Барвінський Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Григорович Барвінський
Олександр Григорович Барвінський

ZUNR coa.svg міністр освіти й віровизнання ЗУНР.
Час на посаді:
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Попередник посада запроваджена

Народився 6 червня 1847(1847-06-06)
Шляхтинці
Помер 25 грудня 1926(1926-12-25) (79 років)
Львів
Національність українець

Барвінський Олександр Григорович гербу «Нечуй-Вітер»[1] (псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня/8 червня[2] 1847, с. Шляхтинці, нині Тернопільський район Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

У 18911907 роках — посол до австрійського парламенту (Райхсрату). Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 році був державним секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті (уряді) ЗУНР. Син Григорія Барвінського, брат Воло­димира, Івана, Іполита й Осипа, чо­ловік Євгенії, батько Богдана, Василя та Олександра Барвінських, Ольги Бачинської.

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинцях на Тернопільщині у родині священика. Шляхетський рід Барвінських, до якого належав батько Олександра  Григорій Григорович, згадується на Червоній Русі з початку XVI ст.

У 18571865 роках навчався у Тернопільській гімназії. У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, вивчав історію і українську мову та літературу. Добре знав німецьку та декілька слов'янських мов. У студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Був знайомий з Миколою Лисенком (саме завдяки Барвінському Лисенко написав свій «Заповіт», що стало початком його грандіозної музичної «шевченкіани»[3]).

З 1868 року Барвінський мав педагогічну діяльність: викладав у гімназіях Бережан, Тернополя, з 1888 року — професор державної учительської семінарії у Львові (відтоді замешкав у Львові). 1878 року склав докторат у Віденському університеті.[4] В 1889–1918 роках — член Крайової шкільної ради, в 1891–1896 роках голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства «Просвіта» (1889–1895).

Ще будучи в Бережанах, концентрується на створенні українських підручників і видає «Виїмки з українсько-руської літератури», працює над впровадженням фонетичного правопису[3], у 1886 році розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Поряд з Олександром Кониським і Володимиром Антоновичем став одним із ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, а в 1892–1897 роках — очолював товариство.

Барвінський брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі (див. Народовці). Депутат і маршалок Тернопільської повітової ради (1885-88 роки). У 1891–1907 роках входив до складу австрійського парламенту1917 року — довічний член Ради Панів), в 1894−1904 роках — посол Галицького сейму:

  • 6-го скликання: обраний від округу Броди (IV курія, входив до «Руського клубу», обраний після смерті попередника — москвофіла о. Івана Сірка)
  • 7-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Клубу руських послів соймових», обраний заступником голови «Клубу руських послів соймових»
  • 8-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Руського соймового клубу». Склав мандат 29 жовтня 1903 року; на перевиборах без підтримки крайової адміністрації, УНДП (на цьому наполіг родич — Евген Олесницький[5]) програв вибори кандидату-москвофілу о. Еффиновичу Теодозію (здобув 43 голоси із 208).[6]

В 1894 році створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладачем Михайла Грушевського.

У 1896 році виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 році перетворився на Християнсько-Суспільну Партію.

1906 року став урядовим радником, у 1910 році — радником двору.[7]

В 19181919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР, очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького9 листопада 1918 до 4 січня 1919 року). Після окупації польськими військами Галичини відійшов від політичної діяльності. Помер 25 грудня 1926 року у Львові. Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, на полі № 3[8].

У Барвінського в Тернополі й Шляхтинцях гостював письменик Пантелеймон Куліш (1869, 1872, 1879).

Праці[ред.ред. код]

О.Барвінський — автор і упорядник хрестоматій (читанок) з української літератури для гімназій та вчительських семінарій:

  • «Виїмки з українсько-руської літератури»,
  • «Вибір з української літератури»,
  • «Історія української літератури» (1920), та інші.

Запровадив фо­нетичний правопис і термін «українсько-руський» у шкільних підручниках та пресі. Написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя.

Основні праці:

Пам'ять[ред.ред. код]

Іменем Олександра Барвінського названо:

Пам'ятник О. Барвінському в Шляхтинцях

1997 в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам'ятну таб­лицю на честь Барвінського, у приміщенні школи відкрито кімнату-музей сім'ї Барвінських.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 117
  2. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 117
  3. а б Василь Шендеровський. Нехай не гасне світ науки. Книга перша / Під ред. Емми Бабчук. — Київ: «Простір», 2006.
  4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 117
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 118
  6. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 111–118
  7. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 118
  8. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів: 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5

Література[ред.ред. код]

  • Павлишин С. Олександр Барвінський. — Львів: Академічний Експрес, 1997. — 151 с., іл.
  • Олександр Барвінський : матеріали конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Олександра Барвінського, Львів, 14 травня 1997 р. / ред. кол. М. Гнатюк … [та ін.] ; Наукове товариство ім. Шевченка, Історично-філософська секція. — Львів : [б.в.], 2001. — 205 с., іл.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Мельничук Б., Ханас В. Барвінський Олександр Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  • Олександр Барвінський — український політик та громадський діяч // Агентство Стратегічних Досліджень
  • Середяк А. // Нариси історії «Просвіти». — Львів, 1993. — С. 120–121;
  • Качкан В. Українське народознавство в іменах. — Ч.2. — К., 1997. — С.45-54;
  • Ліберний О. Олександр з сузір'я Барвінських… // Свобода. — 1997. — 24 черв.;
  • Чорновол І. Політичний реалізм О. Барвінського // Сучасність. — 1998. — № 1. — С.99-105.
  • Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 117–119.
  • Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження).— Львів, 1997

Див. також[ред.ред. код]