Безручко Марко Данилович

Марќо Дан́илович Безр́учко
Народився	31 жовтня 1883(1883-10-31) м. Токмак, Запорізька область
Помер	10 лютого 1944(1944-02-10) (60 років) м. Варшава,  Польща
Країна	УНР
Приналежність	Армія УНР
Звання	генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки
Нагороди

Марко Данилович Безручко (* 31 жовтня 1883, м. Токмак, Запорізька область  — † 10 лютого 1944, м. Варшава, Польща) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Життєпис

Народився в сучасному місті Токмак на Запоріжжі.

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908). В 1914 закінчив Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах в російській армії воював і був пораненим в роки Першої світової війни.

На службі Україні

Могила генерала Безручка на цвинтарі у Варшаві

З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. Симона Петлюри Дієвої армії УНР. З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради. 7 грудня 1919 був інтернований польською владою. З січня 1920 — організатор, і з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.

Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка і Олександра Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7 травня 1920 дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород—Бар—Літин.

5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого.

На еміграції

Після виснажливих боїв, українські війська покинуті союзниками відступили 21 листопада 1920 року за ріку Збруч і були інтерновані Польщею. Перебував у таборі в Александруві Куявському та у Щипйорні під Калішем.

З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Базильського». З 1927 р. був членом засекреченого 29 особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу. З листопада 1940 року, після смерті генерала В. Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931-35 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державу».

Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Марко Безручко похований у православній частині міського цвинтаря «Воля» у Варшаві по­руч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

Посилання

• Безручко Марко
• Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921). — Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4
• Непам'ять слави генерала Безручка
• Перемога в обороні Замостя — честь української зброї
• Історія стосунків українського та польського народів
• Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави.