Беленко Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Беленко Віктор Іванович (Біленко, 15 лютого 1947(19470215), Нальчик) — американський інженер аерокосмічної галузі, колишній радянський військовий льотчик-перебіжчик. 6 вересня 1976 втік до Японії на службовому МіГ-25 та одержав політичний притулок в США.

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в Нальчику в українській робочій родині. Після розлучення батьків у дворічному віці був залишений матір'ю й виховувався в родички, а потім у батька з мачухою. В 1965 закінчив середню школу з срібною медаллю. До призову в армію працював на підприємствах Омська. Протягом одного семестру вчився в Омському медінституті, одночасно займався в аероклубі ДОСААФ.

Служба у ВПС СРСР[ред.ред. код]

В 1967 Беленко вступив до Армавірського вищого училища льотчиків, яке успішно закінчив в 1971 році. Був направлений на службу льотчиком-інструктором у Ставропольське авіаційне училище. В службових характеристиках і атестаціях протягом всієї служби в армії характеризувався позитивно. Член КПРС. Обирався членом комсомольського й партійного бюро. За власною ініциативою енергійно просив командування перевести його з училища в бойову частину авіації ППО для служби на новітніх тоді МіГ-25. 1975 переведений за його бажанням на Далекий Схід і одержав призначення у авіаполк винищувачів 11-ї Окремої армії 23-го корпусу ПВО (авіабаза Чугуївка, Приморський край, 200 км на північний схід від Владивостоку). На посаді старшого льотчика літав на винищувачі-перехоплювачі «МіГ-25П» (бортовий номер — «31»).

Останній політ[ред.ред. код]

6 вересня 1976 року о 6:45 Беленко вилетів з військового аеродрому Соколовка-Чугуєвка разом ще з двома МіГами для виконання звичайного тренувального польоту. Незабаром після взльоту Беленко відірвався від строю, знизивя до висоти 45 м, щоб уйти з поля зору радарів радянської ППО, пролетів на мінімальній висоті приблизно 400 км і набрав висоту 6000 м, взяв курс на авіабазу ВПС США в Тітосе, де була найдовша на Хокайдо злітно-посадкова смуга[1]. (За іншими даним він летів над територіїє СРСР на висоті 250 м напротязі 130 км[2]) Відлетівши від радянського берега на 100 км пілот був змушений знов підняти машину на висоту 500 м, інакше йому би не стачило пального долетіти до Японії. Тут його засекли радари радянської ППО, але прийняли за іншу ціль — один з іноземних самолетів-розвідників.

При відсутності карт та візуальних орієнтирів, та через щільний туман над островами Біленко замість Тітосе натрапив на японський цивільний аеродром в Хакодате. У баках його МіГа практично вже не залишилось пального, і тому він без обов'язкових додаткових маневрів та радіопопереджень, з ризиком для життя посадив машину, ледь не зіткнувшись зі злітаючим пасажирським літаком Боїнг 727.

О 9:15 японське радіо передало, що літак МіГ-25П, пілотований радянським льотчиком Беленком, здійснив посадку в аеропорту Хакодате (острів Хоккайдо). Згодом японська влада офіційно повідомила, що Беленко після приземлення одразу запросив політичного притулку в США. 9 вересня він вилетів до США, де одержав американське громадянство. Літак був підданий детальному вивченню американськими та японськими фахівцями і повернутий у СРСР 15 листопада 1976 року в розібранному стані. Згідно з повідомленнями преси, американські фахівці похвалили основні механічні конструкції літака (двигуни), але авіоніку назвали «вчорашнім днем» авіації.

Розслідування[ред.ред. код]

Для розслідування втечі Беленка КДБ СРСР створило спеціальну групу. Для всебічного вивчення його особистості було опитано 116 осіб з числа родичів і товаришів по службі. Зібрані дані про стан здоров'я, взаємини з командуванням і в родині, морально-політичні якості, ставлення до радянської дійсності. При цьому даних про зрадницькі наміри не було виявлено. Не було помічено, щоб він цікавився рівнем життя на Заході, зокрема американським. Серед свого оточення засуджував колишнього льотчика-інструктора Армавірського училища Сафронова, що перелетів до Ірану в 1973 році.

