Йоганн Себастьян Бах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бах Йоганн Себастіан)
Перейти до: навігація, пошук
Йоганн Себастьян Бах
Bach.jpg
Бах в 1746 році
Народився 31 березня 1685 (326 років)
Айзенах
Помер 28 липня 1750 (261 рік)
Лейпциг
Національність німець
Відомий музика бароко
Діяльність органіст, композитор
Дружина Марія Барбара Бах
Діти Вільгельм Фрідеман Бах,Карл Філіпп Емануель Бах,Йоганн Крістіан Бах,Йоганн Крістоф Фрідріх Бах
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Бах.

Йо́ганн Себастья́н Бах (нім. Johann Sebastian Bach; 21 (31) березня[1] 1685, Айзенах — 28 липня 1750, Лейпциг) — німецький композитор, органіст і скрипаль, представник стилю бароко, один із творців світової музичної класики, вважається одним із найвизначніших композиторів світу.

Його роботи давали натхнення майже кожному композитору Європейської традиції, від Моцарта до Шенберґа. Він узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії не знав собі рівних серед сучасників.

Зміст

[ред.] Біографія

Йоганн Себастьян Бах народився в маленькому містечку Айзенах і був шостою дитиною скрипаля Йоганна Амвросія Баха. Усі Бахи жили у гірській Тюрінгії. З початку XVI століття в родині Баха були флейтисти, сурмачі, органісти, скрипалі, капельмейстери. Їхнє музичне обдарування передавалося з покоління в покоління. Коли Йогану Себастьяну виповнилося п'ять, батько подарував йому скрипку. Йоганн швидко вивчився на ній грати, і музика стала невід'ємною частиною і його життя.

Малий скрипаль, володіючи дуже гарним голосом, співав в хорі міської школи, але щасливе дитинство скінчилося рано — коли майбутньому композитору лишень виповнилося 9 років, померла його мати, а через рік — батько. Себастьяна та його брата — Йоганна Якоба, узяв до себе їхній старший брат — Йоганн Христоф, який був органістом у містечку Ордруф. Себастьян та Якоб вступили у гімназію, й паралельно брат навчав їх грі на органі та клавірі. Але лише виконавства Себастьяну було мало — він хотів сам творити музику. Якось йому вдалося отримати із замкненої шафи нотний зошит, де у брата були записані твори знаменитих у той час композиторів: Фроберґера, Керлля, Пахельбеля й інших. Ночами потайки він переписував ці ноти. Коли піврічна робота уже наближалася до завершення, брат застав його за цим заняттям і відібрав усе, що було зроблено. Ті безсонні години при місячному світлі надалі згубно позначаться на зорі Баха.

Молодий Бах

В 1700 році, коли сім’я Йоганна Христофа суттєво збільшується, Себастьяна відокремлюється й переїздить до Люнебурга, де в 1700—1703 роках навчається в школі церковних півчих при монастирі. Після втрати голосу (у зв’язку з мутацією) Бах має можливість грати в оркестрі на скрипці. Під час навчання Бах відвідує Гамбург, щоб познайомитись із музикою органіста Райнкена та відвідати оперний театр. Крім того він був у Целле, де мав можливість чути нову французьку музику у виконанні самих же французів, які там служили при дворі. До цих років належать і перші композиторські досліди Баха — твори для органа і клавіра.

По закінченні навчання мрія Баха про вступ до університету не здійснилася, оскільки потрібно було заробляти гроші на прожиття. З 1703 по 1708 він певний час служить в Веймарі в капелі Ернста Ваймарського[2], проте за кілька місяців переїхав до Арнштадта, де йому запропонували посаду органіста в новій церкві, де щойно було реконструйовано орган. Попри, здавалося б, сприятливі для життя й творчості умови, у Баха виникають різні конфлікти із його арнштадтським оточенням. На цей період припадає відома подія у біографії композитора: в 1705 році Бах йшов пішки близько 400 км із Арнштаду в Любек, щоб послухати гру видатного органіста Дітріха Букстегуде. В Любеку Бах пробув більше, ніж йому було дозволено (замість 4 тижнів відпустки Бах залишався у Любеку майже 2 місяці), через що напруга між ним і властями міста, що й так на той час вже існувала, ще більше посилилась. На початку 1707 року Бах переїжджає до Мюльгаузена, де 15 липня його офіційно затвердили на пості органіста церкви св. Власія.

У жовтні того ж року Бах одружується на своїй троюрідній сестрі Марії Барбарі Бах. Його творчі інтереси були зосереджені тоді, головним чином, на музиці для органа та клавіру. До цього періоду належить, зокрема, «Капріччіо на від'їзд коханого брата».

