Барський район

Барський район
Герб	Прапор
	Район на карті області
Основні дані
Країна:	Україна
Область/АРК:	Вінницька область
Код КОАТУУ:	520200000
Утворений:	1923
Населення:	▼ 54 436 (на 1.08.2011)
Площа:	1100 км²
Густота:	49.4 осіб/км²
Тел. код:	+380-4341
Поштові індекси:	23000—23063
Населені пункти та ради
Районний центр:	Бар
Міські ради:	1
Селищні ради:	1
Сільські ради:	27
Міста:	1
Смт:	1
Села:	85
Селища:	7
	Мапа району
Районна влада
Адреса:	23000, Вінницька область, м. Бар, майдан Святого Миколая, 12, 2-24-63
Веб-сторінка:	[1]
Голова РДА:	Радіонов Микола Васильович
Голова РР:	Помилуйко Ольга Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Ба́рський райо́н — район Вінницької області в Україні. Наявне населення на 1 листопада 2011 р. 54309 жителів, з них 17776 - міське, 36533 - сільське. Межує з Жмеринським, Шаргородським, Мурованокуриловецьким, Деражнянським, Віньковецьким, Новоушицьким районами.

[ред.] Історія

Бар — місто районного підпорядкування з 1938 року, розташоване на річці Рів за 68 км від обласного центру та за 7 км від залізничної станції.

Територія міста Бара була заселена ще з прадавніх часів. На східній околиці міста археологи виявили трипільське поселення /бл. III тисячоліття до н. е./, а на західній — скіфське (середина І тис. до н. е.) і черняхівське (бл. IV ст. н. е.).

Документальна згадка про місто Бар (під назвою Ров) відноситься до 1401 р. Відомий український історик Михайло Сергійович Грушевський в праці «Барське староство» пише: «… що вже в 1405 р. м. Ров було населеним містом, так що заселення його слід віднести до попереднього часу…» Історики-краєзнавці вважають, що місто виникло і будувалось в середині XIV ст., а можливо раніше. Воно було розташоване на правому березі річки Рів, там, де тепер знаходиться село Чемериси-Барські.

У другій половині XIV ст. місто переходить у власність литовських феодалів, а згодом з 1449 р. Ров попадає під владу Польщі. Крім національного та релігійного гніту населення зазнавало величезних збитків від вторгнення татар і волохів.

Татари захопили місто в 1452 р., літописець Марцін Бельський описав ці трагічні події — татарська орда, яка вторглась на Поділля, взяла приступом і розграбувала фортецю в Рові, що належала шляхтичу Стогніву Рею. Старосту Рея разом з родиною було забрано в полон, замок зруйновано. Деякі мешканці знайшли притулок в Зінькові, але потім повернулися назад в вже засноване місто Бар.

Через півстоліття замок був відбудований і переданий в управління воєводі Станіславу Одровонжу. 1537 рік відкрив новий період в історії краю. В нього і придбала землі дружина Сигізмунда І, королева Бона Сфорца. Звела нову фортецю і назвала місто Баром, на честь свого княжого володіння в Італії, в якому вона народилася. Пільговою грамотою від 24 листопада 1537 року вона звільнє всіх, хто поселивсяв Барі, від старостинських і королівських податків. Завдяки цьому Бар стає значним торгівельним і культурним містом, а Барський замок, який було зведено під керівництвом Альберта Старжеховського , — потужньою фортецею, яка боронила місто від татарських нападів. Тоді ж місто отримує магдебурзьке право та герб з ініціалами королеви.

У 1538 році м. Бар стає центром Барського староства, яким залишається до кінця XVIII ст. Протягом багатьох років населення Барщини веде героїчну боротьбу за своє визволення. В 1594 р. вибухнуло велике повстання проти гніту польських феодалів під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи, в якому взяло участь населення Бара.

У часи Визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького Бар був одним з важливих об'єктів, за який точакилися запеклі бої. У 1648 році місто і замок були взяті полковником Максимом Кривоносом. Деякий час Бар був резиденцією Богдана Хмельницького. Але згідно з Андрусівським перемир'ям місто, як і вся Правобережна Україна, залишалося під владою Польщі.

У 1656 році турецький мандрівник Евлія Челебі фіксує в своєму щоденнику «Кам'яний Бар- справді могутня фортеця. Вона набагато краща за інші польські фортеці, має арсенал і гармати».

У 1671 р. Вердум писав в нотатках: «На півночі міста височиться замок, оточений грубими мурами, з чотирма мурованими баштами, між ними веде брама до міста.»

У 1672 році Бар був захоплений турецькою армією. З 1672 по 1699 р. наш край перебував під владою Туреччини. В 1699 р. за Карловицьким договором Правобережна Україна з Поділлям (і в тому числі Бар) переходять до Польщі.

У другий половині 17 ст. Бар терпів воєнні події. В Бар переніс свою резеденцію коронний гетьман Станіслав Конецпольський. Він наказав звести мурований замок на деревяному. будівництвом замку зайнявся французський інженер Ґійом Левассер де Боплан.

У 1768 р. тут відбулася так звана Барська конфедерація. Під командуванням Кречетнікова російська армія взяла в червні того ж року форпост конфедератів. З тих пір замок став занепадати.

Новий замок, після замку Рова, було зведено на новому місці. Старжеховський вважав, що попереднє місце, невраховуючи його високе розташування, недобре, бо нічим не було закрите. Нове місце напротив — було на протилежному боці річки, відділеною від Кучманського шляху низиною, заслону було збільшено греблею на річці, що утворило став, який облягав місто з 3 боків. Спочатку замок був здебільшого дерев'яний. Стіни й будинки були збудовані з дубових зрубів. дерева як матеріалу як раз в цій місцевості було вдосталь. Стіни були подвійні — між ними засипалася земля. Замок мав 5 деревяних двоповерхових башт, головна башта містила браму, над нею каплиця, на самому верху дзвін. на башті була мідна табличка з надписом на латині про те, як дбає та піклується Бона Сфорца про Бар та його замок. Інша башта теж містила браму- тільки меншу, вона пов'язувала замок з містом. Перед в'здом був бастіон з дубових брусів з двома баштами.

Замок і місто захищав по периметру викопаний рів заповнений водою зі ставу. На 1552 р місто було добре забеспечене зброєю, 4 великих и три малих мідних гармат в замку містом було 21 міднагармата, 66 гаківениць, 60 аркебузів, куль 11357.

Якщо в 1552 замок був напівдеревяний то вже в 17 ст. він був повністю мурований. В плані квадратний, на рогах його були бастіони чи башти, які задалеко відступали від периметру мурів і висовувалися по діагоналі. Але мало що зберіглося вже на початок 20 ст. Дослідник подільскої землі Сіцінський Юхим Йосипович пише: «На місці ставу сіножаті та городи. На краю міста руїни замку та рештки мурів, що оточували замок. Заввишки мури 6-7 м, на висоті 5-6 м йде гзимс, а над ним бійниці. Башт до нашого часу не зберіглося».

Упродовж XVIII ст. Бар залишався опорним пунктом польсько-шляхетської реакції й католицизму. У відповідь на це в 1702—1704 рр. населення міста брало участь у народному повстанні проти польського гніту, яке очолив Семен Палій. В 1768 р. в Барі виникло воєнно-політичне об'єднання польських магнатів — Барська конфедерація.

У 30-х роках XVIII ст. на території краю поширюється гайдамацький рух під керівництвом Неживого, Журби, Швачки, Бондаренка, Верлана. Вершиною гайдамацького руху була Коліївщина. Царський уряд допоміг полякам придушити повстання. Російські війська захопили Бар, розгромивши і конфедератів.

З приєднанням Правобережної України до Росії Бар в 1793 р. увійшов до її складу, як повітове місто, а з 1797 р. — став заштатним містом Могилівського повіту Подільської губернії. Села колишнього Барського староства ввійшли до складу Могилівського, Летичівського і Літинського повітів.

Приєднання Поділля до Російської імперії не поліпшило становища місцевого населення, яке в процесі розпаду феодально-кріпосницького ладу і розвитку капіталістичних відносин зазнавало посиленого кріпосного гніту.

Особливо гострого характеру набирає селянський рух під проводом Устима Кармелюка. Його сподвижниками були Ілля Малярчук з с. Гармак, Йосип Серветник (він же Покотило, Покотильчук) з с. Комаровець. Повстанські загони діяли в районі Бар — Ялтушків — Ушиця. Найактивніша боротьба в нашому краї припадає на 1822—1835 рр., яка після трагічної смерті народного месника тривала аж до 1845 р.

