Баскунчак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Баскунчак
Озеро Баскунчак
Озеро Баскунчак
Координати 48°10′ пн. ш. 46°53′ сх. д. / 48.167° пн. ш. 46.883° сх. д. / 48.167; 46.883Координати: 48°10′ пн. ш. 46°53′ сх. д. / 48.167° пн. ш. 46.883° сх. д. / 48.167; 46.883
Розташування
Розташування Росія Росія
Flag of Astrakhan Oblast.svg Астраханська область
Геологічні дані
Тип Солоне озеро
Розміри
Площа поверхні, км2 115 км²
Висота над рівнем моря, м -21,6 м
Макс. глибина, м 3 м
Довжина, км 18 км
Ширина, км 13 км
Вода
Солоність 300 ‰
Басейн
Вливаються річки Гірка Річка
Площа басейну 467 км²
Країни басейну Росія
Інше
Міста та поселення Нижній Баскунчак

Баскунча́к — солоне самоосадне безстічне[1] і сильномінералізоване озеро в Ахтубінському районі Астраханської області, Росія. Велике родовище солі. Вчені стверджують, що запасів солі вистачить всьому людству на декілька тисяч років.[2] В радянський період озеро ще називали «всесоюзною солонкою»,[3][4] оскільки озеро давало майже половину всієї кухонної солі, яку виробляли в Радянському Союзі за рік.[4]

Географія і геологія[ред.ред. код]

Озеро розташоване в північній частині Прикаспійської низовини, і знаходиться, приблизно, в 270 км на північ від Каспійського моря, і в 53 км на схід від Волги. В декількох кілометрах від озера розташований казахський кордон.[5] Поблизу озера розташовані населені пункти Верхній Баскунчак і Нижній Баскунчак (на віддалі 8 км один від одного), населення яких, в основному, казахи.[5] Безпосередньо біля озера знаходиться село Нижній Баскунчак.[6] По дорозі в напрямку Нижнього Баскунчака трапляються карстові провали.[5]

Озеро має неправильну форму, довжина по більшій осі складає 18 км, ширина коливається від 6 до 13 км.[2] Площа 115 км² (за іншими даними 110 км²[2]), рівень води на 21,6 м нижче за рівень океану. Котловина Баскунчака тектонічного походження, береги низинні, глинясті. Озеро являє собою заглиблення на вершині соляної гори, яка на тисячу метрів заглиблена в глиб землі і прикрита товщею осадових пород.[2] Тобто, озеро розташоване на гіганських залежах кам'яної солі.[5] Сіль залишена великим Пермським морем, яке існувало 250 мільйонів років назад.[3] Моря, які існували пізніше, прикрили соляні відклади потужними пластами гіпсу, крейди, мергелю і інших осадових порід. Сіль під великим тиском порід, які лежали на ній, ставала пластичною, текучою, вона підіймалась, витискалась до поверхні землі у вигляді величезних куполоподібних монолітів.[3] Один із них — Баскунчакський соляний купол висотою 5000 метрів.[3] Об'єм лише тієї частини, яка знаходиться під озером, перевищує 70 кубічних кілометрів.[3] Живиться Баскунчак соленими джерелами, що витікають з підніжжя гори Богдо та з дна озера. Озеро Баскунчак, як і Ельтон, багаті, крім кухонної солі, бромом, йодом, магнієвими солями.[7]

Етимологія[ред.ред. код]

Навколо значення слова «Баскунчак» існує декілька думок. Найпоширеніша — воно утворилось від казахських «собака» і «голова».[5] Мотивацією подібної дії є наявність в розглянутому слові першого складу «бас», в якому етимологи вбачають натяк на тюркське «баш» — голова.

В «Книзі «рос. Большому чертежу» (опис Московської держави, виготовленої в 1627 році) озеро іменується «Ускончак».[3] Доктор Е.М. Мурзаєв вважає, що назва тюркського походження і означає «озеро, залите сонцем», або «Сонячне озеро».[3]

В рос. «Делах Тайного Приказа» від 24 жовтня 1674 року записано: «Баскуачкське соляне озеро».[3] Існує думка, що це зіпсована назва озера рос. «Большой кипчак» (з ІХ по ХІІ століття в низовинах Волги господарювали кипчаки (половці).[3]

Кочувавші по Прикаспійській низовині калмики називали озеро «Богдин хара нур», дослівно «Чорне озеро Богдо».[3] Один час його називали «Озеро Бестужев Богдо».[3]


Панорамний вид на озеро Баскунчак в Астраханській області
Панорамний вид на озеро Баскунчак в Астраханській області

Запаси солі. Соляний промисел[ред.ред. код]

Баскунчак має невичерпні запаси кухонної солі, які лежать на дні озера. Ці запаси солі складають 3/4 російських запасів.[5] Водойма заповнена твердими, як чавун, відкладеннями солі і міцним соляним розчином — «ропою».[8] Дно озера — суцільна сіль.[3] Вперше його дослідив в 1883 році гірничий інженер Глушков, який пробурив в різних точках озера три свердловини, і переконався, що на дні озера окрім солі нічого немає.[3] Наступне буріння виявило товчину пласта в 600 метрів, і, накінець, дані електророзвідки: висота соляної гори більш 5000 метрів.[3] Щорічно внаслідок випаровування в озері відкладається тонкий шар солі — новосадка.

