Ганна Барвінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганна Барвінок
Ганна Барвінок
Ім'я при народженні Олександра Михайлівна Білозерська
Псевдо Ганна Барвінок
Народився 23 квітня (5 травня) 1828
Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 23 червня (6 липня) 1911 (83 роки)
Оленівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Громадянство Російська імперія
Національність українка
Діяльність письменниця
Галузь літературна діяльністьd[1]
Знання мов українська
Брати, сестри Білозерський Василь Михайлович і Білозерський Микола Михайлович
У шлюбі з Пантелеймон Куліш[2]

Олекса́ндра Михай́лівна Білозе́рська-Кулі́ш, відома як Га́нна Барві́нок та А. Нечуй-Вітер (5 травня (23 квітня) 1828(18280423), Борзна або хутір Мотронівка, нині у складі с. Оленівка, Ніжинський район, Чернігівська область — 5 серпня (23 липня) 1911, Мотронівка) — українська феміністська письменниця, фольклористка, мемуаристка та хранителька літературної спадщини свого чоловіка Пантелеймона Куліша. Сестра Василя та Миколи Білозерських.

Життєпис[ред. | ред. код]

Докладніше: Білозерські
Ганна Барвінок, 1847 р.
Ганна Барвінок, 1866 р.

Народилася в Борзні, але в той час були часті пожежі в цьому місті, і їхній будинок згорів, отож багатодітна сім'я переїхала на недалекий хутір Мотронівка.

Батько — повітовий маршалок, один із найосвіченіших людей у тих краях. Брати — громадський та літературний діяч, журналіст Василь Білозерський, фольклорист і етнограф Микола Білозерський, а сестра Любов була музою Віктора Забіли (одружилася з поміщиком Іваном Боголюбцевим).

Олександра навчалась у приватних пансіонах (село Кропивне на Полтавщині, місто Конотоп).

З чоловіком, 1877 р.

У 15 років познайомилася з 24-річним Пантелеймоном Кулішем. Підтримувала дружні контакти з Тарасом Шевченком, залишила про нього спогади (він також був найкращим другом брата Василя і старшим боярином на весіллі Кулішів).

Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства й арешту чоловіка народила мертву дитину, більше дітей не мала. Виїхала до Тули, за засланим чоловіком. Від 1854 жили в Петербурзі.

Ганна Барвінок у 19071909 рр.

У 1883 році подружжя Кулішів оселилося в Мотронівці.

Коли згорів рукопис українського перекладу «Біблії», над яким чоловік працював 25 років, умовила його почати роботу заново.

Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності.

По смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоб видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника.

Похована поряд із чоловіком у Мотронівці.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер».

Увагу Ганни Барвінок привертали проблеми жінок у родинно-побутових взаєминах — родинний деспотизм («Хатнє лихо», 1861), безрадісне існування з чоловіком-п'яницею («Жіноче бідування», 1887), драматизм примусового шлюбу («Батькова помилка» 1902). Письменниця створила також постаті вольових жінок («Перемогла[3]», 1887; «Молодича боротьба», 1902). Мова письменниці барвиста й образна, пересипана народними прислів'ями. Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору, створила драму «Материнська помста».[4]

У 1887 року у Львові в першому феміністичному альманасі України «Перший вінок», виданому Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою, опубліковано два оповідання Ганни Барвінок: «Перемогла. (Оповідання з народних уст)», с. 25—56, та «Жіноче бідуваннє (Оповідання, вийняте з народних уст)», с. 367—873.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Вулиці, названі на честь Ганни Барвінок, існують в кількох населених пунктах України, зокрема, у Києві та Львові.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Czech National Authority Database
  2. Кулиш, Александра Михайловна // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XVIа. — С. 958.
  3. Електронна бібліотека "Культура України". elib.nlu.org.ua. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022. 
  4. Ґеник, Степан (2003). 150 видатних українок. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 236. ISBN 966-668-030-0. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]