Бароко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Арх. Карло Мадерно, церква Св. Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.
Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113), — типовий приклад стилю українського бароко.
Аннібале Карраччі, малюнок до стінопису в галереї Фарнезе, 1597 р(?)

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Бароко в перекладі з італійської означає «чудернацький». Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламот (атлант), каріатида й маскарон.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Культура бароко позначена тяжінням до:

  • Прагнення вразити читача пишним оздобленням твору;
  • Відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу;
  • Алегоризм;
  • Різкий контраст;
  • Тенденції життєствердного сприйняття дійсності;
  • Вираження просвітницької тематики;

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Живопис бароко
Церква Скальці в Венеції(босих кармелітів), арх. Бальдассаре Лонгена,17 ст.
Статуя янгола з терновим вінцем Л. Берніні у Сант Андреа делле Фратте

Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості і ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б.Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.

Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — Сальватора Рози та ін.

Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Бароко, завдяки їх зусиллям, поширилося тодішнім світом і навіть іноді називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу на європейський зразок з палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збережені гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом в Китаї.

Бароко в архітектурі[ред.ред. код]

Бароко в ювелірній справі[ред.ред. код]

Каспар Бетмюллер. Подвійний срібний келих, Нюрнберг, 1590 р.
Балтазар Грейсман (Фламандське бароко). Келих з вакхічними сценами, слонова кістка, 1680 р., Музей Гетті, США.
Глек, золото і дві мушлі наутілуса, майстерні Амстердама. Музей срібла (Флоренція).

Вельможі-голландці, датчани, шведи, французи і італійці — шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відомо з доби середньовіччя. Попри золото, якого не було багато, швидко почали використовувати срібло чи коштовні камені, мінерали і екзотичні речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця страусів — і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, що завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні 17 століття міст Німеччини — Гамбург, Нюрнберг, Аугсбург. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти і мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх мили від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот, знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі, тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти келихів з фантастичними істотами — келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг. Келих з зібрань Музею історії мистецтв (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його ніжка — золоте коло з червоними коралями, що підтримують фігурку самого страуса, який і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих з подвійного наутилуса в збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний рельєф, контрастно пофарбований по відношенню тла. Міфологічні сцени на кришках келихів — справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.

Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих у справжній шедевр ювелірства. Келих на картині Віллема Калфа «Келих Наутілус та китайська порцеляна» прикрашають фігурка бога морів Нептуна та кит, що поглинає Іону.

Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму, парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарілі, вази, келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці — ароматниці. Данський королівський двір 1628 року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли вітрильниками в порт Московії Архангельськ, де його за золото придбали для царського двору.

Навіть у самому Гамбурзі залишилось не так багато подібних виробів доби бароко. В 18 столітті в скрутну годину урядовий сенат Гамбурга наказав переплавити срібні вироби заради карбування срібних монет. Збереглися лише речі, що перейшли в інші країни як дипломатичні дарунки.

У 20 столітті — келихи стануть надбанням державних скарбниць і великих музеїв в містах Флоренція (Музей срібла), Нью-Йорк (Музей мистецтва Метрополітен), Санкт-Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анджелес, Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг тощо.


Малюнки доби бароко[ред.ред. код]

Кристофано Аллорі, малюнок «Мінлива Фортуна», до 1620 р.


Світські фрески доби бароко[ред.ред. код]

Джузеппе Боніто. «Архітектурні фрески палацу Портічі», Неаполь.

Друкована графіка доби бароко[ред.ред. код]

Плани садів бароко[ред.ред. код]

Колишній сад палацу Хонсхолердік, план до 1650 р. Знищений.

Меблі доби бароко[ред.ред. код]

Бароко в музиці[ред.ред. код]

Докладніше: Барокова музика

Бароко в літературі[ред.ред. код]

Докладніше: Література бароко

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: «Життя це сон». Утворилися жанри — галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) (див. Преціозна література).

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами постають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д'Юрфе, «Астрея»). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов'язковою дотепною думкою), мадригали.

Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників — Г. Гріммельсгаузен (роман «Сімпліціссимус»), у сфері драми — П. Кальдерон (Іспанія). В поезії уславились В. Вуатюр (Франція), Д. Маріно (Італія), дон Луіс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія). Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М. Ломоносов. В Іспанії барокова течія в літературі одержала назву «гонгоризм» на честь помітного представника (дивись вище).

Регіональні особливості бароко[ред.ред. код]

Докладніше: Козацьке бароко
Докладніше: Російське бароко
Єзуїтська місія Сан Мігел, Бразилія.
Бароковий розпис стелі (ковчег Ноя), церква в Ору-Прету, Бразилія

Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мексики чи Бразилії ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.

Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями — бароко світське (палаци знаті та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.


Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі Вілянов у Варшаві (Польща), мисливський замок Ступініджі біля Турину (Італія), Шенбрунн в Відні (Австрія), декілька замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції.

