Безпопівщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Безпопівщи́на — один з основних напрямів старообрядництва; виник у середині 17 століття під час розколу православної церкви в Московії, що стався після церковної реформи 1653—56. На відміну від попівців безпопівщина заперечує необхідність духівництва і церковної організації.

Безпопівці[ред.ред. код]

Як особливий напрямок старообрядництва, воно утвердилося до початку XVIII століття, після смерті священиків дораскольного висвячування. Старообрядці, що відкидали священиків нового поставлення, стали називатися безпопівцями, так як вони залишилися зовсім без попів. Вирішивши, що від послідовників Нікона не можна приймати не тільки священства, але й хрещення, всіх приходячих до них з новообрядної церкви хрестили заново. Залишившись без священства, безпопівці позбулися й інших церковних таїнств: святого причастя, миропомазання, шлюбу, маслосвятіє. Що ж до решти двох таїнств - хрещення і покаяння, то їх почали здійснювати прості миряни; проводили вони і всі церковні служби, крім літургії. З плином часу у безпоповців утворився особливий чин наставників. Це - миряни, обрані суспільством для виконання духовних служб і справ.

Відносно шлюбу в безпопівстві відбувся поділ. Спочатку безпоповці твердо трималися думки, що в їхньому товаристві таїнства шлюбу бути не може, бо воно має здійснюватися лише священиками, яких, на думку безпопівців, більше не залишилося. Отже, нікому здійснювати це таїнство. Тому всі християни повинні вести життя неодруженим.

У 1694 році в Новгороді відбувся собор безпопівців, на якому шлюбне подружжя було зовсім відкинуте. Послідовники цього собору стали називатися безшлюбниками (безбрачнікамі). Звуть їх ще федосіївці, так як ревним проповідником безшлюбності був їхній учитель Феодосій Васильєв. Федосіївці заснували в Москві знамените Преображенське кладовище.

Однак повна безшлюбність не могло прищепитися в безпопівстві, бо воно мислимо тільки в монастирях, в середовищі подвижників. Ті, що живуть же в миру стали жити в блуді. Тоді частина безпопівців прийшли до висновку, що шлюб не є в повній мірі церковним таїнством, тому здійснювати обряд одруження може і мирянин. Ці безпопівці отримали назву безпопівців шлюбних. У них здійснювати шлюб стали наставники.

Осібно стоїть у безпопівстві так звана нетовська згода. У нетовців немає храмів, вони не служать ні годин, ні вечерні; нічого подібного у них немає, тому вони й називаються нетовцями від російського слова - нет. Самі вони називають себе спасівцями, тому що, як вони кажуть, сподіваються на одного тільки Спаса. Від усіх інших безпопівців вони відрізняються головним чином тим, що не перехрещують хрещених у новообрядницькій церкві.

У житті старообрядців-безпопівців у XVIII столітті провідне місце зайняла Виговська пустинь як культурний та духовний центр, відомий своєю великою літературною діяльністю.

Загальні особливості віровчення[ред.ред. код]

Головна загальна особливість віровчення безпопівців - ідея про вже здійснене воцаріння антихриста й випливаюче з цього переконання у перерваній благодаті священства та припиненні церковної ієрархії.

Проповідь духовного антихриста трактується звичайно як сукупність єресей, які проникли в Російську Церкву. Відкидається «ніконіанська» хіротонія; заперечують необхідність священства для спасіння душі, бо справжнє духовенство винищено антихристом.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]