Балтійські німці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Балтійські німці
Baltic German.svg
Прапор балтійських німців
Сучасний ареал розселення і кількість
Найбільші розселення ФРН: бл. 42 000 (1963)

НДР: бл. 10 000 (1963)
Латвія: 3023 чол. (2011)

Естонія: 1912 чол. (2010)
Мова Німецька
Релігія Лютеранство

Балтійські німці або прибалтійські німці (нім. Deutsch-Balten, Baltendeutsche; ест. baltisakslased, латис. vācbaltieši, буквальний переклад «німецькі балтійці»); також остзе́йські німці (від німецького Ostsee — Балтійське море, буквальний переклад «східне море») — етнічне німецька (німецькомовна) меншина, яка з XII століття проживала на східному узбережжі Балтійського моря, на території сучасних Естонії та Латвії. Балтійські німці складали верхні шари суспільства — аристократію (дворянство) й більшу частину середнього стану — вільних міських громадян (бюргерів) у тогочасних провінціях Курляндія, Ліфляндія та Естляндія та сильно вплинули на культуру й мову місцевих жителів — сучасних естонців і латишів.

В сучасній Німеччині, що має багату історію репатріації етнічних німців з історичних ексклавів, термін «балтійські німці» має такий же вжиток, як і наприклад, «судетські німці» (нім. Sudetendeutsche), «сілезькі німці» (нім. Schlesien-Deutsche), «карпатські німці» (нім. Karpatendeutsche) тощо.

Зміст

Історія [ред.]

Середньовіччя [ред.]

Перші німці з'явились у Прибалтиці двома шляхами. Спочатку це були готландські ганзейські купці, які прибули морем і вже 1150 року оселились на місці заснованої 1201 Риги. Другий шлях — сухопутний, яким наприкінці XII століття до Прибалтики почали прибувати хрестоносці. Метою їхніх походів були завоювання та хрещення місцевих поганських народів. Хрестоносці придушили опір місцевих племен і створили на їхніх землях свої держави: Орден мечоносців.

Ордени хрестоносців були за складом інтернаціональними «братствами» вихідців з дворянських та аристократичних родів, які не мали спадкових земельних володінь. На півночі Європи серед хрестоносців переважав німецький етнічний елемент, тому ці ордени називають «німецькими орденами» хрестоносців. Обидва шляхи, і морський (купці) і сухопутний (хрестоносці), в історіографії середньовіччя вважаються східним напрямком німецької колонізації.

Хрестоносці оселились в історичних областях Курляндія, Лівонія та Естляндія й на острові Езель — нині Сааремаа та склали урядовий соціальний шар на цих територіях. Історична область Естляндія охоплювала північ сучасної Естонії. Лівонія охоплювала південну частину Естонії та північ Латвії, Курляндія — решта територій сучасної Латвії. Хрестоносцям не вдалось захопити Литву і через це там німці не розселялись, утворюючи «пробіл» у «смузі» розселення. Купці й ремісники заснували міські поселення, розташовані, як правило, поблизу гирл річок, на перетині сухопутних і водних торгових шляхів.

Німецькі лицарі у подальшому складали дворянський і поміщицький (нім. Landadel) шар суспільства, натомість сільське населення, що представляло місцеві племена, значною мірою було кріпаками. В містах, збудованих німецькими й данськими поселенцями, — таких як Ревель (нині Таллінн), Рига й Дерпт тощо — переважали ремісники й купці. Населення балтійських ганзейських німецьких міст складалось із вільних громадян (бюргерів, нім. Bürger), які, як і в інших ганзейських містах, обирали міську Раду (нім. Bürgerschaft) й міського голову — бургомістра (нім. Bürgermeister) та, будучи незалежними від феодалів, мали самоврядування за законами німецького міського, (нім. Stadtrecht) або Любецького (нім. Lübisches Recht) права.

Після Першої світової війни [ред.]

Карта історичного розподілу німецькомовного населення у Східній Європі станом на 1932 рік[1].

Німецьке населення Прибалтики почало поступово скорочуватись після завершення Першої світової війни (1914–1918) і надання державності народам Прибалтики з боку Антанти. Аграрні реформи в Латвії та Естонії означали втрату німцями контролю над значною частиною земельних угідь[2].

Німецьке населення Прибалтики різко скоротилось в результаті двох хвиль еміграції до Німеччини: у 1939-40 роках за угодою між Німеччиною та прибалтійськими країнами[3], та у 1940-41 роках за угодою СРСР і Німеччини.

Сучасний стан [ред.]

В Латвії, станом на середину 2011 року, проживали 4562 німця (0,21% населення)[4], в Естонії, станом на початок 2009 року — 1905 (0,14%)[5].

Відомі балтійські німці й особи балтійсько-німецького походження [ред.]

Примітки [ред.]

  1. ↑ Едгар Леманн — Edgar Lehmann, атлас Meyers Handatlas, ausgabe B, Bibliographisches Inst., Leipzig 1932
  2. ↑ Heyking A. The main issues confronting the minorities of Latvia and Eesti London: P. S. King & Son, 1922 — рр. 33-36
  3. ↑ Німецько-латвійська угода про репатріацію[1940] LNTSer 33(англ.)
  4. ↑ Latvijas iedzīvotāju sadalījums pēc nacionālā sastāva un valstiskās piederības(латис.)
  5. ↑ POPULATION BY SEX, ETHNIC NATIONALITY AND COUNTY (англ.)

Література [ред.]

  • Андреєва Н. С. Прибалтійські німці та російська урядова політика на початку XX століття. СПб.: «Міръ», 2008. 310 С.;
  • Андреєва Н. С. Хто такі «остзейці»? // Питання історії. 2001. № 10. С. 173–175;
  • Андреєва Н. С. Остзейці // Три століття Санкт-Петербурга: енциклопедія: в 3-х т. Т. 2: Дев'ятнадцяте століття. Кн. 4. СПб., 2005. С. 788–789.

Посилання [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Балтійські_німці&oldid=12603715