Барселона (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Барселона»
FC Barcelona.png
Повна назва Futbol Club Barcelona
Прізвисько Ба́рса, блауґра́на
(«синьо-гранатові»)
Коротка назва Барселона, Барса
Рік заснування 1899
Місто Барселона, Іспанія
Стадіон Камп Ноу
Вміщує 99 354
Президент Іспанія Хосеп Бартомеу
Головний тренер Іспанія Луїс Енріке
Ліга Прімера
2013/14 2
Домашня
Виїзна
Запасна

«Барсело́на» (кат. Futbol Club Barcelona) — футбольний клуб з Барселони (Каталонія, Іспанія). Заснований 29 листопада 1899 року. Один з найвідоміших і найсильніших клубів Іспанії і світу. За понад столітню історію цей клуб став одним із символів Каталонії.

Домашні матчі проводить на стадіоні «Камп Ноу» (99 354 місць).

Історія[ред.ред. код]

До 1950-х років[ред.ред. код]

Засновником футбольного клубу «Барселона» вважають Ганса («Жуана») Ґампера — швейцарського спортсмена і великого любителя ігрових видів спорту, який приїхав до Барселони в 1898 році. Тоді в місті ще ніхто не грав у футбол, а Ґампер хотів створити команду. Він подав оголошення в місцеву газету «Los Deportes», на яке відгукнулося чимало охочих — англійці, каталонці та швейцарці. Добровольці й оголосили про створення футбольного клубу «Барселона». Це сталося восени 1899 року.

Усеіспанської футбольної першості ще не існувало, тому «Барселона» щорічно виступала у чемпіонатах Каталонії, в яких грали всі найсильніші команди регіону. Команда поїхала до Мадрида на перший розіграш Кубка Іспанії в 1902 р. Там каталонці в 1/2 фіналу перемогли з рахунком 3:1 ФК «Мадрид» (майбутній «Реал Мадрид») і вийшли до фіналу, де поступились «Атлетику» з Більбао. Після закінчення кар'єри гравця Ґампер став президентом клубу. Перший Кубок Іспанії команда виграла у 1910 р., повторивши успіх у 1912 і 1913 рр. Тренером команди на початку 20-х рр. був Джек Ґрінвел. У команді виступали гравці збірної Іспанії: Самора на воротах, Самітьєр в середині поля і Алкантара в нападі. «Барселона» перемогла у 12 з 14 чемпіонатів Каталонії і виграла Кубок в період з 1919 до 1932 і її вважали однією з найсильніших команд Іспанії. Каталонці перемогли в першому розіграші чемпіонату Іспанії (1929), але в 1930-х рр. за перше місце боролися переважно «Реал» з «Атлетиком». «Синьо-гранатові» посідали 3-і або 4-і місця. Чемпіонат Каталонії після створення першості почав втрачати колишнє значення. Після закінчення громадянської війни режим узагалі заборонив цей турнір в 1940 р. Післявоєнні чемпіонати «Барса» провела дуже невпевнено: 9-е, 4-е і 12-е місця в сезонах 1939/401941/42. Цього ж 1942 клуб вперше за останні 14 років здобув Кубок Іспанії і команда заграла стабільніше і краще. В сезоні 1944/45 «Барселона» з захисниками збірної Іспанії Ґонсалво II та Ґонсалво III і результативним форвардом Сесаром виграла чемпіонат. Тренував «Барсу» Хосе Самітьєр. Через 3 роки клуб знову виграє Прімеру — у складі з'явився молодий воротар Рамальєтс. На початку 50-х рр. лідерами є воротар Рамальєтс, захисник Ґонсалво III, а в лінії атаки — Сесар, Басора і Ладіслао Кубала. Угорець почав виступати в Каталонії з сезону 1950/51. «Барселона» — єдиний клуб у Європі, який бере участь у всіх розіграшах Ліги Чемпіонів, починаючи з 1955 року, тобто від часу заснування турніру. Клуб має в активі три Кубки ярмарків (1958, 1960, 1966 років), відомого зараз як Ліга Європи (раніше Кубок УЄФА).

Після невдачі із підписанням Ді Стефано, який потім переїхав у стан одвічного суперника «Реала», був звільнений президент клубу Енріка Марті. Наступний президент Франсеск Маріо-Санс направив всі свої зусилля для створення нової арени, так 24 вересня 1957 року був відкритий великий «Камп Ноу», який спочатку вміщував у собі 98.934 глядачі.

Матч на стадіоні «Камп Ноу», на якому виступає «Барса», за участю клубу

На новій арені команда виграла Чемпіонат Іспанії сезонів 1958/59, 1959/60, а також Кубок ярмарків 1957/58, 1959/60. На жаль шістдесяті не були дуже успішні для клубу, за наступні десять років команда виграла тільки Кубок Іспанії 1963 і 1968 років, Кубок ярмарків 1966 року. У цей період і з'явився вислів, який проявляв нескінчену любов вболівальників «більше ніж клуб».

Ера Йогана Кройфа: 1974–1978 і 1988–1996[ред.ред. код]

У 1971 році «Барселона» знову виграла Кубок Іспанії і через два роки до команди приєднався Йоган Кройф, з яким був виграний Чемпіонат Іспанії 1973/74 та був битий у «Ель-Класико» на «Сантьяго Бернабеу» 5-0. У 1978 році Кройф поїхав грати у США, проте йому судилося повернутися.

19781988 рр. стали періодом стабільності в клубі. У 1978 році президентом було обрано Жузепа (Хосепа) Нуньєса, який хотів створити заможну і світового рівня команду. Були виграні два Кубки володарів кубків у 1979 та 1982 р.р., а також три Кубки Короля (1981, 1983, 1988 р.р.).

Йоган Кройф

У середині 1982 року в команду прийшов легендарний Дієго Марадона, за рекордну на той час суму — 3 млн фунтів стерлінгів. Влітку 1986 року до команди приєднався Гаррі Лінекер та голкіпер Андоні Субісаретта, невдовзі тренером став Луїс Арагонес, який виграв разом із командою Кубок Іспанії 1988 року.

Після перемоги в Кубку до команди повернувся Йоган Кройф у якості головного тренера, незабаром новостворену команду почали називати «Команда мрії» («Dream Team»). У цей час пришла плеяда видатних гравців: Хосеп Гвардіола, Хосе Марія Бакеро, Чикі Бегирістайн, Георге Хаджі, Рональд Куман, Мікаель Лаудруп, Ромаріо та Христо Стоїчков, що стали грізною силою у європейському футболі.

У сезонах 1991-94рр. Барса виграла підряд чотири чемпіонства в країні, виграли Кубок Кубків у 1989 році і Кубок Чемпіонів 1992 році. Крім цього були виграні Кубок Іспанії (1990), Суперкубок УЄФА (1992) і три Суперкубка Іспанії.

Проте невдовзі смуга перемог завершилась поразкою у фіналі Ліги Чемпіонів сезону 1993–1994 в Афінах, де Барса програла «Мілану» 0-4. Із тих часів були два невдалі сезони (1994–1995, 1995–1996), яке призвело до того, що Кройф покинув тренерський місток, а за ним до початку 1997 року більшість основного складу «дрім-тім».

1996–2000[ред.ред. код]

Після Йогана Кройфа на тренерський місток прийшов Боббі Робсон, який попрацював всього один сезон 1996/97, але зміг завоювати триплет (Кубок Іспанії, Суперкубок Іспанії та Кубок володарів Кубків) і купити майбутню зірку Роналдо. Хоча Роналдо пограв всього рік у команді і перейшов у 1997 році в «Інтернаціонале», де отримав Золотого м'яча. Робсона на тренерському містку замінив Луї ван Галь, який підсилив команду Луїшем Фіґу, Луїсом Енріке і Рівалдо.