В другій половині XIX століття в Подільській губернії відбулися кардинальні зміни. Бар став значним торгово-ремісничим містом Поділля, мав 14 промислових підприємств, з них 4 шкіряні, 2 чавуноливарні, 8 черепичних майстерень, 4 водяні млини та добре розвинений візничий промисел. В 1865 р. в Барі збудовано гуральню (майбутній спиртзавод). З 1880 р. почав працювати пароводяний млин. Подальшому піднесенню економіки міста сприяло будівництво залізниці Жмеринка — Могилів-Подільський.

Первістком цукроваріння в нашому краї став Ялтушківський цукроварний завод, збудований 1871 року. 1900 року першу продукцію дала Барська цукроварня. Розвиток сільського господарства вимагав нової, досконалішої техніки. В селі Чемериси-Волоські (тепер Журавлівка) поміщик Ганицький збудував першу на Поділлі фабрику з ремонту сільськогосподарської техніки та сільськогосподарських знарядь праці. Швидко розвивалася шевська справа, ковальське та столярне ремесло.

Розвиток промисловості й ремесла сприяв виникненню культурно-освітніх закладів. У місті було два училища — повітове, створене у 1803 р. і духовне, відкрите у 1837 р. Починаючи з 80-х років і до кінця XIX ст. майже у всіх великих селах діяли церковно-приходські школи, а в значній частині малих сіл — школи грамоти. Найперші церковнопарафіяльні школи з'явились у селах Верхівка, Біличин, Митки, Чемериси-Волоські (Журавлівка), Слобода Ялтушківська, Ялтушків. В Барі працювало дві лікарні.

Закінчився період відносно мирного розвитку українського суспільства — XIX ст. Розпочиналась епоха великих потрясінь — XX ст.

Поділля залишалось аграрним районом з розвиненою переробною промисловістю. В зв'язку з переходом на капіталістичні відносини і будівництвом залізниць в нашому краї розвивалась торгівля. Основним її центром був Бар.

Помітні кроки здійснюються у розвитку освіти. Ще з 1868 р. діяло міське двокласне училище /нині будинок греко-католицької церкви/. У 1907 р. до ладу стало реальне училище /тепер СШ № 4/, у 1911 р. відкрито приватну гімназію для дівчат /тепер СШ № 2/, яка згодом одержала право приватно-державної.

При Барській міській управі в 1900 р. відкрилась перша бібліотека.

В Барі для управління містом обиралась міська дума. У 1905 р. Поділля охопили революційні виступи. Навесні і влітку 1905 р. було найбільше піднесення страйкової боротьби в Барі і селах нашого краю. В травні 1905 р. відбулися страйки Барської та Ялтушківської цукроварень. Робітники вимагали покращити умови праці і збільшити зарплату.

Перша світова війна 1914 р. завдала нових бідувань населенню району. У лютому 1918 р. Бар окупували війська кайзерівської Німеччини. У боях з австро-німецькими окупантами брав участь Барський червоногвардійський загін.

23 березня 1919 р. Богунський полк визволив Бар, а в червні цього ж року місто перейшло до рук УГА. В січні 1920 року містом знову оволоділи загони Червоної Армії, а в квітні — білополяки і петлюрівці. Радянську владу в районі остаточно було встановлено 24 червня 1920 року.

Зразу ж після закінчення громадянської війни розпочалося відродження промисловості й сільського господарства. Реконструюються спиртовий та цукровий заводи, споруджується машинобудівний завод, відкриваються нові підприємства: цегельні заводи, хлібозавод, швейна фабрика, електростанція, машинно-тракторна станція.

Місто було електрифіковано у 1936 р. У Барі будують районну лікарню, школи. Ще в 1925 р. був відкритий механічний технікум. З квітня 1931 р. почала виходити районна газета «Більшовицькими темпами» /тепер «Подільський край»/.

Трагічний голод 1933 р. не поминув й Барського району. Смерть від голоду спустошувала цілі села. Так, у Копайгороді, як свідчить статистика, лише за півроку померло 273 чол., у селі Польовому — 200 чол. Після голоду в країні відновилися масові репресії, організовані правлячою клікою ВКП(б), які за розмахом не поступались революційному ленінсько-троцкістському терору. Йшли в небуття тисячі ні в чому не винних радянських громадян. Чимало загинуло й жителів Барського району.