[ред.] Веймар (1708—1717)

Після багатьох посад в провінційних містах Тюрінгії (Арнштадт, Мюльхаузен), композитор отримує місце придворного музиканта у герцога Веймарського 1708. Бах облаштовується у Веймарі, де проводить 9 років. Паралельно працює також міським органістом.

Віртуоз-виконавець на органі Бах створив для цього інструмента твори, що досягли вершин органної музики. Становлення неповторного органного стилю Баха сильно залежало від хоральних прелюдій, розцінені композитором як своєрідний інтимний, романтичній щоденник мистця. В цих ліричних поемах зароджувалася яскрава багатогранна музична мова, що випереджала свій час. У вільних фантазіях спліталися в одне ціле народні та високопрофесійні течії. Хоральні фантазії відзначені художньою сміливістю, широким діапазоном засобів для вираження та форм.

В жанрах прелюдії та фуги, токати, фантазії Бах виступає як нащадок німецької органної школи, та особливо своїх попередників – Райнкена та Букстегуде. Від Букстегуде, до якого Бах їздив у роки юнацтва, він перейняв вільний поетичний характер органних імпровізацій, ораторський пафос, блискучу концертну декоративність. Для органних творів Баха характерні емоційне багатство, глибоке внутрішнє зосередження, драматичний розмах при пишноті звучання і вільності форми. Бах об’єднував у двочастинні цикли полярні за своєю виразністю частини: імпровізаційну токату, фантазію, або прелюдію та поліфонічну фугу. Органні фуги відзначаються більшим розмахом, та вільністю виразу, для них, в порівнянні з клавірними, були характерні потужний драматичний розвиток та грандіозні кульмінації.

Ці твори повною мірою використовують динамічні та тембральні ресурси інструмента. Масштабні фантазії, варіації та фуги побудовані на яскравих колористичних та динамічних контрастах.

До творів веймарського періоду належать більшість зрілих органних прелюдій та фуг (c-moll, D-dur, e-moll, g-moll, G-dur, f-moll та ін.), фантазія (C-dur), фуга (g-moll), фантазія та фуга (d-moll, C-dur), Пасакалія до мінор та інші. Також тут народилися його два сини, майбутні відомі композитори — Вільгельм Фрідеман (*1710—†1784) і Карл Філіпп Еммануель (*1714—†1788).

Творчість Баха ознаменувала вершину кількастолітнього розвитку органної музики ще від епохи Відродження. Вплив органної творчості відчутний також в інших творах композитора (кантати, сольні скрипкові сонати, прелюдії та фуги).

[ред.] Ке́тен (1717—1723)

У 1717 Бах прийняв запрошення на службу герцога Ангальт-Ке́тенського Леопольда. Життя в Ке́тені спочатку було найщасливішим періодом композитора: князь, просвітлений для свого часу чоловік і непоганий музикант, цінував Баха і не заважав його творчості, запрошував його в свої поїздки.

У Ке́тені Бах писав, в основному, клавірну та оркестрову музику.

Бах перший написав концертні твори для клавіру (за зразком скрипкових), тим самим затвердивши самостійність цього інструмента. Незважаючи на недосконалість сучасних йому інструментів (клавесина, клавікорда та ін.) та їхні обмежені виразові можливості, Бах створив для них ряд дуже яскравих творів.

В жанрі клавірної музики Бах відкрив нові шляхи. Розквіт його клавірної творчості випадає на період роботи при дворі в Кетені, де був створений перший том "Добре темперованого клавіру", "Хроматична фантазія та фуга", блискучий віртуозний стиль, драматизм та патетика якої свідчать про перенесення в сферу клавірної музики виразних прийомів, характерних для органних токат та фантазій.

Особливо цікавою є збірка «Добре темперований клавір» — 24 прелюдії і фуги, які написані в усіх тональностях і на практиці доводять переваги темперованого музичного строю, навколо затвердження якого йшли гарячі суперечки. Згодом Бах створив другий том «Добре темперованого клавіру», також з 24 прелюдій і фуг в усіх тональностях.

В цей період були написані Маленькі прелюдії, Англійські та Французькі сюїти, токати (fis-moll, c-moll) для клавіра, а також відомі Бранденбурзькі концерти, що належали до жанру concerto grosso і продовжили традиції Вівальді. Швидкі частини відзначені енергійним рухом, часто танцювального характеру, пластичною врівноваженістю форми, використанням високорозвиненої закордонної техніки. Концерти характерні масштабністю, поліфонізацією фактури, симфонічною єдністю в відповідності сольних та акомпонувальних інструментів, яскравою індивідуальністю, глибиною образів.

