Барбра Стрейзанд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Барбра Стрейзанд
Barbra Streisand
фотографія
Виступ у Лондоні, 2007 рік
Основна інформація
Повне ім'я Barbra Joan Streisand
Дата народження 24 квітня 1942(1942-04-24) (72 роки)
Місце народження Нью-Йорк, США
Роки активності 1960 — тепер
Країна США США
Національність американка
Професія співачка, актриса, продюсер, режисер
Лейбл Columbia Records
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону
http://www.barbrastreisand.com/

Ба́рбара Стре́йзанд, (повне ім'я: Барбра Джоан Стрейзанд, англ. Barbra Joan Streisand; 24 квітня 1942, Нью-Йорк, США) — вокалістка, композитор, автор текстів, продюсер, акторка, режисер та продюсер фільмів. Одна з найпопулярніших американських актрис і співачок єврейського походження.

Біографічна інформація[ред.ред. код]

Першими кроками до артистичної кар'єри були вокальні та «театральні» виступи, ще у десятирічному віці перед сусідами у єврейському кварталі Бруклін, а на справжній сцені Барбра дебютувала у п'ятнадцять років. Спів для неї у той період був чистим хобі, однак через брак запрошень на ті чи інші театральні ролі вона вирішила поставитись до вокальних виступів як до першої сходинки в майбутній акторській кар'єрі.

Здобувши в 1959 році середню освіту в Erasmus High School, Барбра остаточно вирішила, що її справжнє покликання — сцена. У 1960 році вона виграла конкурс молодих виконавців, влаштований в одному з барів кварталу Грінвіч-Віллідж: нагородою став постійний контракт і запрошення на виступи в престижному клубі «Bon Soir». Реноме майбутньої зірки відкрило шлях Стрейзанд на сцени Бродвею, де вона вміло скористалася вокальною та акторською обдарованістю.

Спів[ред.ред. код]

1961 року Барбра зіграла роль некрасивої секретарки у бродвейській музичній комедії Гарольда Рона та Джерома Вейдмена «Я можу здобути це для вас за оптовою ціною» (англ. «І Can Get It For You Wholesale»). Хоч вистава не здобула успіху, однак рецензенти були у захваті від гри Барбри та ще одного дебютанта — Елліотта Гоулда. Додатковою нагородою для акторки стала участь у запису оригінальної сценічної версії — і поява її в альбомі «Pins & Needles», основаному на передвоєнному мюзиклі Гарольда Рома.

1962 року Стрейзанд дебютувала на телебаченні, але її виступ як співачки привернув таку увагу фірми «Columbia», що та запропонувала співачці запис лонгплея, до якого увійшли загальновідомі пісні, як-от «Cry Me A River», «Happy Days Are Here Again» та «Who's Afraid Of The Big Bad Wolf?». Альбом з'явився у лютому 1963 року, а два тижні пізніш про Стрейзанд знала вже вся Америка. Підсумком успіху платівкового дебюту стали дві нагороди «Греммі»: у категорії найкращого альбому і найкращого жіночого виконання (за пісню «Happy Days Are Here Again»). 1963 рік приніс вдалі виступи у клубі: й другий хітовий альбом, сольний концерт у Лас-Вегас і разом з легендарним піаністом Ліберачі (англ. Liberace), а також у престижних залах «Coconut Grove» та «Hollywood Bowl» у Лос-Анжелесі. Цей переломний рік у кар'єрі артистки закінчився її одруженням із Елліотом Гоулдом і запрошенням на головну роль у бродвейському мюзиклі Джула Стайна та Боба Мерілла «Кумедна дівчина» (англ. «Funny Girl»). (На початку 1966 року мюзикл «Funny Girl» було презентовано лондонській публіці, проте вистава довго не втрималась на сцені, тому що виконавиця головної ролі очікувала дитину). Завдяки таким хітовим творам як «People» та «Don't Rain On My Parade», Стрейзанд з'явилась на обкладинках журналів «Time» та «Life».

Залучена в багатьох популярних і відзначених нагородами роботах, Барбра побічно записувала лонгплеї-бестселери. Пісня «Ma Première Chanson» була композиторським дебютом співачки, а твір «Second Hand Rose» відкрив їй шлях до британського чарту синглів. 1967 року Стрейзанд зіграла головну роль у фільмі-адаптації «Funny Girl» режисера Вільям Вайлер і здобула «Оскара». З ентузіазмом сприйняли її участь у цілком прохолодно оціненому фільмі-адаптації «Hello Dolly!» режисера Джіна Келлі.

