Банківська платіжна картка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Банківські платіжні картки

Ба́нківська платі́жна ка́ртка  — виготовлена згідно зі стандартом ISO/IEC 7810 ID-1 формату із спеціального стійкого до механічних пошкоджень пластику пластина стандартних розмірів 54x86x0,76мм, яка використовується для ідентифікації її держателя, для способу фіксації інформації і як аналог платіжних засобів. Ідентифікування забезпечується нанесенням на картку її номера (відповідно ISO/IEC 7812 стандартизованої нумерації), строку дії, та прізвища, ім'я і зразка підпису власника картки, і/або інших ідентифікаційних даних.

Цей платіжний засіб має назву "пластикові гроші", є особливим видом банківських розрахункових документів і призначений для оплати покупок товарів чи послуг, оплати інших зобов'язань та отримувати готівкові кошти з власного банківського рахунку або рахунків. Як правило, платіжна картка пов'язана з електронним рахунком або рахунками, що належать держателю картки. Власником картки є банк-емітент, що випустив картку, про що домовлено у відповідному пункті договору про відкриття картки. Розміри комісій, що утримуються банком за обслуговування банківського рахунку з держателя картки, обумовлюються в договорі на обслуговування банківського рахунку. При відкритті банківської платіжної картки держатель отримує номер банківської картки і номер банківського рахунку.

З використанням пластикових карток для торгової точки спрощується інкасація готівки і відповідно зменшуються витрати, розширюються можливості клієнтів, збільшується товарообіг. Оскільки гроші знаходяться на рахунках, а не у кишенях клієнтів, банк може користуватися коштами і гнучкіше планувати використання залишків на рахунках, отримувати комісійні за обслуговування клієнтів, в тому числі і торгової точки. На залишок по картковому рахунку клієнт отримує відсотки, і за багатьма видами карток у певних межах забезпечено кредитування (овердрафт).

Технології[ред.ред. код]

Всі види банківських пластикових карток мають окремі елементи захисту, що постійно удосконалюються, але існують загальні захисні елементи, що повинні мати місце у кожній із справжніх карток певного виду.

Кожна банківська пластикова картка перед тим, як її видають клієнту, проходить стадію персоналізації (ідентифікації), коли до неї заносять індивідуальну інформацію, що пов'язана з банком-емітентом та клієнтом.

Графічне оформлення[ред.ред. код]

За допомогою цифрового офсетного друку на заготовці з листа пластику здійснюється друк (до сорока різних зображень), і отримується готова персоналізована картка.

Іншим типом є технологія графічної персоналізації. Ця спеціальна технологія передбачає спосіб нанесення на поверхню пластикової картки видимої неозброєним оком інформації, тобто отримання на картці монохромних зображень чорно-білих фотографій, прізвищ, будь-яких номерів, штрих-коду, двомірного штрих-коду, підпису держателя, зображення відбитка пальця руки та високоякісних кольорових фотографій. Відомими способами графічної персоналізації є: термотрансовер, термосублімація, струменевий друк, лазерне гравірування, лазерне пропалювання наскрізь (отримане зображення видно на просвіт).

Інколи на картці друкують декілька фотозображень, що дублюють одне одного, наприклад, одне кольорове, а інше напівтонове, поверх котрого друкують або наносять методом тиснення текст з інформацією (прізвище, номер).

Голографічна плівка[ред.ред. код]

Надійним способом захисту в певних типах карток є покриття всієї поверхні картки або її частини прозорою голографічною плівкою з оригінальним рисункомпід якою можуть бути нанесені різні зображення, фотографія та підпис власника картки. У цьому випадку використовують дві технології: підпис звичним приладом для письма і друк підпису, заздалегідь сканованого і введеного в базу даних за допомогою пристрою графічного друку.

Ембосовані записи[ред.ред. код]

Ембосування — це технологія тиснення, що застосовується для виготовлення документів. Виникла задовго до самої появи пластикових карток. Ембосування полягає в тому, за допомогою фізичного впливу на поверхню картки виникають опуклі зображення літер і цифр. Це дає змогу здійснювати механізовану обробку звітних документів. Ембосованими записами у картці є відомості про банк-емітент, номер картки та прізвище і ім'я держателя картки, інші примітки банка (як то валюта рахунку, тарифний план, окремі позначки і т.і.). У випадках, коли інформація про рахунок не ембосована, вона може бути вигравірована лазером.

Магнітна смуга карти[ред.ред. код]

Магнітна картка являє собою тип карти з магнітною смугою, яка здатна зберігати дані шляхом зміни магнетизмом крихітних залізних магнітних частинок. Магнітна стрічка на зворотному боці картки містить різноманітну інформацію, зокрема, номер рахунка і дату закінчення строку дії картки, що повинно відповідати даті, котра ембосована на лицевому боці картки. Кожний клієнт має відомий тільки йому PIN-код, що автоматично ідентифікується платіжною системою. Саме на магнітній стрічці вперше інформація щодо власника картки була нанесена у вигляді аналогів одиниць, що згодом дало змогу забезпечити роботу банкоматів, перших банківських апаратів самообслуговування.

