Батий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бату
монг. Бат хан'
Batu khan.png
Хан Батий (китайська гравюра).
2-й хан
Початок правління:
Кінець правління: 1255
Інші титули: Цар, Сайн хаан
Попередник: Джучі
Наступник: Сартак
Дата народження: біля 1209
Дата смерті: 1255/1256
Місце смерті: Сарай-Бату
Дружина: Боракчин-хатун
Діти: сини:Сартак, Тукан, Абукан, прийомний Олександр Невський
Династія: Чингізіди
Батько: Джучі
Мати: Укі-хатун
Batuhan.JPG

Бати́й (Бату-хан), (монг. Бату, Саїн, кит. 抜都, 1201-1255) — монгольський хан і полководець, син хана Джучі, онук Чингісхана. Засновник Золотої Орди, автономного державного утворення у складі Монгольської імперії.

Відомості[ред.ред. код]

В тюркських мовах Бату означає «західний», тобто Бату-хан — західний хан. Батий був організатором походів монголів у Східну Європу у 1237-1243 роках.

У 1237-1238 роках його війська захопили Волзьку Булгарію. У 1238 році Батий здійснив завоювання земель руських князів: Рязанського та Володимировського князівств, зруйнувавши стару Рязань, Пронськ, Суздаль, Володимир на Клязьмі та Козельськ, що не хотіли підкорятися хану[1]. Однак значна частина міст покорилася хану і не була зруйнована. У 1239 роках монголи побороли безпосередньо й Русь, узявши Переяслав і Чернігів. У грудні 1240 року Батий оволодів Києвом. У 1241 році, пройшовши через руські Галичину і Волинь, його військо вторглося до Польщі, Угорщини і Далмації. Проте — ослаблені тривалою боротьбою з руськими князівствами, монголи зазнали низку поразок у Чехії та Угорщині і 1242 року повернулися до берегів Волги.

Батий завершив похід на Захід у 1242 році, дізнавшись про смерть хана Угедея. Війська відійшли на Нижню Волгу, яка стала новим центром улусу Джучі. На землях від Іртиша до Дунаю виникла велика (монгольська) багатонаціональна держава — Золота Орда зі столицею Сарай-Бату (Палац Батия).

У 1243-1246 роках усі руські князі визнали залежність від правителів Золотої Орди і Монгольської імперії. Володимирський князь Ярослав Всеволодович був визнаний найстарішим в Руській землі, йому було передано розорений монголами в 1240 Київ. У 1246 Ярослав був викликаний в Каракорум і там отруєний. Михайло Чернігівський був убитий в Золотій орді (він відмовився пройти язичницький обряд поклоніння кущу, не зрадивши православну віру). Сини Ярослава - Андрій та Олександр також вирушили в Орду, а з неї в Каракорум і отримали там перший Володимирське князівство, а другий - Київ і Новгород (1249). Андрій прагнув протистояти монголам, уклавши союз з сильним князем Південної Русі - Данилом Романовичем Галицьким. Це призвело до ординського карального походу 1252. Татарське військо на чолі з Неврюєм розбило Ярославичів Андрія і Ярослава. Ярлик на Володимир рішенням Батия був переданий Олександру Невському.

У тестя і союзника Андрія - Данила Галицького відносини з Батиєм складалися по-іншому. Данило вигнав зі своїх міст ординських баскаків і завдав поразки ординському війську на чолі з Куремсою в 1254 .

На курултаї 1246 Каанен обрали Гуюка, давнього недруга Батия. Гуюк помер у 1248, і в 1251 четвертим великим ханом був обраний лояльний Батию Мунке (Менгу), учасник Європейської кампанії 1236-1242. Для його підтримки Батий прислав свого брата Берке з військами.

Батий мав сина Сартака, який став його наступником 1256 року. За деякими відомостями його сином був також Тихомир, предок відомого волошського роду Бессарабів, родоначальник багатьох молдавських і волошських господарів.

Слід також звернути увагу на те, що сини Батия Сартак і Тихомир, були християнами-несторіанами, племінник Петро Ординський став відомим православним святим і чудотворцем, дочка Сартака Феодора одружилася з руським князем з роду Рюриковичів — Глібом Васильковичем і стала таким чином родоначальницею багатьох відомих родів Московії і Російської імперії, а син Тихомира став родоначальником відомого роду господарів Молдавії — Бессарабів.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Полное собрание Русскихъ лътописей, Т.2, Ипатьевская лътопись. 1908, С.-Петербургъ.; http://litopys.org.ua/index.html

Джерела[ред.ред. код]

  1. Егоров В. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв.
  2. Татаро-монголы в Азии и Европе. Сборник статей
  3. Б. Д. Греков, А. Ю. Якубовский. 3олотая Орда и её падение
  4. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  5. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  6. Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.