Початок видобутку відходить в далеке минуле. В древні часи тут добували сіль скіфи, в VІІ-ІХ століттях добували її хазари, в Х-ХІІІ — половці.[3] З ХІІІ століття промисел вели татари і калмики.[3] З середини XV століття Нижнє Поволжжя було приєднане до Московії.[3] Інтенсивна розробка Баскунчакського озера почалась в 1861 році, після того, як закрили Ельтонські соляні промисли.[3]

Виломка солі на озері проводилася за допомогою звичайних пешнів, ломів, лопат; на берег сіль доставляли верблюди, запряжені у вози.[9] Сіль з води могли вигрібати й лопатами, стоячи ногами у воді. В минулому використовувалась праця каторжників, видобування велось вручну: за допомогою спеціальних молотків відколювались куски солі, після чого їх промивали, а за цим везли на верблюдах до пристані ріки Ахтубе.[5] Володимирська пристань, яка лежить в волжському затоні, який майже зливається з Ахтубою (відстань між Волгою і Ахтубою тут всього 8-9 кілометрів), здавно відома як важливий транспортний центр — через неї на Волгу поступає сіль з озера Баскунчак; до 80-х років 19 століття її підвозили сюди верблюжими караванами.[6] На гербі Енгельського району зображений бик з великою чашею солі на спині, що нагадує про історичний факт про колишнє назначення Покровської Слободи як важливого перевалочного пункту на "сольовому шляху" з озер Баскунчак і Ельтон — сіль доставлялась на биках чумаками.[10]

До 1917 розробка родовища проводилася вручну примітивним кустарним способом (добувалося до 250 тис. т солі на рік).[11] З 1931[11] промисли механізовані — почалось застосування спеціального сольового комбайну: комбайн рихлить соляний пласт, засасує сіль по трубам в подрібнювач, розмелює і промиває її. Після цього навантажує чисту сіль в вагони, які стоять поряд. По твердих ділянках озера до місць видобутку прокладають залізнодорожні гілки колій.[4][6] Комбайн рухається дуже повільно і залишає за собою глибоку борозну.

Зараз працюють ще екскаватори, солесоси. Промисли добре впорядковані. Сіль переважно йде на потреби Волго-Каспійського рибного промислу. Баскунчацька сіль дуже чиста і не потребує спеціальних обробок, і на 99,8% складається з NaCl.[5]

Попри те, що ведеться видобуток, озеро постійно поповнюється сіллю за рахунок впадаючих в нього джерел. Багато джерел витікає в озеро з його північно-західного берега привносячи з собою більше 2,5 тисячі тонн солей на добу.[2] Найкрупніший з них — річка рос. Горькая.[5]

Лікувальні грязі[ред.ред. код]

Оскільки озеро розташоване в районі сильних вітрів з сильними пильовими бурями, цей пил — головний матеріал, з якого формується чорна, вязка, з запахом сірководню грязь, яку застосовують при лііуванні багатьох захворювань.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Л. Аксенова, Т. Галкина, Г. Гладкевич, А. Горкин и др. Страны мира: Энциклопедия — М.: Росмэн-Пресс, 2006. — 296 с. ISBN 978-5-353-02408-8
  2. а б в г д И.Лебедева. 100 самых красивых мест России ISBN 978-5-699-62670-0 С.96
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Г. Моторин - Озеро на вершине соляной горы // «Наука и жизнь». — М. Пресса, 1993 №08. ISSN 0028-1263 (с.: 26)
  4. а б в Брыкина Н.Т., Жиренко О.Е., Барылкина Л.П. Нестандартные и интегрированные уроки по курсу «Окружающий мир»: 1–4 классы. — М.: ВАКО, 2008. — 256 с. ISBN 978-5-94665-780-8 (с.: 102)
  5. а б в г д е ж и к Усольцева О. Природные чудеса России. — Эксмо, 2011. — 228 с. ISBN 978-5-699-52334-4 (с.: 109-111)
  6. а б в Вадим Вячеславович Покшишевский. Поволожье: от Горького до Астрахани // Молодая гвардия, 1951 — 254 стор. (с.: 16)
  7. Валентин Ермолаев. Экономическая география и регионалистика: учебное пособие. — Флинта; Наука, 2013. ISBN 978-5-457-08454-4
  8. Морозов С. В степи // Огонёк №9 (1186) 26 февраля 1950. (с.: 3)
  9. Логистика и управление цепями поставок. Теория и практика. Основы логистики: учебник / под ред. Аникина Б.А., Родкина Т.А. — Москва: Проспект, 2013. — 344 с. ISBN 978-5-392-09201-7
  10. Мякшева Л.В. История Саратовского края. — Саратов, Лицей, 2009. — 272 с. ISBN 978-5-8053-0640-3
  11. а б Озеро Баскунчак / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).

Література[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]