Зі слів дружини, передач закордонних радіостанцій не слухав сам і не дозволяв слухати їй. Заборонив їй листуватися зі шкільною подругою, яка вийшла заміж за іноземця й проживала в Італії.

Разом з тим стало відомо, що Беленко одного разу висловив невдоволення умовами життя льотного персоналу, нерегламентованим робочим днем, частими скасуваннями вихідних. При цьому він говорив, що американські льотчики зайняті по службі менше. Не були підтверджені різні інсинуації, що висувалися на Заході, про те, що Беленко до втечі був завербований американською розвідкою. Очевидно, вони були зроблені в пропагандистських цілях.

Отримані в ході оперативного розслідування дані у своїй сукупності не давали підстав підозрювати, що Беленко зробив переліт за кордон, керуючись корисливими міркуваннями.

Наслідки втечі для СРСР[ред.ред. код]

Літак МіГ-25 був цілком секретною зброєю Радянського Союзу, про існування котрої навіть не знало цивільне населення СРСР. Крім морально-політичних втрат, втеча Беленка завдала СРСР і значних матеріальних збитків, які оцінюються приблизно в 2 млрд радянських рублів. СРСР був змушений замінити всю апаратуру системи розпізнавання літаків «свій — чужий» у всій країні. У той же час, нова система «Пароль» була у 1976 вже розроблена й запущена в серійне виробництво.

Щоб запобігти подальшим втечам, військове командування СРСР видало інструкцію, згідно з якою заборонялося повністю заправляти баки пальним прикордонним перехоплювачам на Далекому Сході, щоб ті не могли долетіти до Японії. В майбутньому це стало однією з основних причин збиття корейського цивільного Боїнгу-747 1 вересня 1983 року радянським військовим льотчиком Г. Осиповичем. Ні Осипович над Японським морем, а ні його попередники радянські перехоплювачі над Камчаткою та Охотським морем не мали достатньо пального, щоб наблизитись до Боїнга, його супроводжувати, перехопити та примусити до посадки.

Життя в США[ред.ред. код]

Одержавши політичний притулок 7 серпня 1976 року від президента США Джеральда Форда, а в 1980 році громадянство США за активного сприяння президента США Джиммі Картера. Беленко кілька років викладав в одній з військових академій техніку та тактику повітряного бою.

Беленка включили до сформованої ЦРУ групи фахівців, що вивчали магнітофонні записи переговорів радянських льотчиків із землею під час інциденту з корейським пасажирським літаком, збитим на Далекому Сході у вересні 1983 року.

Відомо також, що в 1982 році Беленко мав контакти зі співробітниками радянського військового атташата у США з питання повернення на Батьківщину. Однак з невідомих причин свого наміру до кінця не довів.

Оженився з американкою, завів трьох дітей. Після розлучення за умовами шлюбного контракту залишив другій дружині будинок. В 1980 разом з письменником Джоном Барроном видав книгу «Пілот МіГу» (John Barron, «MIG Pilot»). Тепер живе в Каліфорнії, займається торговельним бізнесом, зокрема з Росією (під вигаданим іменем).

За радянських часів державні ЗМІ СРСР кілька разів розповсюджували дезінформацію про «смерть Біленка».

Література[ред.ред. код]

  • John Barron. Mig Pilot: The Final Escape of Lieutenant Belenko. — New York: Reader's Digest Press: McGraw-Hill, 1980. ISBN 0070038503; 9780070038509
  • Lambert M. Surhone. Viktor Belenko. — Vdm Edition Dr. Mller Ag & Co. ISBN 10: 6134712795; 9786134712798
  • Michael Cunningham. The life of a Soviet pilot. — Washington: Defense Intelligence Agency, 1977. Defense intelligence report, DDI-1300-98-77

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]