Бахмач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бахмач
Bahmach gerb.svg Bahmach flag.svg
Герб Бахмача Прапор Бахмача
Залізнична станція Бахмач-Пасажирський
Залізнична станція Бахмач-Пасажирський
Бахмач на мапі України
Бахмач на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район/міськрада Бахмацький
Рада Бахмацька міська рада
Код КОАТУУ 7420310100
Засноване 1147 перша згадка
Статус міста з 1938 року
Населення 18798 (01.01.2011)[1]
Площа 18,9 км²
Поштові індекси 16500—16505
Телефонний код +380-4635
Координати 51°10′32″ пн. ш. 32°49′38″ сх. д. / 51.17556° пн. ш. 32.82722° сх. д. / 51.17556; 32.82722
Висота над рівнем моря 144 м
Водойма річка Борзенка
День міста 9 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Бахмач-Київський, Бахмач-Пасажирський, Бахмач-Гомельський
До обл./респ. центру
 - залізницею 153 км
 - автошляхами 145 км
До Києва
 - залізницею 196 км
 - автошляхами 219 км
Міська влада
Адреса 16500, м. Бахмач, вул. Жовтнева, 42
Міський голова Шимко Павло Миколайович

Ба́хмач — місто України, районний центр Бахмацького району Чернігівської області. Через місто проходять такі автотраси: автошлях Т 2514, Т 2523, Т 2531. Розташоване на річці Борзенка (притока річки Борзна).

Населення[ред.ред. код]

  • 13 000 (1959)
  • 21 005 (1988)
  • 19 400 (2006)

Назва[ред.ред. код]

Краєзнавець О. Зойко пояснює назву міста:

« Слово Бахмач належить до давніх тюркських слів, які вживали в Україні до татарського нашестя. "Бахмач" по-тюркськи означає "баштан", воно свідчить про те, що тут, мабуть, наприкінці першого тисячоліття нашої ери Київські та Чернігівські князі поселяли полонених печенігів та інших вихідців з тюркських орд, які й назвали своє поселення  »

Втім, найавторитетніший історик міста Бахмач Володимир Євфимовський вказує на те, що поселення засноване над річкою Бахмач, а отже бере свій початок від гідроніма.

Історія[ред.ред. код]

Давньоукраїнська доба[ред.ред. код]

Давнє оборонне місто є одним з найдавніших східнослов'янських поселень. Вперше згадується 1147 року у «Повісті Временних Літ» у Іпатіївському списку і належало Чернігівському князівству, проте невдовзі було зруйноване разом з містами Виволож, Біла Вежа, Унежем (тепер села Сиволож, Біловежі та місто Ніжин) під час феодальних міжусобиць між князями Ольговичами Чернігівськими та Мстиславовичами Київськими.

Польська й Козацька доба[ред.ред. код]

У першій половині XVII століття на місці стародавнього Бахмача відроджується місто з цією ж назвою (в цей період виникли чи були відбудовані навколишні міста Ніжин, Конотоп, Батурин, Борзна, Ічня).

У 1648 році під час Визвольної війни під керівництвом Б.Хмельницького з жителів Бахмача було утворено сотню в складі Чернігівського полку. Тож Бахмач став сотенним містечком.

Серед сотників Бахмацької сотні відомі:

  • Білоцерківець Панько Омелянович (?-1649-?),
  • Тищенко Павло Семенович (?-1654.01.-?),
  • Гродецький Іван Семенович (?-1661-?),
  • Тищенко Павло Семенович (?-1662.10.-1666-?),
  • Гродецький Іван Семенович (?-1669.02.-?),
  • Пащенко Яків (?-1672-?),
  • Білоцерківець Михайло Омелянович (?-1676-?),
  • Біляк Федір Леонтійович (?-1682.07.-?),
  • (можливо, Страшний Данило, раніше 1689),
  • Романович Степан (1695–1700)
  • Савицький Самійло (1700-?),

Ставленики московських військ

  • Гелега Степан (?-1709),
  • Боровський Семен (1709–1710),
  • Троцький Кирило Трохимович (1710–1713),
  • Боровський Семен (1716–1722),
  • Галищенко Андрій (1722–1723),
  • Налетовський Данило (1723–1727, нак.),
  • Покотило Василь (1728–1743),
  • Покотило Кирило (1731, нак.),
  • Риба Тиміш (1733, нак.),
  • Страшний Василь Данилович (1737, нак.),
  • Поповський Іван (1736, нак.),
  • Покотило Яків (1737, 1738, 1742, нак.),
  • Барановський Андрій Іванович (1743.14.08.-1752),

Ставленики Гетьмана Кирила Розумовського

  • Забіла Кирило Васильович (1752–1757.12.),
  • Янович Михайло (1757.12.12.-1783.7.11.),
  • Хильчевський Тиміш Іванович (1768, нак.)

Сподвижники Гетьмана Мазепи[ред.ред. код]

Бахмацька та сусідня Голінська сотні були своєрідною гвардією Івана Мазепи, які були особливо віддані Гетьману та підтримали його союз із Швецією — супроти московських узурпаторів та руйнівників Батурина.

Наприкінці XVII — початку XVIII століття неподалік Бахмача гетьман Мазепою «профінансував» будівництво палац уі насадження парку. У цій заміській резиденції подовгу гостювали «тайные друзья гетьмана, которых неудобно было показывать другим». Сюди Пилип Орлик привозив єзуїта Зеленського з універсалом польського короля. У жовтні 1708 року Мазепа з цього палацу відіслав до Карла ХІІ Бистрицького із заявою: «прибывший до Бахмача сам публично на Евангелии Святом присягал, … что не для приватной своей пользы, но для общего добра целой отчизны и войска принял протекцию короля шведского».

З 1781 року Бахмач — волосне містечко Конотопського повіту Чернігівської губернії. Офіційно статус міста Бахмач отримав у 1938 році.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

Велика вулиця

У XIX ст. Бахмач був відомий чумацькими корпораціями, які тримали торгівлю із Кримом (сіллю) та Черкасами (рибою).

За даними на 1866 рік у казенному та власницькому містечку Конотопського повіту Чернігівської губернії мешкало 5270 осіб (2399 чоловічої статі та 2550 — жіночої), налічувалось 601 дворове господарство, існували 2 православні церкви, сільська розправа, відбувались базари та ярмарок[2].

Бурхливий розвиток Бахмача почався після завершення будівництва 1869 Курсько—Київської та Лібаво—Роменської (1873) залізниць. Тоді ж було збудовано станцію і селище залізничників, яке поклало початок сучасному місту.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Бахмацької волості мешкала 4741 особа, налічувалось 888 дворових господарств, існували 3 православні церкви,2 школи, поштове відділення, постоялий двір, 10 постоялих будинків, лавка, вітряний млин, відбувались базари та щорічний ярмарок,[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6844 осіб (3355 чоловічої статі та 3489 — жіночої), з яких 6623 — православної віри[4].

Залізничні селища існували відокремлено:

  • при станції Києво-Воронізької залізниці: За переписом 1897 року кількість мешканців становила 839 осіб (449 чоловічої статі та 390 — жіночої), з яких 617 — православної віри, 170 — іудейської
  • при станції Лібаво-Роменської залізниці: За переписом 1897 року кількість мешканців становила 1047 осіб (532 чоловічої статі та 515 — жіночої), з яких 624 — православної віри, 321 — іудейської

У 1892 році було відкрито земську школу для дітей залізничників. У Бахмачі діяв паровий млин (1894), спиртовий завод (1894).

У 1903 і 1905 роках відбулися страйки залізничників.

Місто в 1917 році[ред.ред. код]

10 листопада 1917 у Бахмачі здійснено спробу оголосити владу комуністів, але невдало. Військове командування Центральної Ради швидко відновило українську владу на важливому залізничному пункті. Штаб бахмацьких підрозділів Синьої дивізії УНР розташувався у місцевій семирічній школі.

15 січня 1918 року загони московських й петроградських більшовиків та полк Червоного козацтва розбили під Бахмачем значні військові частини Центральної ради й захопили залізничний вузол.

Місто в 1918 році[ред.ред. код]

28-29 квітня 1918 гетьманом України став Павло Скоропадський. Один з гетьманських полків був розміщений у Бахмачі. Штаб гетьманського полку розташовувався у приміщенні школи села Бахмач. Гетьманських козаків розмістили харчуватися (квартирувати) за рахунок власників по місцевих садибах — по два козаки на двір.

Була оголошена тотальна мобілізація до лав гетьманської армії. Але ця мобілізація проходила мляво — народ стомився від війни та революції, й молоді хлопці дезертирували з армії.

Влітку 1918 року почався масовий вивіз з України продуктів харчування. Якщо раніше українських селян грабували більшовики, то тепер з навколишніх сіл до станції Бахмач зганяли худобу та привозили птицю для відправки наживо й для заготівлі в інтересах німецького союзника. Пункти забою худоби були облаштовані на станціях Бахмач-Київський та Бахмач-Гомельский.

19 липня відбувся страйк бахмацьких залізничників.

У другій половині листопада війська Росії почали нову інтервенцію в Україну, 20 січня 1919 Бахмач вчергове був окупований більшовиками. Потягнулися страшні часи злиднів, терору, руйнування церков і депортацій населення. Через систематичний опір окупації, червона Москва вдалася до генеральної військової операції проти українського народу — геноциду 1932–1933 року, який поклав край організованому опору російській окупації. [5].

Голодомор[ред.ред. код]

Бахмач та весь Бахмацький район був занесений комуністичною владою на так звану «Чорну дошку». Це призвело до масової смерті дітей та літніх людей, а також спровокувало доросле населення Бахмача до вікритого опору окупаційним органам влади. Цим скористалися каральні спецпідрозділи НКВД, які розстрілювали бахмаччан.

Більшість мешканців Бахмача стала жертвою голодомору 1932–1933 років, здійсненого урядом СРСР. Засвідчені факти масової голодної смерті малолітніх дітей та їхніх батьків у м. Бахмач та його околицях:

« У Бахмачі під час голоду 1933 року людей збирали, як дрова, клали на віз і везли закопувати. Одного разу зайшов у наш двір якийсь чоловік, попросив їсти, з'їв трохи хліба і на місці помер. Біля старої бані жила сім'я Шведів, в якій було 6 дітей. Усі діти, крім Зіни, померли від голоду. Якось бачила двох діток, білих, схожих на великих черв'яків. Вони весь час переслідували мене в пам'яті. Батьки, які не могли прогодувати своїх дітей, залишали їх на станції. Звідти вони потрапляли в дитячий притулок станції Бахмач-1, а звідти їх відправляли в інші місця. Мій батько помер у 1926 році. У нас після його смерті залишились деякі персні, срібло — все це ми здали в золотоскупку (знаходилась на нинішній площі Перемоги), щоб купити борошно. При випіканні хліба до борошна добавляли лузгу проса. Так пережили голод...  »

— Дудко Ганна Федотівна, 1918 року народження, Чернігівська ОДА

Місто й вузлова залізнична станція стала місцем втечі людей з навколишніх сіл від терору голодом. Ті, кому не вдалося отримати землю під город чи тимчасові заробітки, гинули від дистрофії та інших форм враження голодом. Поширилася практика підкидання неповнолітніх дітей на залізничну станцію Бахмач, звідки частина доставлялася у так звані дитячі розподільники НКВД СССР і потім була вивезена за межі України.

« Ми жили в селі Бахмач-II, а на цьому місці, де ми зараз живемо, був у нас город. Ми жили на Фаранках, де була дідова земля — десятина. Дід працював кондуктором, а батько телеграфістом. Нас розкуркулили. У сім'ї було 6 дітей і 4 дорослих. Як вигнали нас із хати в 1933 році, жили де прийдеться. В місто Бахмач ми ходили оброблять город. Ми робили пампушки, галети з проса, і всі вижили. Я бачила, як у нас на городі в Бахмачі, на клубнику, померла одна жінка. Зайшла, наїлася і померла. На дорогах лежали трупи людей. Бачила, як їх звозили та хоронили в одну яму на кладовищі по вул. Гоголя...  »

— Іванько Лідія Пилипівна, 1921 року народження, Чернігівська ОДА

У місті, поблизу новозбудованого храму св. Георгія Переможця (УПЦ МП), установлено меморіал пам'яті земляків — жертв голоду 1932–1933 років.

Розвиток міста в 30-ті роки[ред.ред. код]

1938 Бахмач отримав категорію міста. Окрім промислового будівництва, у місті розвивалася соціально-культурна сфера із комуністичним ухилом. Розширилася мережа медичних закладів. Було збудовано новий корпус райлікарні на 25 ліжок, відкрита поліклініка і залізнична лікарня (в районі станції Бахмач-Київський). Почали діяти медпункти в МТС та бурякорадгоспі. Медичну допомогу жителям міста надавали 10 лікарів та 50 працівників середнього медперсоналу. Побудували дитячий садок та ясла. Розвивалися освіта й культура. 1932 обидві семирічні школи перетворили на середні, одну початкову школу — на семирічну, а другу в зв'язку з цим закрили. Однак працювали школи в цей час нерегулряно — більшість дітей мучилося голодом, організованим владою СРСР.

Наприкінці 1934 ліквідували неписьменність серед дорослих. 1936 всі школи Бахмача стали залізничними, і в них запровадили політехнічне навчання. Цього ж року на базі вечірнього робітфаку, який створили 1930, відкрили вечірню середню школу. Своє дозвілля жителі райцентру проводили у 4 клубах: 2 залізничних — імені 1-го Травня та імені Т. Г. Шевченка, при фабриці імені Петровського та при бурякорадгоспі. Водночас були закриті та зруйновані православні церкви, релігійні погляди людей нещадно висміювалися, а самі священнослужителі переслідувалися.

1934 почала діяти районна бібліотека, напередодні війни у Бахмачі було 7 бібліотек з книжковим фондом близько 40 тис. примірників — більшість російською мовою та такі, що сіяли класову та національну ненависть. У місті виходила районна газета «Прапор комуни», газета політвідділу Бахмацької МТС «Більшовицький шлях» та газета бурякорадгоспу «За соціалістичний врожай». Всі вони обслуговували владу під час геноциду українського народу 1932–1933 років, старанно приховуючи факти масової мученицької смерті людей від недоїдання. Станом на 1939 рік населення міста Бахмача становило 10340 осіб, при чому значна частина — втікачі із сіл, знищених голодомором. Вони працювали на низькооплачуваних та некваліфікованих роботах, що було вигідно комуністичному режиму.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

Друга Світова війна одразу ж позначилася на житті міста. При міськраді було встановлене цілодобове чергування. Була утворена й комісія з надання допомоги евакуйованим, яких ешелонами вивозили на схід.

Через Бахмацький залізничний йшли ешелони з біженцями, пораненими солдатами РСЧА, військовою технікою. Йшли ешелони, навантажені заводським устаткуванням, призначеним для евакуації. Таких ешелонів було доволі на станціях Бахмач-Гомельский та Бахмач-Пасажирський. Ешелони не могли вирватися з вузла оскільки частина колій на об'їзних шляхах була пошкоджена нищівними авіанальотами німецької авіації.