В кожному концерті грають соло інструменти та ансамблі. (Звичайний склад оркестру Баха: струнні, гобої, блокфлейти, фаготи, валторни, труби, ударні інструменти, інколи гобої-д'амур, гобой да качья та корн ода качья). Хоч Бах прагнув (що було характерно для його епохи) не стільки до індивідуалізації тембро-колоритних ефектів, як до виявлення та підкреслення поліфонічної логіки, його партитури позначені безперервним пошуком нових інструментальних комбінацій.

Твори для скрипки соло (3 сонати та 3 партити) вирізняються складною багатоголосною структурою, вільністю вираження, незважаючи на рамки жанрових обмежень. Вільні прелюдії, фуги, варіації змінюються в них витонченими танцями. В сонатах для скрипки яскраво виразилася сила уяви композитора, здатного звеличитися на усіма обмеженнями традиційної форми, матеріалом, та технічними можливостями інструменту.

Тоді ж створено шість сюїт для віолончелі соло.

Проте в Кетені Баха спіткало лихо. В час, коли Баха із князем не було в місті (князь брав музикантів зі собою, коли виїздив з міста), померла його дружина Марія Барбара. Її поховали 7 липня 1720 р.

У 1721 Бах одружується вдруге — на Анні Магдалені Вількен. А у 1723 відбулося виконання його «Пасіонів за Йоанном» у церкві св. Томи в Лейпцігу і Бах отримав посаду кантора цієї церкви — керівника хору Співочої школи — з одночасним виконанням обов'язків вчителя школи при церкві (латина й спів).

[ред.] Лейпциг (1723-1750)

Пам'ятник Й. С. Баху в Лейпцигу

У Лейпцигу Бах живе до кінця свого життя. Він стає «музичним директором» всіх церков міста, стежачи за особистим складом музикантів і співаків, спостерігаючи за їх навчанням, призначаючи необхідні до виконання твори і виконуючи багато інших обов'язків.

Не вміючи хитрувати і маневрувати, композитор неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, що захмарювали його життя й відволікали від творчості.

До нашого часу дійшли до пасіони Баха «Пасіони за Йоанном» (1723) та «Пасіони за Матвієм» (1729), що пов’язані з старовинними традиціями народних уявлень про останні дні життя Христа. Завдяки драматичності сюжету, конкретним дійовим особам, пасіони тяжіють до опер більше за інші твори Баха. У «Пасіонах за Матвієм» досягнуто виключного єднання багатопланової структури. Речитативний виклад Євангельського тексту, який за тонкістю передачі виразних деталей не має собі рівних в італійській опері, ліричні арії та хори, протестантські хори а капела та в супроводі органу формують три різноманітні плани в розкритті трагічних ідей ораторії.

«Пасіони за Йоаном» характерні меншим розмахом, вини більш близькі до драми. Музика обох пасіонів відноситься до вершини Бахової музики.

Композитор створив близько 30 світських кантат (серед них — комічні «Кавова» і «Селянська»), що, як правило, мало відрізняються від духовних за стилем. В «Селянській» введені номери народно-побутового, пісенно-танцювального характеру. Сатирична кантата «Змагання Феба та Пана» ставить проблему співвідношення народної та професійної музики.

Також написано твори для органа, оркестру, клавесина (серед останніх виділяють цикл «Арія з 30 варіаціями», так звані «Ґольдберґ-варіації», 1742). У 1747 році Бах створив цикл п'єс «Музичні дарунки», присвячений прусському королю Фрідріху II. Останньою роботою композитора став твір під назвою «Мистецтво фуги» (1749-50) — з 14 фуг і 4 канонів на одну тему.

Наприкінці 1740-х років здоров'я Баха погіршилося, особливо турбувала різка втрата зору. Дві невдалі операції з видалення катаракти спричинили повну сліпоту, але й тоді він продовжував творити, диктуючи ноти для запису.

За десять днів до смерті Бах, начебто, прозрів, проте за кілька годин з ним стався удар. Незважаючи на старання лікарів, Бах відійшов 28 липня 1750 року. Можливою причиною смерті композитора називають ускладнення після операції.

Урочисте поховання Йоганна Себастьяна Баха викликало величезний наплив народу з різних куточків німецьких земель. Композитора поховали поблизу церкви св. Томи (Thomaskirche), у якій він прослужив 27 років. Однак територією цвинтаря згодом проклали дорогу і могила загубилася. Лише в 1894 залишки його тіла випадково знайшли під час будівельних робіт, тоді й відбулося перепоховання.