У 1999 році Рівалду отримав Золотий м'яч, але успіхи самої команди були не такими значними: після поразки у Лізі Чемпіонів від «Валенсії» був посланий у відставку Луї ван Галь та Хосеп Нуньєс і перейшов у стан заклятого ворога один із лідерів Луїш Фіґу, останньому цей перехід фани каталонців так і не змогли пробачити.

Новітні часи (2003—)[ред.ред. код]

23 липня 2003 року клуб очолив Жуан Лапорта, а вже 22 січня 2004 року почав функціонувати тренувальний комлекс імені Ганса Гампера. У цьому ж році прийшов молодий тренер Франк Райкард, який створив команду, що мала можливість боротися за всі кубки у Європі. Вже у сезоні 2004/05 — Барса впевнено взяла чемпіонство в країні та Суперкубок Іспанії; лідер команди Рональдіньйо у цьому ж році отримав Золотого м'яча як найкращий футболіст Європи. А ось у Лізі Чемпіонів програли за сумою двох матчів розбагатівшим «Челсі» : вдома 2-1, на виїзді 2-4.

Команди «Барса» і «Арсенал» перед фіналом ЛЧ-2005/06.

У наступному сезоні команда била у двох матчах своїх принципових суперників «Реала» та «Еспаньйол» вдома та на виїзді. Та найбільший успіх команда мала в Лізі Чемпіонів, де у фіналі перемогла лондонський «Арсенал» 2-1. Після цього тріумфу в команді був спад, про що свідчить відсутність виграних кубків і третє місце в Прімері. У результаті чого Франка Райкарда було звільнено.

Місце тренера довірили колишньому гравцю «Барселони» Хосепу Гвардіолі, який одразу зробив «чистку» у команді, продавши в інші команди гравців основного складу, які за два роки помітно здали в грі — Джанлука Дзамбротта, Деку, Роналдінью. І придбав молодих футболістів — Даніеля Алвеса, Жерара Піке, Сейдуна Кейту, Мартіна Касереса, Олександра Гліба. У сезоні 2008-09 команда завоювала три титули Кубок Короля, Чемпіонат Іспанії і Лігу Чемпіонів, де у фіналі переконливо перемогла «Манчестер Юнайтед» 2-0. Також був переможений на «Сантьяго Бернабеу» «Реал», який програв із рахунком 2-6.

Влітку клуб підсилився Златаном Ібрагімовичем, за якого заплатили 46 мільйонів євро та віддали одного із лідерів атаки Самюеля Ето'о до «Інтернаціонале», також оренда Олександра Гліба вважалась частиною угоди, проте вона зірвалася і тому його віддали в аренду до «Штутгарта». У якості заміни Сільвіньо, який пішов як вільний агент був придбаний Максвелл із того самого «Інтернаціонале». Молоді Касерес та Кейрісон проведуть річну аренду в «Ювентусі» та «Бенфіці» відповідно.


У 2011 році «Барселона» опинилася на четвертій сходинці рейтингу найдорожчих футбольних клубів світу журналу Forbes. «Барселона» подешевшала: з 1 млрд до 975 мільйонів доларів. «Синьо-гранатові» опустилися на п'яте місце рейтингу, пропустивши перед собою мюнхенську "Баварію" — 1,048 млрд.

Досягнення[ред.ред. код]

Відомі гравці[ред.ред. код]

Склад[ред.ред. код]

сезон 2014/15

Позиція Гравець
1 Німеччина ВР Марк-Андре тер Штеген
13 Чилі ВР Клаудіо Браво
25 Іспанія ВР Ойєр Оласабаль
2 Іспанія ЗХ Мартін Монтоя
3 Іспанія ЗХ Херард Піке
15 Іспанія ЗХ Марк Бартра
18 Іспанія ЗХ Жорді Альба
21 Бразилія ЗХ Адріано Корреа
22 Бразилія ЗХ Даніель Алвес
4 Хорватія ПЗ Іван Ракитич
6 Іспанія ПЗ Хаві Ернандес
8 Іспанія ПЗ Андрес Іньєста
12 Мексика ПЗ Джонатан дос Сантос
14 Аргентина ПЗ Хав'єр Маскерано
16 Іспанія ПЗ Серхіо Бускетс
Позиція Гравець
17 Камерун ПЗ Алекс Сонг
24 Іспанія ПЗ Серхі Роберто
Іспанія ПЗ Рафінья
7 Іспанія НП Педро
9 Уругвай НП Луїс Суарес
10 Аргентина НП Ліонель Мессі
11 Бразилія НП Неймар
19 Нідерланди НП Ібрагім Афеллай
Іспанія НП Боян Кркіч
Іспанія НП Жерар Деулофеу