14 липня 1941 року вільних колій на станції Бахмач-Київський не було. Зранку тут скупчилися ешелони з військовими, пальним. Поїзди з евакуйованими, біженцями, з заводським обладнанням, чекали відправки в тил. О другій годині німецька авіація розбомбувала це скупчення поїздів, перетворивши станцію Бахмач-Київський у руїни. Цистерни з пальним на рейках не горіли, а зривалися зі своїх колісних пар, горіла земля навкруги, місцями шпали колій повигорали вщент. Під час цього, пам'ятного для Бахмача, бомбардування постраждали й навколишні вулиці. На вулиці комуніста Петровського, яка проходила паралельно з коліями станції Бахмач-Київський не збереглася жодна оселя, усі будови вигоріли вщент. Так само постраждала й вулиця Поштову, з іншого боку станції — було знищено поштове відділення, базарна площа й прилеглі садиби (приватні та державні).

Під час нальоту були розбиті також й інші міські приміщення: міської ради, електростанції, їдальні, деякі житлові будинки.

Вдруге німецька авіація бомбардувала місто 21 серпня 1941 року. Цього разу бомбували станцію Бахмач-Пасажирський й прилеглі висілки.

Під час цього авіанальоту також постраждали державні та приватні об'єкти. Але втрати були набагато меншими, ніж від бомбування 14 липня. Так прямим попаданням бомби було знищено щойно збудоване двоповерхове приміщення залізничної пошти, згоріли три великі державні будинки, які стояли навпроти станції Бахмач-Пасажирський. Бомба влучила також у автостоянку військового містечка, де вивела з ладу чотири автомашини і вбила двох солдат батальйону. Були поранені й убиті мешканці.

З цього дня Бахмач бомбували майже щодня. Мешканці переїхали з міста до найближчих сіл та хуторів. Місто стало пусткою, як під час комуністичного Голодомору. Було спалено будівлю залізничного вокзалу Бахмач-Пасажирський, житловий масив кооперативних будинків, які стояли у Гойденковому саду (за винятком одного, дивом вцілілого), були пошкоджені банно-пральний комбінат, військове містечко сталіністів, спалена ткацька фабрика й насіннєвий завод, склади «Заготзерно», птахокомбінат.[6] Через бажання командування Червоної армії будь-якою ціною зупинити німців, Бахмач зазнав величезних руйнувань. Німецька адміністрація працювала у місті понад два роки — 1941–1943. Після повернення ЧА, органи НКВД СРСР почали терор проти місцевого населення. Також почалася примусова мобілізація 

Сучасний стан[ред.ред. код]

Сьогодні Бахмач є важливим залізничним вузлом п'яти напрямків: московського, харківського, дніпропетровського, київського, мінського.

Стабільно працює вагоноремонтне депо. Молококонсервний завод оголошений банкрутом і не працює[Джерело?], така ж доля спіткала і «Полімермаш»[Джерело?]. М'ясокомбінат не виробляє продукцію і також на грані банкрутства[Джерело?].

Соціально-культурні та освітні заклади міста: три середні денні та одна вечірня загальноосвітні школи, гімназія, школа мистецтв, історико-краєзнавчий музей, 8 бібліотек, центральна районна лікарня, три поліклініки, районний Будинок культури, клуб залізничників, Будинок школяра. Також відомий парк відпочинку із дитячою залізницею.

Відомі особи[ред.ред. код]

У Бахмачі народилися[7]:

ЗМІ[ред.ред. код]

  • Бахмацька районна незалежна газета «Порадник»
  • Районна газета «Голос Присеймів'я»

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 1352)
  3. (рос. дореф.) Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-260)
  5. Уривки з нарису Дороша Д. Д. «Місто моєї зрілості».
  6. [1][недійсне посилання]
  7. Бахмач. Офіційний сайт міста. Видатні земляки

Література[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.