Кіт барханний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Барханна кішка)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кіт барханний
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feliformia)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Кіт (Felis)
Вид:
Кіт барханний (F. margarita)
Біноміальна назва
Felis margarita
Підвиди

F. m. margarita Loche, 1858
F. m. thinobia (Ognev, 1927)

Синоніми
Список
  • Felis marginata Gray, 1867
  • F. margaritae Trouessart, 1897
  • F. marguerittei Trouessart, 1905
  • Otocolobus margarita Heptner and Dementiev, 1937

Кіт барханний[1][2] (Felis margarita) — невеликий ссавець родини котових (Felidae), поширений в Сахарі й пустелях Середньої Азії та Північної Африки. У 2002 Міжнародний союз охорони природи надав барханному коту статус близького до загрозливого через полювання на цей вид, проте у 2016 році він був прибраний[3].

Вперше барханного кота було описано в 1858 році Віктором Локом, що подорожував Сахарою, хоча існують більш ранні данні від генерала Жана Огюста Маргерита в 1831 році.

Барханні коти живуть у піщаних та кам'янистих пустелях, які знаходяться далеко від водних ресурсів. Маючи великі та міцні ноги, вони добре пристосовані до важких умов пустелі та різких перепадів температури.

Етимологія[ред. | ред. код]

Вид названий на честь генерала Жана Огюста Маргерита (фр. Jean Auguste Margueritte) — француза, чия сім'я переїхала в Алжир 1831 року[4].

Еволюція[ред. | ред. код]

Генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія роду Felis відокремилася від лінії спільного предка 3,4 млн років тому, види F. margarita і комплекс видів F. silvestris розділилися близько 2,5 млн років тому.[5]

Філогенетичне древо роду Felis

   Felis   

 Felis chaus — Кіт очеретяний

 Felis nigripes — Кіт чорноногий

 Felis margaritaКіт барханний

 Felis lybica — Кіт степовий

 Felis bieti — Кіт китайський

 Felis silvestris — Кіт лісовий

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Кіт барханний відрізняється дрібними розмірами тіла: довжина його тіла 65–90 см, причому 40 % припадає на хвіст, висота в загривку — 24–30 см; маса дорослих самців — 2,1–3,4 кг, самиці дрібніші. Голова велика і широка, плеската, з бакенбардами. Вуха дуже великі й широкі, без китиць. Райдужна оболонка очей жовта, зіниця щілиновиді. Лапи у барханної кішки короткі, сильні. Ступні покриває жорстка шерсть, яка захищає підошви лап від опіків гарячим піском.

Хутро у барханної кішки густе і м'яке, оберігає тіло від низьких нічних температур. Забарвлення протекційне, варіює від піщаного до світло-сірого. На спині й хвості є темніші сіро-коричневі смуги, які, проте, часто зливаються із загальним тоном хутра. Малюнок на голові і ногах темніший і яскравіше виражений. Кінчик хвоста чорнуватий або чорний. Груди і підборіддя дещо світліші. У Середній Азії взимку у барханної кішки з'являється густіша зимова шубка тьмяно-піщаного кольору з сірим нальотом.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Ареал барханної кішки має вид смуги, що починається в Сахарі (Алжир, Марокко, Чад, Нігер) і йде через Аравійський півострів в Центральну Азію (Туркменістан, Узбекистан, Казахстан) і Пакистан.

Стиль життя[ред. | ред. код]

Барханна кішка мешкає виключно в спекотних, посушливих районах. Її місця проживання вельми різноманітні, від піщаних пустель, практично позбавлених рослинності, до кам'янистих долин, зарослих чагарником. Зрідка вона зустрічається в глинистій пустелі й на кам'янистих прибережних пасмах.

Барханні кішки ведуть суворо нічний спосіб життя. Тільки пакистанський підвид взимку і ранньою весною активний головним чином у сутінках. Від денної спеки вони рятуються в притулках — в старих норах лисиць, корсаків, їжатців, а також в розширених нірках ховрашків і піщанок. Іноді вони самостійно риють неглибокі нори або ямки, де ховаються у разі небезпеки. Домашні ділянки самців і самиць займають в середньому 16 км² і часто перетинаються; у пошуках їжі вони деколи проходять близько 8–10 км.

Барханні кішки м'ясоїдні; у їх раціон входить практично вся дичина, яку вони можуть відшукати. Його основу складають піщанки, тушканчики, інші дрібні гризуни, ящірки, павуки і комахи. Іноді зайці-толаї й птахи, гнізда яких розорюються. Барханна кішка також відома своїм полюванням на отруйних змій. Взимку вона іноді наближається до селищ, але на домашніх кішок і птахів не нападає. Значну частину вологи барханні кішки отримують з їжі і можуть довгий час обходитися без води.

Природні вороги барханних кішок — змії, великі хижі птахи і шакали.

Розмноження[ред. | ред. код]

У неволі барханні кішки розмножуються більше одного разу на рік. У природі їхнє розмноження сезонне з прив'язкою до місця проживання. Так, у Сахарі сезон розмноження продовжується з січня по квітень, в Туркменістані він починається в квітні, а в Пакистані триває з вересня по жовтень. Вагітність триває 59–63 дні, в посліді звичайно 4–5 кошенят, хоча їх може бути до 8. У двотижневому віці їх очі розплющуються, а в п'ятитижневому вони покидають лігво і починають брати участь в полюванні. У віці 6–8 місяців молоді кішки вже відносно незалежні, хоча статева зрілість у них наступає тільки в 9–14 місяців.

У неволі барханні кішки доживають до 13 років.

Підвиди[ред. | ред. код]

Відомі такі підвиди, що відрізняються забарвленням:

Статус популяції й охорона[ред. | ред. код]

Барханна кішка занесена в Додаток II до Конвенції CITES (підвид Felis m. scheffeli). Проте загальна чисельність її популяції невідома внаслідок особливостей місця її існування та прихованого способу життя. Приблизно популяція виду оцінюється в 50 000 дорослих осіб (станом на 1996 р.). Барханні кішки не є об'єктом полювання, проте їх відловлюють на продаж. Вони також страждають від руйнування свого природного місця існування. Ще однією загрозою для них становить введення диких і домашніх собак та кішок, які створюють конкуренцію барханним кішкам, полюють на них і передають захворювання. Барханний кіт мешкає у низці природоохоронних районів в усьому діапазоні свого поширення. Полювання на вид заборонено в таких країнах: Алжир, Іран, Ізраїль, Казахстан, Мавританія, Нігер, Пакистан, Туніс, Об'єднані Арабські Емірати[6][3].

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Маркевич О.П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 190.
  2. Решетило О.С. Зоогеографія. — Львів : Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2013. — С. 138. — ISBN 978-966-613-977-4.
  3. а б Sliwa, A., Ghadirian, T., Appel, A., Banfield, L., Sher Shah, M. & Wacher, T. 2016. Felis margarita. The IUCN [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. Bo Beolens, Michael Watkins, Michael Grayson. The eponym dictionary of mammals. — JHU Press, 2009. — С. 260. — ISBN 0801893046. (англ.)
  5. Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68–75 PDF [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  6. Felis margarita | ARKive [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)

Література[ред. | ред. код]