Балтійські німці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Балтійські німці
Gothards Ketlers (16th c).jpg
Jaqkob Kettler k.jpg
Ernst Johann von Biron 111.PNG
Kruzenshtern I F.jpg
Bellinsgauzen Faddey.jpg
Barclay1829.jpg
Struve.jpg
Pyotr Wrangel 1920, painting.jpg
Karl Gustavovich Faberge.jpg
Ostwald.jpg
Bundesarchiv Bild 146-1969-067-10, Alfred Rosenberg.jpg
Tema Pühadus Moskva ja kogu Venemaa Patriarh Aleksius II.jpeg
Сучасний ареал розселення і кількість
Найбільші розселення ФРН: бл. 42 000 (1963)

НДР: бл. 10 000 (1963)
Латвія: 3023 чол. (2011)

Естонія: 1912 чол. (2010)
Мова Німецька, російська мова
Релігія Християнство (католицизм, лютеранство, православ'я)

Балті́йські ні́мці (нім. Deutsch-Balten, Baltendeutsche) — німецька національна меншина, яка з XII століття проживала на східному узбережжі Балтійського моря, в Лівонії, на території сучасних Естонії та Латвії. До початку XX століття становили еліту й середній клас лівонського суспільства — лицарство, вище духовенство і міщанство. Здійснили християнізацію краю. Були творцями Лівонського ордену і Курлянського герцогства. Заснували Ригу, Таллін та більшость лівонських міст. Справили великий цивілізаційний вплив на автохтонні балтійські народи, зокрема на сучасних естонців і латишів. Після приєднання лівонських земель до Російської імперії наприкінці XVIII століття стали відігравати провідну роль в російському державно-військовому керівництві. Чисельно скоротилися внаслідок еміграції до Німеччини після Першої світової війни і здобуття незалежності Латвією й Естонією в 1918 році. Практично зникли як вагома балтійська спільнота в результаті німецької поразки у Другій світовій війні в 1945 році. Інша назва — остзе́йські або східноморські німці, від німецької назви Балтійського морянім. Ostsee, «Східне море».

В сучасній Німеччині, що має багату історію репатріації етнічних німців з історичних ексклавів, термін «балтійські німці» має такий же вжиток, як і наприклад, «судетські німці» (нім. Sudetendeutsche), «сілезькі німці» (нім. Schlesien-Deutsche), «карпатські німці» (нім. Karpatendeutsche) тощо.

Історія[ред.ред. код]

Перші німці з'явились у Балтії двома шляхами. Спочатку це були готландські ганзейські купці, які прибули морем і вже 1150 року оселились на місці заснованої 1201 Риги. Другий шлях — сухопутний, яким наприкінці XII століття до Балтії почали прибувати хрестоносці. Метою їхніх походів були завоювання та хрещення місцевих поганських народів. Хрестоносці придушили опір місцевих племен і створили на їхніх землях свою державу: Орден мечоносців.

Ордени хрестоносців були за складом інтернаціональними «братствами» вихідців з дворянських та аристократичних родів, які не мали спадкових земельних володінь. На півночі Європи серед хрестоносців переважав німецький етнічний елемент, тому ці ордени називають «німецькими орденами» хрестоносців. Обидва шляхи, і морський (купці) і сухопутний (хрестоносці), в історіографії середньовіччя вважаються східним напрямком німецької колонізації.

Хрестоносці оселились в історичних областях Курляндія, Лівонія та Естляндія й на острові Езель — нині Сааремаа та склали урядовий соціальний шар на цих територіях. Історична область Естляндія охоплювала північ сучасної Естонії. Лівонія охоплювала південну частину Естонії та північ Латвії, Курляндія — решта територій сучасної Латвії. Хрестоносцям не вдалось захопити Литву і через це там німці не розселялись, утворюючи «пробіл» у «смузі» розселення. Купці й ремісники заснували міські поселення, розташовані, як правило, поблизу гирл річок, на перетині сухопутних і водних торгових шляхів.

Німецькі лицарі у подальшому складали дворянський і поміщицький (нім. Landadel) шар суспільства, натомість сільське населення, що представляло місцеві племена, значною мірою було кріпаками. В містах, збудованих німецькими й данськими поселенцями, — таких як Ревель (нині Таллінн), Рига й Дерпт тощо — переважали ремісники й купці. Населення балтійських ганзейських німецьких міст складалось із вільних громадян (бюргерів, нім. Bürger), які, як і в інших ганзейських містах, обирали міську Раду (нім. Bürgerschaft) й міського голову — бургомістра (нім. Bürgermeister) та, будучи незалежними від феодалів, мали самоврядування за законами німецького міського, (нім. Stadtrecht) або Любецького (нім. Lübisches Recht) права.

Німецьке населення Балтії почало поступово скорочуватись після завершення Першої світової війни (1914–1918) і надання державності балтійським народам з боку Антанти. Аграрні реформи в Латвії та Естонії означали втрату німцями контролю над значною частиною земельних угідь[1].

Німецьке населення Балтики різко скоротилось в результаті двох хвиль еміграції до Німеччини: у 1939-40 роках за угодою між Німеччиною та балтійськими країнами[2], та у 1940-41 роках за угодою СРСР і Німеччини.

В Латвії, станом на середину 2011 року, проживали 4562 німця (0,21% населення)[3], в Естонії, станом на початок 2009 року — 1905 (0,14%)[4].

Відомі особи[ред.ред. код]

Категорія:Балтійські німці

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Андреева Н. С. Прибалтийские немцы и российская правительственная политика в начале XX в. СПб.: «Мiръ», 2008. 310 С.;
  • Андреева Н. С. Кто такие «остзейцы»? // Вопросы истории. 2001. № 10. С. 173—175;
  • Андреева Н. С. Остзейцы // Три века Санкт-Петербурга: энциклопедия: в 3-х т. Т. 2: Девятнадцатый век. Кн. 4. СПб., 2005. С. 788—789.

Посилання[ред.ред. код]