Трансфери 2014/2015[ред.ред. код]

Прийшли[ред.ред. код]

Поз. Гравець Попередній клуб
ВР Німеччина Марк-Андре тер Штеген Німеччина Боруссія (Менхенгладбах)
ВР Чилі Клаудіо Браво Іспанія Реал Сосьєдад
Нап Іспанія Боян Кркіч** Нідерланди Аякс
Нап Іспанія Жерар Деулофеу** Англія Евертон
ПЗ Іспанія Рафінья** Іспанія Сельта
ПЗ Хорватія Ален Халілович Хорватія Динамо (Загреб)
ПЗ Хорватія Іван Ракитич Іспанія Севілья

Пішли[ред.ред. код]

Поз. Гравець Новий клуб
Зах Іспанія Карлес Пуйоль завершив кар'єру
ВР Іспанія Віктор Вальдес*** вільний агент
ВР Іспанія Хосе Мануель Пінто*** вільний агент
ПЗ Іспанія Сеск Фабрегас Англія Челсі
Нап Чилі Алексіс Санчес Англія Арсенал
Нап Іспанія Крістіан Тельйо* Португалія Порту
Нап Іспанія Ісаак Куенка Іспанія Депортиво

* В аренду.
** З аренди.
*** Вільний агент.

Ель Класіко[ред.ред. код]

Існує запекле суперництво між двома найсильнішими командами у Іспанії, і особливо це підтверджується в Ла Лізі, де гра між Барсою і Реал Мадридом відома як Ель Класіко. З початку національних змаганнях серед клубів, вони були помічені як представники двох конкуруючих регіонів Іспанії: Каталонія і Кастилія, а також з двох міст. Суперництво відображає те, що багато хто розглядає його як політичну і культурну напруженість між каталонцями і кастильцями, один автор бачив це суперництво, як інсценування громадянської війни в Іспанії.

Під час диктатури Прімо де Рівери і особливо Франсиско Франко (1939-1975), всі регіональні культури були пригнічені. Всі мови на іспанській території, за винятком іспанської (кастильської) само по собі, були офіційно заборонені. Символізуючи бажання каталонського народу до свободи, Барса стала «Більше, ніж клуб" (Mes Que Un Club) на каталонському. Притримуватись Мануеля Васкеса Монтальбана, найкращій вибір для каталонців, продемонструвати свою ідентичність шляхом приєднання Барси. Це було менш ризиковано, ніж приєднання до підпільної боротьби з рухом Франко , і Монтальбана дозволив їм висловити своє інакомислення.

З іншого боку, Реал Мадрид широко розглядався як втілення суверенного репресивного централізму і фашистського режиму на рівні управління і за її межами (Сантьяго Бернабеу, колишній президент клубу, на честь якого стадіон Меренгів був названий , бився з los nacionales). Тим не менш, під час іспанської Громадянської війни, члени обох клубів, такі як Хосеп Синьйоль і Рафаель Санчес Гуерра постраждали від рук прихильників Франко.

У 1950 суперництво посилюється ще більше, коли були суперечки, пов'язані з трансфером Альфредо ді Стефано, який, нарешті, грав за Реал Мадрид і був ключем до їх подальшого успіху. У 1960-і роки суперництво вийшло на європейський рівень, коли вони зустрілися двічі в матчах на виліт Кубка Європи.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]