Бароко в Російській імперії[ред.ред. код]

Докладніше: Російське бароко

У Росії розвиток Бароко був пов'язаний із зростанням і зміцненням дворянської держави. Цілком справедливо його поділяють на «московське» (предбароко або «наришкінське») (1680-і — 1720-і рр.), ранішнє або «петровське» (1700-і — 1730-і рр.), та розвинене або єлизаветинське (1740-і —1770-і рр). Поділ є умовним, бо в провінції ці стилі існували більший термін. Яскравими зразками ранішнього бароко Росії були Меншиковський палац у Кронштадті (сильно перебудований, майже зник як барокова пам'ятка), Петропавлівський собор у фортеці (збережений), Меншиковський палац на Васильївському острові (реставрований, філія музею Ермітаж), Петергоф (палацово-парковий ансамбль) та Меньшиковський палац в передмісті Оранієнбаум, деякі споруди Олександро-Невського монастиря (потім однойменної лаври), Костянтинівський палац у Стрельні (реставрований).

Риси бароко притаманні і репрезентативним портретам. Вельможі подані в розкішних шатах, як важливі державні діячі чи військові. Особливо багато подібних портретів було створено в перші роки царювання імператриці Катерини ІІ (худ. Рослєн, портрет графа Чернишова З. Г., худ. Лампі, портрет Потьомкіна в лицарських обладунках). Риси інтимності і неупередженості можна знайти лише в портретах жінок або дітей (Іван Вишняков, портрет Сари Фермор).

Російське бароко, на відміну від західноєвропейського, не мало містицизму. Видатними пам'ятками російського бароко є палац у Пушкіно (кол. Царське Село (музей-заповідник)), Зимовий палац, Смольний собор, Нікольський військово-морський собор та інші будови стилю бароко Санкт-Петербурга, створені В. В. Растреллі, С. І. Чевакінським і Д. В. Ухтомським — зразки розвиненого бароко.

У Москві напрочуд мало зразків розвиненого бароко в архітектурі. Ось доля деяких. Світські зразки бароко — палац імператриці Анни в Аненгофі, Лефортово (арх. Б.Растреллі, не існує).

Дерев'яний бароковий палац Шереметєва в Кусково (так звані Старі Хороми) розібрані через помилки в розрахунках та загрозу завалитися. Їх місце зайняв нинішній одноповерховий палац в стилі ранішнього класицизму.

Палац в Ясенєво — реставровано лише «за аналогіями бароко», тобто новостворена будівля за уявою сучасного виконроба.

Цікавим зразком бароко є палац Апраксіних (збудовано в 1766—69 рр). Згодом палац придбала родина Трубецьких («Трубецькі-комод»).

Значною пам'яткою релігійної архітектури доби бароко є Церква Климента Папи Римського в Замоскворіччі, якого шанують і православні. Вибудувана на кошти канцлера Бестужева за проектом П'єтро Антоніо Трезіні (1742—1747 рр).


Скульптура бароко в Італії[ред.ред. код]

Джованні Бонацца. «Алегорія вечора», з циклу «Перебіг доби», 1717 р.
Мельхіоре Кафа, ескіз в рельєфі «Мучеництво св. Евстасія », 1660 р.

Скульптура бароко в Австрії[ред.ред. код]

Скульптор Матьяш Бернард Браун. Бог часу Хронос, Цитоліби, Чехія


Скульптура бароко в Україні[ред.ред. код]


Бароко в українському мистецтві[ред.ред. код]

Докладніше: Українське бароко

На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17ст. Протягом 1610-1630-х років у Львові був збудований найбільший у Львові костел єзуїтів на плані першого барокового римського собору Іль Джезу, завершенням будівництва якого займався архітектор Джакомо Бріано. Католицька громада Львова вже у 1644 р. мала дивний зразок італійського бароко — Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттиста Джизлені майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606–1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635–1640 рр. (збіднілий, пошарпаний, але збережений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі , Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці, Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах. На завершення доби бароко з середини XVIII ст. у Львові були зведені костел Божого тіла домініканців та Собор святого Юра, перебудовані інтер'єри більшості святинь.

Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко — палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком (1640 рр — реставрується) та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами, огорожі та сходинок.

Дивний бароковий палац Сангушків в Ізяславі — суцільна руїна (архітектор Паоло Фонтана 1750 рр).

В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.

Місто Глухів. Палац для Кирили Розумовського, проект і фасад.

В 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й. Шедель, 1732—40), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір, 1721—73), надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), Собор святого Юра у Львові (Б. Меретин, 1745—70), ратуша в Бучачі (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—91). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.

В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканій і багато орнаментованій одежі.

Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в селі Великі Сорочинці Полт. обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

Бароко і рококо на землях України[ред.ред. код]

Старий Загорів, Волинська обл. Колишній бароковий костел, Різдво-Богородицький монастир.
Собор і колегіум, Кременець. Тернопільська область

Пізнє бароко поступово губило свої найкращі риси: монументальність, творче використання ордеру, різноманітність планів споруд. В будівництво прийшли митці, важко залежні від замовників, бо головними меценатами та користувачами бароко стають королівські родини, магнати-тирани, могутня та реакційна церква.

Замовник свого палацу в Празі Альбрехт Вальдштейн у 1624–1630 роках майже не втручався в будівництво. Тому італійські архітектори Дж. П'єроні та А. Спецца творили у відносній творчій свободі. А палац Вальдштейна став неперевершеним зразком бароко в Празі 17 ст. Архітектор Б. Растреллі (1700–1771) зазнавав таких утисків від імператриць, що по декілька разів переробляв проекти Зимового палацу або дзвінниці Смольного монастиря. Дзвінницю йому так і не довелося побудувати, а Зимовий палац вибудували лише зовні.

Накопичилася втома від постійних пошуків нових оздоб, засобів здивувати (Відьма (Роза), бородата матір — Хосе де Рібера тощо). Орнаменти та прикраси в творчості вийшли на перші місця. Особливо це позначилося у Франції, де позиції бароко завжди були слабкі. А Франція з кінця 17 ст. стає законодавцем мод. Бароко поступово перероджується у рококо — хвилясті лінії, мушлі, кола та овали і перенасиченість оздоб. В інтер'єрі рококо майже неможливо знайти пряму лінію. Бароко захворіло на рококо перед своєю смертю.

Важливими зразками рококо в архітектурі Україні стали споруди Бернарда Меретина. Його костел місіонерів в Годовиці ще має всі ознаки пізнього бароко. А план та зовнішні оздоби собору Св. Юра у Львові майже цілком належать рококо. Проміжну позицію займала ратуша в Бучачі. Адже її тимпан наче охоплений полум'ям ліпнини, характерним виплеском стилю рококо. Тимпанів подібного роду неможливо зустріти ані до рококо, ані після. Хвилясту, нервову тему рококо підтримували й неспокійні скульптури Йоанна Пінзеля, наче хворі на судоми. Дивують і кам'яні ліхтарі на парапетах костелів у Наварії та Годовиці. Подібним ліхтарям місце лише в приватному садку чи на сходинках рококового ж паркового павільйону.

Досконалішим зразком рококо в архітектурі стала й будівля єзуїтського колегіуму та костелу в Кременці Тернопільської об. (архітектор Павло Гижицький 1743 р.). Яскраві фарби фасадів, чотири башти, дивовижні сходинки з кам'яними ліхтарями ріднять споруду з парковим павільйоном більше, ніж із зразками бароко в Олиці, Луцьку, Микулинцях, Старому Чарторийську. Декор і фарби колегіуму — від рококо, і лише гра з різновеликими об'ємами, містобудівне значення споруди, величний розмір костелу — від бароко.

Рококо як стиль на українських землях вивчений мало. До стилю помилково відносять усе, що не зовсім схоже на бароко, навіть в українських енциклопедіях. Українські енциклопедії часів СРСР давно потребують ревізії та переробки.

Є багато прикладів, коли в соборі або в музеї збережена лише одна пам'ятка стилю рококо, наприклад, іконостас або посуд. Сама ж будівля ранішня або пізня за часом створення. В Україні нема пам'яток рококо, де б в інтер'єрі уся оздоба належала цілком до рококо, як це в деяких інтер'єрах палаців Франції чи Німеччини (Боффран, овальна зала готелю Субіз в Парижі 1730 рр.,зали Нового палацу Фрідріха Другого в Потсдамі, плафон в апартаментах королеви палацу Реалє, Неаполь). Рококо України ще чекає на своїх прискипливих дослідників.

Деякі пам'ятки[ред.ред. код]

Барокові надгробки в Україні[ред.ред. код]

Колишній Домініканський костел, Жовква. Надгробок Марка Собеського роботи Андреаса Шлютера.

Прикрасою деяких барокових костьолів України були барокові надгробки. Тема нечаста в обговореннях про твори мистецтва, а дарма.

Меморіальна пластика одна з характерних рис доби бароко і класицизму. Надгробок Олександра Ванка Лагодовського 16 століття розмістили у Львівській галереї мистецтв за його значущі мистецькі якості.

Про врятований Возницьким Борисом Григоровичем надгробок дітей родини Понінських скульптора Канови тепер відомо й широкому загалу.

Але є твори, що випали з поля зору дослідників. Серед них є значущі. Так, в місті Жовква зберіглися два надгробки роботи Андреаса Шлютера, знакової постаті в мистецтві бароко. Зберегти, вивчити і зробити копії тих надгробків — завдання невідкладне.

Бароко не золоте ( і нікому не потрібне ? )[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957
  • Алпатов М. В. Всеобщая история искусства, т. 2. М.—Л., 1949
  • Вельфлин Г. Ренессанс и бароко. Пер. с нем. СПБ, 1913
  • История русского искусства, т. 1. М., 1957
  • Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР. К., 1956
  • Виппер Б. Р. Архитектура русского бароко, М., «Наука», 1978