Батич Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Григорій Батич
Григорій Батич
Григорій Батич
Особисті дані
Повне ім'я Григорій Іванович Батич
Народження 8 лютого 1958(1958-02-08)
  Караганда, Казахська РСР, СРСР
Смерть 24 листопада 2008(2008-11-24) (50 років)
  Львів, Україна
Зріст 178 см
Вага 71 кг
Громадянство  Україна
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1975-1977 СРСР «Карпати» (Львів)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1977—1981 СРСР «Карпати» (Львів) 116 (26)
1982—1983 СРСР «Ністру» (Кишинів) 66 (30)
1984 СРСР «СКА Карпати» (Львів) 35 (7)
1986 СРСР «Буковина» (Чернівці) 39 (9)
1987 СРСР «Закарпаття» (Ужгород) 45 (10)
1989 СРСР «Карпати» (Львів) 22 (3)
1990 СРСР «Зоря» (Бєльці) 5 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
? СРСР СРСР (мол.) ? (?)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Григорій Іванович Батич (8 лютого 1958, Караганда, Казахська РСР, СРСР — 24 листопада 2008, Львів, Україна) — радянський футболіст, нападник, чемпіон світу серед молоді (1977), майстер спорту СРСР (1977).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Григорій в казахському місті Караганда, де його батько Іван Батіг (прізвище, через помилку співробітника НКВД, який оформляв анкетні дані ув'язненого, було помилково записане як Батич і згодом залишилося офіційно)[1], який відсидів 10 річний тюремний термін за участь в рядах Української повстанської армії, перебував на поселенні. Там же, будучи учнем четвертого класу, почав займатися футболом у місцевій ДЮСШ[2].

У 1972 році сім'я повернулася у Львів і Григорій продовжив займатися футболом в ДЮСШ-4, спочатку в групі тренера Володимира Мандзяка, а пізніше у Ярослава Канича. Навесні 1975 року талановитого гравця запросили в дубль львівських «Карпат».

Незабаром молодий нападник отримав запрошення до юнацької збірної СРСР. У 1977 році, в складі збірної СРСР взяв участь у молодіжному чемпіонаті світу, що проходив у Тунісі, де радянська команда стала чемпіоном. Батич відіграв на цій першості 3 матчі, після чого несподівано, з діагнозом гострий апендицит, був госпіталізований і прооперований в місцевій клініці[2]. Переможний фінал проти однолітків з Мексики, Григорій змушений був дивитися з лавки запасних. За перемогу на молодіжній першості форварду було присвоєно звання майстра спорту СРСР (майстрів спорту СРСР міжнародного класу, з тієї команди, отримали тільки чотири футболісти — Володимир Безсонов, Андрій Баль, Валентин Крячко та Вагіз Хідіятуллін, що вже мали значки майстрів спорту).

Після тріумфального повернення з Тунісу, Батич отримує пропозиції продовжити кар'єру чи не від усіх клубів вищої ліги, але вирішив не поспішати з вибором, залишившись у Львові. Дебютував нападник у вищій лізі 10 листопада 1977, в матчі останнього туру чемпіонату «Карпати»«Крила Рад» (Куйбишев). З наступного сезону став регулярно грати в основній команді, хоча через високу конкуренцію в лінії атаки, де грали такі футболісти як Володимир Данилюк, Геннадій Лихачов, Юрій Цимбалюк, часто доводилося виходити на заміну, при цьому забиваючи чимало важливих голів[2].

1982 року, після об'єднання «Карпат» з армійським клубом зі Львова, Григорій і ряд інших футболістів покинули команду, перебравшись в кишинівський «Ністру». Цей період став одним із найвдаліших у кар'єрі форварда. Молдавський клуб за підсумками сезону зайняв 2 місце у першій лізі і здобув путівку у вищий дивізіон. Сам же Батич, забивши 25 м'ячів, став найкращим бомбардиром «Ністру», встановивши клубний рекорд за забитими голами за сезон. В кінці року Григорій отримує запрошення перейти в київське «Динамо», але злякавшись високої конкуренції за місце в основному складі київського клубу, відповів відмовою[3]. У наступному сезоні закріпитися у вищій лізі кишинівська команда не змогла. Батич забив тільки п'ять м'ячів, втім і з цим показником став найкращим за забитими голами в команді. Після закінчення чемпіонату футболіст вирішив повернутися до Львова і з 1984 року, отримавши погони старшого прапорщика, став гравцем «СКА Карпати»[2].

Сезон 1986 року нападник провів у чернівецькій «Буковині», з 9 голами став найкращим серед бомбардирів в команді. Наступний рік відіграв в ужгородському «Закарпатті». 1988 року виступав за аматорський «Авангард» з Жидачева, грав на першість УРСР серед колективів фізкультури. У 1988 році був запрошений у знову відроджені «Карпати», за які провів 22 матчі в сезоні. Закінчував ігрову кар'єру в молдовському клубі «Зоря» (Бєльці).

Пішовши зі спорту, у складний пострадянський період, так і не зміг знайти себе у новому, позафутбольному житті. Останні роки зловживав алкоголем[3]. Помер Григорій Іванович Батич на 51-му році життя 24 листопада 2008[4].

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений, але особисте життя не склалося. Колишня дружина Ірина та донька Анна проживають в Австрії[1].

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Батич: «Баля розумів із півпогляду». Архів оригіналу за 24 січня 2019. Процитовано 1 квітня 2012. 
  2. а б в г Григорій Батич: Батько сидів за УПА. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 1 квітня 2012. 
  3. а б Чемпіон світу з Караганди. Архів оригіналу за 27 жовтня 2012. Процитовано 1 квітня 2012. 
  4. Не стало Григорія Батича