Банту (мови)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Банту
Bâ-ntu
Поширення мов банту в Африці.
Поширення мов банту в Африці.
Регіон Центральна Африка
Південна Африка
Південно-Східна Африка
Носії ~200 млн.
Писемність латиниця
Класифікація

Ніґеро-конґолезька макросім'я Бенуе-конґолезька сім'я

Бантоїдна гілка
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-2 bnt

Мови банту — мовна сім'я бенуе-конголезьких мов, якою розмовляють народи банту[1]. Мови банту утворюють найбільшу та найчисельнішу підгрупу Південних бантоїдних мов[en]. Загальна кількість мов банту коливається, залежно від визначення «мова» чи «діалект», і налічує від 440 до 680 різних мов.

Поширені банту мови у центральній, південно-східній[en] та південній частинах Африки[2]. Кількість осіб, що розмовляють мовами банту сягає 200 млн осіб.

Назва[ред. | ред. код]

Термін банту був вперше згаданий (як Bâ-ntu) Вільгельмом Бліком у своїй праці «Порівняльна граматика» 1862 року.

Мовою зулу банту (Bâ-ntu) означає люди (му-нту — людина, ба-нту — люди).

Класифікація[ред. | ред. код]

Приблизне розміщення 15 зон і додаткової зони J, введеної пізніше.

За класифікацією Малкольма Гасрі, група поділяється на 15 зон:

Характеристика[ред. | ред. код]

Типологічно мови банту відносяться до мов аглютинативного ладу з елементами флексії, які проявляються в наявності граматично багатозначних морфем. Характерна риса граматичного ладу — наявність узгоджених іменних класів з префіксальними показниками. Кількість класів варіює за мовами: зулу — 13, суахілі — 15, ганда — 18 тощо. Класи поділяються на предметні («люди», «дерева», «речі» та ін.), граматичні (аугментативні, димінутивні, локативні, інфінітивні), предметно-граматичні (поряд з номінацією передають певну граматичну семантику).

Вивчення[ред. | ред. код]

Ще у 1659 році Джасінто Брускіотто опублікував граматику мови конго, написану латиною. Становлення наукової бантуїстики відноситься до середини XIX ст. і пов'язане з появою порівняльних робіт Вільгельма Бліка[de]. Порівняльний метод до досліджень мов банту був використаний у фундаментальних працях Карла Майнгофа[de] та його послідовників, а також у працях Клемента Дока. Увагу сучасних бантуїстів приваблюють порівняльно-історичні аспекти дослідження, а також соціолінгвістична проблематика. В Інституті яфетології радянський вчений І. Л. Снєгірьов з 1922 року вивчав мови зулу та коса. Дещо пізніше в Ленінградському східному інституті Дмитро Ольдерогге почав викладання мови суахілі. Дослідження в області мов банту велись в Інституті мовознавства АН СРСР.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Олена Авраменко. Запозичення з бантоїдних мов у мультикультурному англомовному просторі Південної Африки. Лінгвістичні студії. Випуск 41. 2021
  • Громова Н. В. Части речи в языках банту и принципы их разграничения. Москва. 1966(рос.)
  • Топорова И. Н. Типология фонологических систем языков банту. Москва. 1975(рос.)
  • Bleek W.H. A comparative grammar of South Africa languages. London. 1862-69(англ.)
  • Meihof C. Grundzuge einer vergleichenden Grammatik der Bantusprachen. Hamburg. 1948(нім.)
  • Doke C.M. The southern Bantu languages. London. 1954(англ.)
  • Guthrie M. The classification of the Bantu languages. London — New York. 1948(англ.)
  • Guthrie M. Comparative Bantu. London. 1967-71(англ.)
  • Bryan M. The Bantu langueges of Africa. London. 1959(англ.)