Безпальче
| село Безпальче | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Черкаська область |
| Район | Золотоніський район |
| Громада | Гельмязівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA71040050020061260 |
| Облікова картка | gska2.rada.gov.ua |
| Основні дані | |
| Засноване | 1622 |
| Населення | 641 (2007) |
| Площа | 3,752 км²[1] |
| Поштовий індекс | 19832 |
| Телефонний код | +380 4738 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°56′09″ пн. ш. 31°55′34″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
101—102 м[2] |
| Водойми | річка Супій |
| Відстань до обласного центру |
55,8 (фізична) км[3] |
| Відстань до районного центру |
18 км |
| Найближча залізнична станція | Драбове-Барятинське |
| Відстань до залізничної станції |
31 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | село Гельмязів |
| Карта | |
  Безпальче | |
 Безпальче | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Безпа́льче — село в Україні, у Гельмязівській сільській громаді, Золотоніського району Черкаської області. Населення становить 641 особа.
Геграфія[ред. | ред. код]
Село розташоване на лівому березі річки Супій, за 18 км від смт Драбів та за 31 км від залізничної станції Драбове-Барятинське.
Історія[ред. | ред. код]
У 1622 році село було у списку населених пунктів, що належали до Переяславського староства. Друге історичне джерело, у якому згадується село Безпальче, — карта України, складена французьким інженером Бопланом і видана в середині XVII століття в Руані (Франція).
На думку історика Л. В. Падалки, назва походить від прізвищ та імен туземного походження. Народна ж легенда розповідає, що група козаків Переяславського полку під керівництвом козака Безпалька висадилась на острівець, що омивався водами Супою, і заснувала поселення. Після смерті козака село стали називати Безпальче.
У 1635 році війська українсько-польського магната Яреми Вишневецького пройшли з вогнем і мечем, зайняли кілька сіл на Золотоношці. У 1638 році козаки села брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Якова Острянина й Дмитра Гуні проти польських загарбників, а в 1648—1657 роках під проводом Богдана Хмельницького.
Згідно з Румянцевським переписом 1767 року в селі був 201 двір; за матеріалами подвірно-господарського перепису 1885 року — 402 двори з населенням 2 191 особа, а в 1910 році — 443 двори, де мешкали 2 452 особи.
Село є на мапі 1812 року.[4]
У першій половині XIX століття в селі було відкрито церковноприходську школу, а в 1871 році — однокласне народне училище.
У російсько-японській війні 1904—1905 років брали участь 12 осіб, у Першій світовій війні 1914—1918 років — 274 особи.
У 1906 році в Безпальчому вибухнуло селянське повстання, яке було придушене.
9 грудня 1918 року в селі відбувся бій партизанів з німецькими військами під керівництвом Рубана Олександра Михайловича.
Під час австро-німецьної окупації 1918 року діяв партизанський загін на чолі з О. М. Рубаном, що своїми діями наближав встановлення радянського окупаційного режиму.
Радянська окупація[ред. | ред. код]
У березні 1919 року І. Ю. Ільєнко був обраний делегатом Третього Всеукраїнського з'їзду рад від Золотоніського повіту. 4 березня 1919 року відбулися перші вибори до сільської ради, першим головою став Шевченко Самсон Іванович. У 1929 році створюються колективні господарства — ТСОЗи, що пізніше об'єдналися в два колгоспи.
Під час Голодомору 1932—1933 років від голоду померло 858 мешканців села,[5] зокрема 347 дітей.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.
У роки радянсько-німецької війни 282 жителі села перебували на фронті, з них 97 нагороджено бойовими орденами і медалями. Вивезено до Німеччини 196 осіб, з них дев'ять загинуло. Розстріляно в період окупації — 33. В центрі села височіє пам'ятник радянським військовим, загиблим 1943 року під час повернення в село радянських окупантів, обеліск Слави в пам'ять 174 односельців, загиблих під час німецько-радянської війни; споруджено монумент на могилі партизанів, які полягли 1918 року.
Станом на 1972 рік в селі мешкало 1426 осіб, на території села була центральна садиба колгоспу ім. Ленінського комсомолу, за яким було закріплено 3,1 тисяч га землі, у тому числі 2,4 тнсячі га орної. Основним напрямом господарства було тваринництво.
У селі працювали середня школа, де навчалося 287 учнів, клуб на 250 місць 2 бібліотеки з книжковим фондом 11 тисяч примірників, дитячі ясла.
Сучасність[ред. | ред. код]
В селі працює середня школа (у 1971 році відзначила 100-ліття), бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, відділення Ощадбанку, дитячий садок, чотири магазини, у вівторок — базар; діє церква Святого Воскресіння.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Городинець І. С. (1927—2014) — «Відмінник народної освіти», «Заслужений учитель».
- Городинець Ф. М. (нар. 1958) — полковник міліції, член-кореспондент Академії акмеологічних наук Росії, член-кореспондент Міжнародної Академії акмеологічних наук, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінології Санкт-Петербурзького університету МВС Російської Федерації.
- Гречанівський Сергій Аркадійович — український організатор кіновиробництва.
- Деркач Іван Єгорович (нар. 1940) — художник.
- Зражевська П. А. (нар. 1931) — працювала дояркою, нагороджена орденами Леніна, Трудового Червоного прапора.
- Ільєнко М. І. (нар. 1948) — полковник, учасник бойових дій в Афганістані, нагороджений орденами Червоної Зірки, «За мужність» Республіки Афганістан та медалями.
- Новодран Г. Ф. (нар. 1921) — у період Німецько-радянської війни на літаку «Іл-2» здійснив 117 бойових вильотів, льотчик-розвідник, нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І-ІІ ступенів, Червоної Зірки та медалями.
- Перехрест В. К. (1925—1996) — працювала трактористкою, нагороджена орденом Леніна, знатний механізатор України.
- Протас І. І. (1910—1995) — за охорону державних кордонів СРСР у 1934 році нагороджений орденом Червоного Прапора, за визволення Варшави — орденом Слави ІІІ ступеня, за взяття Берліна — орденом Слави ІІ ступеня та десятьма медалями.
- Рябченко Петро Федорович (1946—2021) — колекціонер, дослідник історії боністики; заступник президента Міжнародної спілки колекціонерів (Москва), заступник голови Асоціації нумізматів України.
- Шевченко М. І. (нар. 1934) — генерал-майор авіації, освоїв 14 типів реактивних літаків-винищувачів, налітав понад дві тисячі годин, нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденом «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» та медалями.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Воскресенська церква -
Школа -
Дитячий садок -
Клуб -
Крамниця -
Пам'ятник жертвам голодомору
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ who-is-who.com.ua[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Погода в Україні. Архів оригіналу за 29 березня 2008. Процитовано 28 вересня 2007.
- ↑ maps.vlasenko.net [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
- ↑ Голодомор 1932-33 років на Черкащині. Портал Черкаської обласної державної адміністрації. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 11 червня 2013.
Джерела[ред. | ред. код]
- Безпальче // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Черкаська область / Ред. кол. тому: Стешенко О. Л. (гол. редкол.), Гольцев Є. М., Горкун А. І., Дудник О. М., Зайцев М. С., Звєрєв С. М., Зудіна Г. М., Коваленко В. Я., Кузнецов С. М., Курносов Ю. О., Непийвода Ф. М., Степаненко А. О., Тканко О. В. (заст. гол. редкол.), Храбан Г. Ю., Червінський О. А. (відп. секр. редкол.), Шпак В. Т. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 788 с. — С. 174.
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||