Коди верифікації[ред.ред. код]

Також на картках призначених для міжнародних розрахунків через Інтернет є код верифікації користувача картки — CVV2-код (Cardholder Verification Value). Його ще називають CVC2 (чи просто CVV). Це останні 3 (три) або 4 (чотири) цифри коду, який знаходиться на зворотній (для карток Visa, Mastercard) або лицьовій (American Express) стороні платіжної картки. CVV дозволяє впевнитись, що карта фізично перебуває в розпорядженні користувача. Це допомагає запобігти несанкціонованому або шахрайському використанню. Така необхідність існує при розрахунку через інтернет. Цей код замінює підпис клієнта який зазвичай перевіряє касир при розрахунку на POS терміналі (не плутайте ПІН-код та CVV це зовсім різні речі).

На картах Maestro CVV може бути відсутній. В цьому випадку код для здійснення розрахунків може надаватись обслуговуючим банком окремо, за запитом.

Чіп картка[ред.ред. код]

Чіп картка (також відома як "смарт-картка") — це пластикова картка з вбудованою інтегрованою мікросхемою або мікрочіпом. Має замість магнітної смуги мікросхему для проведення основних операцій з карткою через електронні канали. Вона може використовуватися поза системою оплати. За стандартом розташування самої мікросхеми і контактів строго стандартизовано для універсальності та забезпечення підтримки різних платіжних систем. Розрізняють картки з пам'яттю, що збільшує обсяг збереженої інформації порівняно з магнітною смугою, і мікропроцесорні (Smart Cards) з вмонтованим процесором, який забезпечує значно вищий рівень захисту на основі криптографічних методів. Звісно, смарт-картки коштують набагато дорожче за магнітні.

Види банківських карток[ред.ред. код]

Пластикові картки бувають в основному двох видів: кредитні і дебетові. А ці картки можуть бути локальні і міжнародні. Існують також і віртуальні банківські картки, передплачені картки, електронні гаманці.

  • Кредитна картка передбачає ліміт кредиту, що наданий банком клієнту протягом певного проміжку часу, суми якого заздалегідь визначені сторонами. Клієнт, що має рахунок у банку, оплачує товари і послуги грошима емітентів картки. Компанія-емітент у подальшому подає рахунки для оплати власнику кредитної картки.
  • Дебетова картка передбачає можливість внесення клієнтом держателем картки на свій рахунок у банку певної суми, у межах котрої він може в майбутньому здійснювати свої витрати.

Якщо на заході в основному поширені кредитні картки, то у нас переважно використовуються дебетові картки.

Найбільше розповсюдження у світі набули банківські платіжні картки емітовані міжнародними системами «Visa» та «MasterCard».

Зручності і недоліки[ред.ред. код]

Зручності[ред.ред. код]

Недоліки[ред.ред. код]

Застосування банківських карт[ред.ред. код]

Безпека[ред.ред. код]

Вкрасти гроші з банківської картки, маючи ксерокопію її зворотного боку, дуже легко. Там є CVV-код (три останні цифри на смузі для підпису). Цього коду та номера картки досить, щоб зробити оплату в будь платіжній системі. Тому при ксерокопіюванні карти, потрібно заклеювати ці три цифри. Це єдиний спосіб уберегтися від злодіїв. Також не потрібно віддавати свою картку невідомим людям.[1]

Вартість використання[ред.ред. код]

це все фігня

Ринок карток фізичних осіб в Україні[ред.ред. код]

Портрет користувача

У 2008 році кількість користувачів карток серед фізичних осіб дорівнювала 43,6% населення України віком старших 16 років, в 2009 році – трохи більше 44%, а в 2010 цей показник сягнув 47,3%.

Більше половини карток (56% в 2010 році) відкривається з ініціативи роботодавця, тоді як з власної ініціативи банківські картки в 2010 році відкрили 28% користувачів (що на 3,7% п.п. більше ніж у 2008 році). Серед одержувачів регулярних доходів найвища частка тих, хто одержує їх на картку, серед студентів – 88%. В 2010 вже трохи більше третини, з тих хто отримує пенсію, отримує її на картку.

Користувачі карток частіше люди віком 20-49 років, частіше проживають на сході й рідше на заході, здебільшого у містах, частіше мають вищу освіту, працюють за наймом, мають відносно кращий рівень добробуту.

Популярність карткових операцій в Україні

  1. зняття готівки через банкомат (86,6%).
  2. зняття готівки через касу банку (36%).
  3. оплата товарів і послуг в магазинах (17,6% у 2010 році порівняно з 13,6% у 2008 році)[2].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]