Барвінський Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Григорович Барвінський
Олександр Григорович Барвінський

ZUNR coa.svg міністр освіти й віровизнання ЗУНР.
Час на посаді:
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Попередник посада запроваджена

Народився 6 червня 1847(1847-06-06)
Шляхтинці
Помер 25 грудня 1926(1926-12-25) (79 років)
Львів
Національність українець

Барвінський Олександр Григорович (гербу Ястшембець[1], * 6 червня 1847, с. Шляхтинці, Тернопільський район, Тернопільська область — † 25 грудня 1926, Львів) — український громадсько-політичний діяч Галичини, історик, педагог.

У 18911907 роках — посол до австрійського парламенту (Райхсрату). Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 році був державним секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті (уряді) ЗУНР. Син Григорія Барвінського, брат Воло­димира, Івана, Іполита й Осипа, чо­ловік Євгенії, батько Богдана, Василя та Олександра Барвінських, Ольги Бачинської.

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинцях на Тернопільщині у родині священика УГКЦ. Шляхетський рід Барвінських гербу Ястшембець[2]), до якого належав батько Олександра  Григорій Григорович, згадується на Червоній Русі з початку XVI ст.

У 18571865 роках навчався у Тернопільській гімназії. У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, вивчав історію і українську мову та літературу. Добре знав німецьку та декілька слов'янських мов. У студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Був знайомий з Миколою Лисенком (саме завдяки Барвінському Лисенко написав свій «Заповіт», що стало початком його грандіозної музичної «шевченкіани»[3]).

З 1868 року Барвінський мав педагогічну діяльність: викладав у гімназіях Бережан, Тернополя, з 1888 року — професор державної учительської семінарії у Львові (відтоді замешкав у Львові). 1878 року склав докторат у Віденському університеті.[4] В 1889–1918 роках — член Крайової шкільної ради, в 1891–1896 роках голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства «Просвіта» (1889–1895).

Ще будучи в Бережанах, концентрується на створенні українських підручників і видає «Виїмки з українсько-руської літератури», працює над впровадженням фонетичного правопису[3], у 1886 році розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Поряд з Олександром Кониським і Володимиром Антоновичем став одним із ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, в 1892–1897 роках — очолював товариство.

Барвінський брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі (див. також Народовці). Зокрема, 24 листопада 1890 р. разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, Костянтином Телішевським, Корнилом Мандичевським, митрополитом Сильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції Казімєжа Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.[5]

Депутат і маршалок Тернопільської повітової ради (1885-88 роки). У 1891–1907 роках входив до складу австрійського парламенту1917 року — довічний член Ради Панів), в 1894−1904 роках — посол Галицького сейму:

  • 6-го скликання: обраний від округу Броди (IV курія, входив до «Руського клубу», обраний після смерті попередника — москвофіла о. Івана Сірка)
  • 7-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Клубу руських послів соймових», обраний заступником голови «Клубу руських послів соймових»
  • 8-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Руського соймового клубу». Склав мандат 29 жовтня 1903 року; на перевиборах без підтримки крайової адміністрації, УНДП (на цьому наполіг родич — Евген Олесницький[6]) програв вибори кандидату-москвофілу о. Еффиновичу Теодозію (здобув 43 голоси із 208).[7]

В 1894 році створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладачем Михайла Грушевського.

У 1896 році виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 році перетворився на Християнсько-Суспільну Партію.

1906 року став урядовим радником, у 1910 році — радником двору.[6]

В 19181919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР, очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького9 листопада 1918 до 4 січня 1919 року). Після окупації польськими військами Галичини відійшов від політичної діяльності. Помер 25 грудня 1926 року у Львові.

Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, на полі № 3[8].

У Барвінського в Тернополі й Шляхтинцях гостював письменик Пантелеймон Куліш (1869, 1872, 1879).

Праці[ред.ред. код]

О. Барвінський — автор і упорядник хрестоматій (читанок) з української літератури для гімназій та вчительських семінарій:

  • «Виїмки з українсько-руської літератури»,
  • «Вибір з української літератури»,
  • «Історія української літератури» (1920), та інші.

Запровадив фонетичний правопис і термін «українсько-руський» у шкільних підручниках та пресі. Написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя.

Основні праці:

Вшанування[ред.ред. код]

Іменем Олександра Барвінського названо:

Пам'ятник О. Барвінському в Шляхтинцях

1997 в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам'ятну таб­лицю на честь Барвінського, у приміщенні школи відкрито кімнату-музей сім'ї Барвінських.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Павлишин С. Олександр Барвінський. — Львів: Академічний Експрес, 1997. — 151 с., іл.
  • Олександр Барвінський : матеріали конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Олександра Барвінського, Львів, 14 травня 1997 р. / ред. кол. М. Гнатюк … [та ін.] ; Наукове товариство ім. Шевченка, Історично-філософська секція. — Львів : [б.в.], 2001. — 205 с., іл.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Мельничук Б., Ханас В. Барвінський Олександр Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  • Олександр Барвінський — український політик та громадський діяч // Агентство Стратегічних Досліджень
  • Середяк А. // Нариси історії «Просвіти». — Львів, 1993. — С. 120–121;
  • Качкан В. Українське народознавство в іменах. — Ч.2. — К., 1997. — С.45-54;
  • Ліберний О. Олександр з сузір'я Барвінських… // Свобода. — 1997. — 24 черв.;
  • Чорновол І. Політичний реалізм О. Барвінського // Сучасність. — 1998. — № 1. — С.99-105.
  • Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 117–119.
  • Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження).— Львів, 1997

Див. також[ред.ред. код]