[ред.] Творчість

Див. також Список творів Й. С. Баха

Рукопис Баха

Творча спадщина Йоганна Себастьяна Баха надзвичайно велика, охоплює понад 1000 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори та інші.

В наш час твори Баха прийнято позначати номером BWV (скорочено від Bach Werke Verzeichnis — каталог творів Баха). Ця класифікація була запропонована німецьким музикознавцем В. Шмідером в 1950 році, в її основі лежить тематична принцип: номери BWV 1-224 асоціюються з кантатами, BWV 225—249 — з ораторіальними творами, BWV 250—524 — це хорали й духовні піснеспіви, BWV 525—748 — органні твори, BWV 772—994 — клавірні твори, BWV 995—1000 — твори для лютні, BWV 1001-40 — камерна музика, BWV 1041-71 — оркестрові твори та BWV 1072—1126 — канони і фуги.

Більшість вокальних творів Баха написані на релігійні тексти (наприклад, «Пасіони за Йоанном», 1723, «Пасіони за Матвієм», 1729, «Меса сі мінор» 1733—1738). Музика їх пройнята глибоким релігійним почуттям і, разом з тим, філософською заглибленістю. Із світських вокальних творів композитора особливо виділяють кантати «Феб і Пан», «Селянська», «Кавова», безпосередньо пов'язані з тодішнім побутом.

Інструментальна музика Баха написана для органа (прелюдії, токати, фантазії, фуги тощо), для клавесина («Добре темперований клавір» — 48 прелюдій і фуг, «Мистецтво фуги», 6 партит, 6 французьких сюїт, 6 англійських сюїт тощо). Також він створив сонату для скрипки соло, сюїти для віолончелі соло, а також музику для оркестру (6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти), концерти для скрипки з оркестром, для клавесина з оркестром та інші.

Інструментальні твори Баха стали джерелом транскрипцій багатьох композиторів, зокрема Ференца Ліста, Феруччо Бузоні, Сергія Рахманінова. Фортепіанні транскрипції деяких органних творів Баха зробили й українські композитори — Левко Ревуцький, Григорій Беклемішев. Своєрідним творчим експериментом став "Ричеркар" Баха в пуантилістичному інструментуванні Антона Веберна для октету.

[ред.] Доля творчої спадщини Баха

Складною виявилася і доля його спадщини. За життя Баха добре знали, проте після смерті композитора його ім'я і музику почали забувати. Справжній інтерес до його творчості виник лише в 1820-ті роки. А розпочався він з виконання 11 травня 1829 року в Берліні «Пасіонів за Матвієм», організуваного Феліксом Мендельсононом-Бартольді (*1809—†1847). Саме Феліксу належить честь «Повернення до життя» (Wiederbelebung) музики Баха, майже через 80 років після смерті композитора і його повного забуття. Це дало сильний імпульс до публікації творів Баха та їх виконання.

Генерація композиторів-романтиків, що народилась у 1810-ті роки, прийняла Бахівські композиції як поетичну музику і взяла їх собі за взірець. Фелікс Мендельсон-Бартольді, Роберт Шуман (*1810—†1856), Фредерік Шопен (*1810—†1849) і навіть сам Ференц Ліст (*1811—†1886) вважали твори Баха стимулом і прикладом для власної творчості. Видатні на той час музиканти-виконавці (крім Мендельсона-Бартольді, Шопена та Ліста також Клара Шуман, Сигізмунд Тальберг та багато інших) внесли твори Баха в свої концертні программи.

У 1850 було створено «Бахівську спільноту», яка прагнула виявити і опублікувати всі рукописи композитора (за півстоліття було видано 46 томів).

З 1950 року у Лейпцигу проводиться Міжнародний конкурс імені Йоганна Себастьяна Баха.


[ред.] Сини Баха

Йоганн Себастьян Бах став батьком чотирьох композиторів, чиї твори до сьогодні звучать в концертних залах і записуються на компакт-диски. Це:

[ред.] Аудіоприклади

[ред.] Література

[ред.] Посилання

Братній проект Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Йоганн Себастьян Бах
Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

[ред.] Примітки

  1. ↑ У дужках зазначені дати за новим стилем.
  2. ↑ Альберт Швайцер. Йоганн Себастьян Бах. «Музыка», М. 1965

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD_%D0%A1%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%D1%8F%D0%BD_%D0%91%D0%B0%D1%85&oldid=8863516
Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами