Бароко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Характерна пишність, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій і велика експресивність. В архітектурі панують примхливі форми планів, сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери.

Стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. Представниками цього стилю є П. П. Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія), в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія), в літературі П. Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), М. В. Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Монтеверді, А. Вівальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель.

[ред.] Історія

Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості форми мистецтва Раннього Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за нац. єдність в ряді країн Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

Кращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Д. Берніні, арх. Ф. Борроміні і К. Фонтана, живописці П'єтро да Кортона, Л. Джордано, А. Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення Б. лягли в основу дальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, Австрії, частково Франції, Фландрії, Польщі, Чехословаччини та ін. В Росії розвиток Барокко був пов'язаний із зростанням і зміцненням дворянської держави. Російське Б., на відміну від західноєвропейського, не мало містицизму. Видатними пам'ятниками російського Барокко. є палац у Пушкіно (кол. Царське Село), Зимовий палац, Смольний монастир, Нікольський військово-морський собор та інші будови стилю барокко Санкт-Петербурга, створені В. В. Растреллі, С. І. Чевакінським і Д. В. Ухтомським.

У 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й. Шедель, 1732—40), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір, 1721—73), надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), церква Юра у Львові (Б. Меретин, 1745—70), ратуша в Бучачі (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—91). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.

В українському живопису стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет значкового товариша війська запорозького В. Г. Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси барокко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканій і багато орнаментованій одежі. Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в с. Сорочинцях Полт. обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

[ред.] Література

Українська радянська енциклопедія
Малий словник історії України. — К.: Либідь, 1997.
Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957;
Алпатов М. В. Всеобщая история искусства, т. 2. М.—Л., 1949;
Вельфлин Г. Ренессанс и барокко. Пер. с нем. СПБ, 1913;
История русского искусства, т. 1. М., 1957;
Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР. К., 1956.