоку з узбережжя відбувається виключно за рахунок прісної води. Балтійське море приймає понад 250 водостоків, басейн має площу близько 1,6 млн км², приймаючи об'єм 660 км³ на рік. Балтика приймає повноводні річки Північної Європи, такі, як Одер, Вісла, Німан, Даугава і Нева. Додаткове надходження прісної води відбувається через позитивний баланс опадів над випаровуванням.

Важливим чинником є приток солоної води з Північного до Балтійського моря. Такий приток, важливий для Балтійської екосистеми у зв'язку з принесенням кисню до Балтійських глибин, що відбувалося в середньому раз на чотири-п'ять років до 1980-х. В останні десятиліття вони стали менш частими. Останні три відбулися у 1983, 1993 та 2003 роках свідчить про нове надходження протягом приблизно десяти років.

Рівень води в цілому набагато більше залежить від нагонів вітру, ніж від приливних ефектів. Тим не менш, приливні течії виникають у вузьких протоках у західній частині Балтійського моря.

Солоність[ред.ред. код]

У Балтійському морі солоність значно менша, ніж в океані (в середньому 3,5%, або 35‰). У результаті великого стікання прісних вод з навколишніх теренів, що на рік становить одну сорокову від його загального обсягу, (обсяг басейну становить близько 21000 км³ і річне стікання становить близько 500 км³). У відкритій акваторії в центральному басейні мають солоність від 6 до 8‰. У закритих затоках з великими надходженням прісної води, як, наприклад, Фінська затока в гирлі Неви і Ботнічній затоці поруч з гирлом Луле, Торніо і Кемі, солоність значно менша. На глибині 40 — 70 м, солоність становить від 10 до 15‰ у відкритій акваторії Балтійського моря, і більша, ніж у Данських проток.

Поруч з Данськими протоками солоність близька до солоності Каттегату, але нижча за океанічну, оскільки солонувата вода, що надходить протоками, вже змішана з великою кількістю стікаючої води. Солоність поступово зменшується в напрямку з півночі і сходу. У північній частині Ботнічної затоки вода малосолена та багато прісноводних видів живуть в морі. Ступень солоності корелюється з температурою. Ці два чинники обмежують багато видів тварин і рослин у відносно вузькому регіоні Балтійського моря.

Найсолоніша вода вертикально стратифікована у товщі води на півночі, створюючи перешкоди для обміну киснем та поживними речовинами. Там розвивається повністю окреме морське середовище[7].

Температурний режим[ред.ред. код]

Температура поверхневих шарів води влітку у Фінській затоці становить 15-17 °C, в Ботнічній затоці — 9-13 °C, в центрі моря — 14-17 °C. Зі збільшенням глибини температура повільно знижується до глибини термоклину (20-40 метрів), де відбувається різкий стрибок до 0,2-0,5 °C, потім температура росте, досягаючи біля дна 4-5 °C.

Середня температура води по горизонтам °C
(Центр Фінської затоки (60°09′ пн. ш. 26°58′ сх. д. / 60.15° пн. ш. 26.96° сх. д. / 60.15; 26.96); дані за 1900—2004 рр.):[8]
Горизонт м Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
0 0,8 -0,4 0,2 0,6 4,4 10,0 15,4 16,0 13,5 8,6 5,7 3,0
10 0,5 0,0 0,1 0,3 3,3 7,5 13,2 14,6 12,5 8,4 6,1 4,1
20 0,8 0,2 0,1 0,4 1,8 4,7 7,2 7,9 10,4 8,2 6,1 4,3
30 1,0 0,4 0,3 0,4 1,4 2,5 3,5 3,9 7,8 6,0 5,3 4,4
50 3,0 2,5 2,2 2,5 2,3 2,5 2,6 3,3 3,1 3,2 4,1 3,9
Середня температура води по горизонтам °C
(для точки з координатами 56°30′ пн. ш. 19°30′ сх. д. / 56.5° пн. ш. 19.5° сх. д. / 56.5; 19.5; дані за 1900—2004 года):[9]
Горизонт м Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
0 3,7 2,5 1,8 2,2 5,5 11,3 15,5 17,1 13,8 10,7 8,0 5,8
10 3,6 2,5 1,8 2,1 4,5 9,9 14,6 16,9 13,6 10,4 8,0 5,8
20 3,6 2,5 1,8 2,0 3,4 6,6 10,3 13,5 13,3 10,4 8,0 5,8
30 3,6 2,6 1,8 1,8 3,0 4,2 5,2 5,4 6,8 10,3 8,0 5,8
50 3,8 2,8 1,9 1,7 2,4 3,0 3,4 3,4 2,8 3,2 5,9 5,7
100 5,0 5,1 5,1 4,4 4,7 5,0 4,9 4,7 4,7 4,8 4,9 5,1

Географічні дані[ред.ред. код]

Поділ[ред.ред. код]

Північна частина Балтійського моря, відома як Ботнічна затока, найпівнічніша частина затоки зветься Ботнічною бухтою. Південніше Ботнічна затока зветься Ботнічним морем, ще південніше знаходиться Аландське море. Через Фінську затоку Санкт-Петербург має вихід у Балтійське море. У Ризький затоці знаходиться латвійська столиця Рига та естонський острів Сааремаа.

Північне Балтійське море лежить між регіоном Стокгольму, південно-західною Фінляндією та Естонією. Західній та Східний Готландський басейн є провідною частиною Центрального Балтійського моря або власне Балтики. Борнхольмський басейн є район на схід від Борнхольму, і менший Арконський басейн простирається від Борнхольму до данських островів Фальстер і Зеландія.

На півдні, Гданська затока знаходиться від Хельської коси на польському узбережжі і до Земландського півострова в Калінінградській області. Померанська бухта лежить на північ від островів Узедом і Волін, на схід від острова Рюген. Між Фальстером та німецьким узбережжям лежить Мекленбурзька бухта і Любецька бухта. У західній частині Балтійського моря є Кільська бухта. Три Данські протоки, Великий Бельт, Малий Бельт і Ересунн, з'єднують Балтійське море з Каттегатом і Скагерраком і далі з Північним морем.

Геологічна історія[ред.ред. код]

Балтійське море дещо нагадує русло, з двома притоками, у Фінський і Ботнічній затоці. Геологічні дослідження показують, що за часів пліоцену замість Балтійського моря, була широка рівнина навколо великої річки Ерідан. Кілька заледенінь у плейстоцені перетворили річище у морський басейн.

Етапи формування Балтійського моря:

Топоніми[ред.ред. код]

Острови[ред.ред. код]

Фюн, Зеландія, Борнхольм, Узедом, Рюґен, Еланд, Ґотланд, Сааремаа, Хіюмаа, Волін.

Найбільші затоки[ред.ред. код]

Ботнічна, Фінська, Ризька, Ґданська, Курська

Головні ріки[ред.ред. код]

Нева, Вісла, Кемі, Одер, Неман

Головні порти[ред.ред. код]

Щецин, Ґданськ (Польща), Клайпеда (Литва), Санкт-Петербурґ, Калінінград (Росія), Гельсінкі (Фінляндія), Стокгольм (Швеція)

Протоки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Tacitus, Germania (book): Ergo iam dextro Suebici maris litore Aestiorum gentes adluuntur, quibus ritus habitusque Sueborum, lingua Britannicae propior.[1] — Upon the right of the Suevian Sea the AEstyan nations reside, who use the same customs and attire with the Suevians; their language more resembles that of Britain.[2]
  2. (швед.) Project Runeberg.
  3. http://starling.rinet.ru/cgi-bin/response.cgi?single=1&basename=/data/ie/piet&text_number=+129&root=config *bhel
  4. Dini, Pierto Umberto (2000) [1997]. Baltu valodas (Latvian). Translated from Italian by Dace Meiere. Riga: Jānis Roze. ISBN 9984-623-96-3. 
  5. Hartmann Schedel 1493 map [3]
  6. [4]
  7. Шаблон:PDF, Jan Thulin and Andris Andrushaitis, Religion, Science and the Environment Symposium V on the Baltic Sea (2003).
  8. «oceaninfo». Архів оригіналу за 2011-08-21. 
  9. «oceaninfo». Архів оригіналу за 2011-08-21. 

Див. також[ред.ред. код]