Батьки-засновники Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Європейського Союзу
Європейський Союз з 1958 по 2007
до 1945
1945-1957
1958-1972
1973-1993
1993-2004
з 2004

Портал «Європейський Союз»

«Батьки-засновники Європейського Союзу» — кілька чоловіків, які зробили значний внесок у створення Європейського Союзу в його сьогоднішньому вигляді. Не існує ніякого офіційного списку батьків або одного критерію, що визначає їх такими.

Батьки-засновники Європи[ред.ред. код]

Строго кажучи, ця назва була дана пресою і історіографією [1] [2] групі з семи політиків, які відіграли ключову роль у реалізації європейського будівництва:

Пропозиції та Римський договір[ред.ред. код]

Граф Ріхард Куденгофе-Калергі (1894-1972) опублікував маніфест пан'європа , який в 1923 році започаткував однойменний рух. На початку 1950-х років Робер Шуман (1886-1963), ґрунтуючись на плані Жана Моне (1888-1979), закликав до створення Європейської спільноти з вугілля та сталі у своїй «Декларації Шумана». Ж.Моне став першим головою Верховного Органу, Загальної асамблеї Європейського парламенту і став помітною фігурою в розвитку європейської інтеграції.[3]

Все почалося з підписання Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства. Хоч і не всі люди, які підписали договір, здобули популярність як «батьки-засновники», але до їх числа увійшов Поль-Анрі Спаак (1899-1972), який працював над договором, а також над створенням союзу Бенілюкс, згодом став першим головою Парламентської асамблеї Європейського парламенту. Іншими батьками-засновниками, які підписали договір, були Конрад Аденауер (1876-1967) з Німеччини та Жозеф Беш (1887-1975) з Люксембургу.[4]

Інші[ред.ред. код]

Крім того, батьками-засновниками також вважаються: Вінстон Черчілль (1874-1965), який виступив з промовою в Цюриху в 1946 році, де він закликав до створення Сполучених Штатів Європи, починаючи зі створення Ради Європи (була створена кілька років потому). Альчіде де Гаспері (1881-1954), який був італійським прем'єр-міністром, а також міністром закордонних справ в момент створення ЄСВС, згодом став другим головою Європейського парламенту; Жак Делор (нар. 1925), який був успішним головою Європейської комісії в 1980-х і 1990-х роках; Сіккім Мансхольт (1908-1995), голландський міністр і голова Європейської комісії; Лоренцо Наталі; Маріу Соареш (нар. 1924), що був португальським прем'єр-міністром під час правління якого Португалія вступила в ЄС; Альтьєро Спінеллі (1907-1986), активний учасник італійського опору і Європейського руху федералів, який став знаним ЧЄП і Єврокомісаром, а також П'єр Вернер (1913-2002) — прем'єр-міністр Люксембургу.[5]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Поль Ф. Смет і Матьє Ріквар: Les Pères de l’Europe: cinquante ans après, perspectives sur l’engagement européen.(фр.)
  2. Г. Боссюа: Les fondateurs de l’Europe Unie.(фр.)
  3. Батьки-засновники: Європейці до Союзу(англ.)
  4. Дюмон, Патрік і Хірш, Маріо (2003). «Люксембург». Європейський журнал політичних досліджень 42 (7-8): 1021. DOI:10.1111/j.0304-4130.2003.00129.x(англ.)
  5. Європейський Аудіо Візуальний Сервіс — Батьки-засновники(англ.)