Напад військ фашистської Німеччини перервав подальший розвиток нашого краю. 15 липня 1941 р. гітлерівці окупували Ялтушків і більшість сіл Барського району, а 16-го — сам райцентр. Настали страшні дні кривавого режиму. Окупанти розстріляли близько 7,5 тис. мирних громадян, 2 тис. вивезли на примусові роботи до Німеччини. Більше 8 тис. мешканців району загинуло в боях за Батьківщину.

19 березня 1944 р. війська 18-ї та 38-ї армій Першого Українського фронту розпочали бої за визволення району. 25 березня частини 305-ї стрілецької дивізії /командир — полковник О. Ф. Васильєв/ 74-го стрілецького корпусу 38-ї армії оволоділи Баром. У боях за населені пункти району віддали своє життя 1186 воїнів.

2001 року Бар відзначив 600-річчя з дня першої документальної згадки про нього. На території району налагоджено видобуток мінеральних вод "Верхівська перлина" в с. Верхівка та "Барчанка" в с. Матейків.

[ред.] Культура

У районі діють 9 творчих колективів, що мають звання народних:

Барський духовий оркестр "Камертон";
ВІА "Квітень";
танцювальний ансамбль "Веселка";
вокальний ансамбль "Елегія";
ансамбль бального танцю "Глорія-данс"
чоловічий ансамбль пісні "Матійківські самоцвіти" із села Матійкова;
жіночий фольклорний ансамбль народної пісні "Нива" при районному будинку культури
рок гурт "Ф.О.Г.".

[ред.] Освіта

В районі працюють 39 шкіл. Із них :

І ступеня – 11;
І-ІІ ступеня –21;
І-ІІІ ступеня– 16.

Працюють ДЮСШ, Центр позашкільної роботи з дітьми та підлітками і 36 дитячих садків.

На території району функціонують:

Барський автомобільно-дорожній технікум;
Барський гуманітарно-педагогічний коледж ім. М. Грушевського;
Барське ПТУ № 8;
Кузьминецьке ПТУ № 34.

[ред.] Література

Гійом Левассер де Боплан Опис України. Руан, 1660. (переклад Я.І.Кравця, З.П.Борисюк).,
Евлія Челебі . Книга путешествия. Вып. 1 Земли Молдавии и Украины. М. Наука. 1961, (рос.)
Марцін Бельський - Хроніка польська,
Юліуш Словацький Беньовський (1841),
Юзеф Ролле - Подільські замки на молдавських рубежах,
Ролле Михайло - Округ Ровський староство Барське,
Рігельман Микола Аркадійович - «Летопись событий в Юго-Западной России в 17 ст.»,
Галина Аудерська - Королева Бона,
Сенкевич Генрик - Вогнем і мечем (роман),
Грушевський Михайло - Барське староство,
Сіцінський Юхим Йосипович «Нариси з історії Поділля», ч. 1—2 (1927),
Гульдман Віктор Карлович "Населені міста Подільської губернії" 1893 р.,
Мазепа Ісаак Прохорович «Україна в огні й бурі революції» (1950—1952),
Винокур Іон Срульович "Історія лісостепового Подністров"я та Південного Побужжя" К. 1985,
Маняк Володимир Антонович «Плоть твоя і кров» роман (1981),
Мазур Олександр Григорович "Жизнь борца" М. 1972 р.,
Баженов Лев Васильович Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — 480 с.,
Норман Дейвіс "Боже грище" ("англ. God's Playground", 1981).,
Подолинний Анатолій Мусійович "Місто Бар" путівник 1990 р.,
Горак Роман Дмитрович Літературна газета 14.06.2001 с.7,
Зінченко Арсен Леонідович «Благовістя національного духу: Українська церква на Поділлі в 20-і роки XX ст.» (1993),
Йолтуховський Микола Павлович, Барладин І.Д. Історія рідного краю ч.1,ч.21991-1992,
Коваль Роман Миколайович “Багряні жнива Української революції” (два видання: 2005, 2006),

[ред.] Фільми про Барщину

[ред.] Персоналії

[ред.] Дивись

[ред.] Посилання

Барський район

Зміст

[ред.] Історія

[ред.] Культура

[ред.] Освіта

[ред.] Література

[ред.] Фільми про Барщину

[ред.] Персоналії

[ред.] Дивись

[ред.] Посилання

Особисті інструменти

Простори назв

Варіанти

Перегляди

Дії

Пошук

Навігація

Участь

Панель інструментів

Друк/експорт

Іншими мовами