Батіаль

Зони океанічного дна та відкритих вод.

Батіа́ль, батіа́льна зо́на (грец. βαθυς — глибокий) — глибинна зона Світового океану (від 200 до 2000—2500 м глибини). Займає проміжне положення між неритовою (мілководною) і абісальною (глибоководною) зонами. Геоморфологічно батіаль приблизно відповідає материковому схилу. Термін у наш час^[Коли?] зустрічається найчастіше у гідробіології як найменування зони існування організмів, що надають перевагу глибинам океану в межах 200—2500 м.

Характеризується такими екологічними умовами: значний тиск (до 25 Мн/м², тобто до ~ 250 кгс/см²), майже повна відсутність світла, незначні сезонні коливання температури і щільності води, відносно слабка, але значно більша, ніж в абіссалі, несуцільний покрив осадів (численні виходи корінних порід). Стала солоність вод. Морські течії охоплюють всю товщу води, хвилювання відчувається тільки під час сильних бур.

Кут похилу дна 4—12° (рідко 30—40°). Дно часто прорізують глибокі долини (підводні каньйони). Батіальні відклади складаються з мулу, рідже піску.

Багато тварин батіальної зони прикріплюються до ґрунтів материкового схилу (бентос). Переважають плотоїдні (головоногі, брахіоподи, довгохвості, десятиногі раки, риби та ін.). Колір тварин одноманітний (переважають червоні тони). Велика кількість риб, перехідних до абісальних форм. Рослинний світ дуже бідний через слабку освітленість або повну відсутність світла.

Література

• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
• Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
• Батіаль у Великій радянській енциклопедії (рос.)