Фільми[ред.ред. код]

Стрейзанд, яка з дитинства була сміливою та вміла себе гарно самодисциплінувати, здобула сумнівне реноме докучливої досконалості, що нав'язує свою точку зору всій знімальній бригаді. Щоправда, у пізніших фільмах, особливо реалізованих за її власні кошти, таки надмірно завищені вимоги переходили в егоцентризм, однак її прагнення до досконалості відіграло позитивну роль для записів і сольних виступів у сімдесятих роках. Цей період остаточно розділив вокальні та акторські потреби Барбри. Перше вона презентувала на платівках та телебаченні, а друге — у чергових фільмах, таких, наприклад, як: «The Owl & The Pussycat» 1970, режисер Герберт Росс; «What's Up, Doc?», 1972, режисер Пітер Богдановіч; «The Way We Were», 1973, режисер Поллак Сідні, «Funny Lady», 1975, режисер Герберт Росс та «А Star Is Born» , 1976, режисер Френк Пірсон. Останній з них був третім фільмом версії оповідання про долю колишньої сценічної зірки (Кріс Крістофферсон) та обнадійливої дебютантки (Барбра Стрейзанд). Твір «Evergreen» став хітом і приніс Барбрі ще одного «Оскара». Цього разу за найкращу пісню у фільмі. Наступні альбоми презентували широкий стилістичний діапазон, що навіть охоплював інтерпретації композицій Дебюссі та Шумана. Однак якщо подальші записи збирали лише доброзичливі рецензії, то роботи у кіно були неоднозначно сприйняті критиками, і щоразу прохолодно публікою.

Хіти[ред.ред. код]

Втіхою для Барбри стали сингл-хіти 1978 року: «You Don't Bring Me Flowers» (у дуеті з Нілом Даймондом), «Enough Is Enough» (дискотечний хіт, записаний разом з Донною Саммер), а також популярний альбом «Guilty», який співачці допомагав робити Беррі Гібб. З фільмів, що були реалізовані у вісімдесятих роках, на особливу увагу заслуговує «All Night Long» 1981, режисер Жан Клод Трамон, та «Yentl» 1983, режисури самої Стрейзанд.

Друга половина вісімдесятих підтвердила кризу у кінокар'єрі Барбри, що доводило прохолодне сприйняття публікою фільму «Nuts», 1987, режисер Мартін Рітт. Творчий застій супроводжувався політичним радикалізмом та заангажуванням у проекологічній галасливій діяльності. Чергова її режисерська робота — фільм «Prince Of Tides» — отримав мало прихильних рецензій, хоча 1991 року був представлений у семи номінаціях на «Оскара». Незважаючи на все це, Барбра Стрейзанд залишається серед найкращих виконавців шістдесятих років. 1994 року вона провела тріумфальне, перше за останні двадцять років турне, яке, попри високі ціни квитків, привабило до величезних залів натовпи слухачів.

Дискографія[ред.ред. код]

  • 1963: The Barbra Streisand Album
  • 1963: The Second Barbra Streisand Album
  • 1964: The Third Barbra Streisand Album
  • 1964: People
  • 1965: My Name Is Barbra
  • 1965: My Name Is Barbra, Two
  • 1966: Color Me Barbra
  • 1966: Je m'appelle Barbra
  • 1967: Simply Streisand
  • 1967: A Christmas Album
  • 1968: Funny Girl
  • 1968: A Happening In Central Park
  • 1969: What About Today?
  • 1969: Greatest Hits
  • 1971: Stoney End
  • 1971: Barbra Joan Streisand
  • 1972: Live Concert At The Forum
  • 1973: Barbra Streisand & Other Musical Instruments
  • 1974: The Way We Were
  • 1974: Butterfly
  • 1975: Lazy Afternoon
  • 1976: Classical Barbra
  • 1976: A Star Is Born
  • 1977: Streisand Superman
  • 1978: Songbird
  • 1978: Greatest Hits. Volume 2
  • 1979: Wet
  • 1980: Guitly
  • 1981: Memories
  • 1983: Yentl
  • 1983: Emotion
  • 1985: The Broadway Album
  • 1987: One Voice
  • 1987: Nuts
  • 1988: Till I Loved You
  • 1989: A Collection — Greatest Hits… & More
  • 1993: Back On Broadway
  • 1994: Barbra The Concert

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]