Беленус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гравюра бога, якого найчастіше визначають як «Lugus» — цей барельєф був знайдений в Парижі в 1867 році і зберігається в музеї Карнавалі (Carnavalet). Це «зображення гравюри», яке опубліковане в Парижі в 1910 році — в джерелі «Les Dieux gaulois d'après les monuments figurés» (Галльські боги згідно з пам'ятними зображеннями), автор «J.-L. Courcelle-Seneuil».

Беленус (галльський Беленус[1]; ірландський Луг (англ. Lug); бриттський Лугус[2]) — загально-кельтський бог, ім'я якого означає «сяйво, блиск, світло». Беленус-Луг-Лугус — бог світла, сонця й вогню. Луг-Лугус також має рису — «бог усіх знань та ремесел»; в пізніші часи став «головним богом кельтської релігії».[3] Беленусу-Лугу-Лугусу присвячено свято весни «Белтейн» — перше травня.

Загально-кельтський бог : Беленус, Лугус, Луг[ред.ред. код]

«Беленуса» вшановували в Галлії (в Галлії «Беленуса» фіксували ще в часи Юлія Цезаря); в Британії, в кельтських регіонах античних Австрії та Іспанії. Науці відомі «51 напис присвячений Беленусу», які зосереджені в основному в Аквілєї й «Цизальпійської Галлії», але також поширені в «Галлії Narbonensis», в Норіку (район сучасної Хорватії), та на інших кельтських територіях. Беленус мав святилища від Аквілеї на Адріатичному морі до «Кіркбі Лонсдейл» в Англії.[4][5]

В Ірландії цього бога називали Луг, а в Шотландії — Лугус; імена Луг-Лугус використовували в Галлії (зокрема, вважається, що від ймення Лугус постала назви міста «Ліон» — тобто кельтсько-римське «ЛугДунум»).

Варіанти імені[ред.ред. код]

Варіанти імені в кельтських та латинських джерелах : «Belanu»; «Belanos»; «Belemnus»; «Belenos»; «Belenus»; «Beli»; «Belinos»; «Belinu»; «Belinus»; «Bellinus»; «Belus»; «Belyn» (в Уельсі). Бачимо, що усі ці форми (а особливо «Belus») досить близькі до ймення слов'янського бога «Велес, Влес» — зв'язок між пантеонами кельтів та слов'ян є можливим, з урахуванням тривалого сусідства цих народів.

Етимологія[ред.ред. код]

Етимологія ім'я «Беленус» не зовсім зрозуміла; але зазвичай приймають етимологію : «блискучий», «світлий».

Ірландсько-шотландське свято «Белтайн» (англ. «Beltene»; 1 травня) було присвячене «Лугу, Лугусу» (тобто Беленусу); назва цього свята, певно, походить від того ж кельтського кореня кельт. «Бел-» = «сяючий»; укр. «білий».

Вважають, що ім'я «Луг» має ту саму етимологію «сяючий» — порівнюють з латинським «Люціна» = „сяюча; богиня променів (рос. «лучі»)“.[6]

Варто відзначити, що в стародавній Галлії та Британії, «бог світла (якого римляни вважали близьким до грецького Аполлона)», мав понад 15-ти імен та епітетів, зокрема : «Grannos», «Borvo», «Maponus», «Moritasgus» та ін. Зокрема, Аполлона в Галлії також ототожнювали з божеством на ім'я Мапон, яке було пов'язане з мистецтвом музики (можливо, Мапон відповідає таким персонажам з міфології острівних кельтів, як валлійський «Мабон, син Модрона» та ірландський «Енгус Мак Ок»).

Риси, зокрема «головний бог кельтського пантеону», «майстер усіх ремесел та наук»[ред.ред. код]

Розповсюдження кельтів. Зеленим — 1000 року до н. е., червоним — 400 року до н. е., оранжевим — територія культури Ла Тен.

Риси «галльського Беленуса»[ред.ред. код]

1) В джерелах часів Римської імперії «Беленуса» вважали подібним до Аполлона. Як і Аполлон, Беленус вважався богом-цілителем; його особливо вшановували, як покровителя священних гарячих джерел. Іноді Беленуса супроводжувала богиня «Белісама, або Сирона» (Belisama, Bηλησαμα, Belisma або Belesama — в кельтській міфології богиня озер, річок, вогню, світла, домашнього вогнища, покровителька ремісників, що обробляють метали, яку Юлій Цезар пов'язував з Мінервою, Афіною. В ірландській міфології вона була донькою бога «Дагда» й покровителькою поетів).[6]
2) Інколи Беленуса зображували в компанії жінок; через це його вважають «богом краси» (подібно до Аполлона) — й етимологічно пов'язують з французьким «belle» = «красуня; красивий».[6]
3) У Джефрі Монмутського в «Історії королів Британії» існує легендарний король «Belinus»; ім'я якого, певно, походить від ім'я «бога Беленуса».

Риси «ірландського Луга, шотландського Лугуса»[ред.ред. код]

Риси ірландського Луга, та шотландського Лугуса — відомі науці значно краще аніж риси «галльського Беленуса».

1) Сучасна «Енциклопедія Британіка» називає «Луга» : «Головний бог кельтської релігії».[3] «Головною рисою» Луга-Лугуса була не «бог світла», а «майстер усіх ремесел; знавець усіх наук; вчитель людей та богів» — можливо саме з цієї риси, у Луга й виникла риса «Головний бог кельтської релігії».
2) Також ірландське ймення «Луг» («Lug») в англійській мові перекладається як «волочити» (ця етимологія, певно, пов'язана з такою річчю як «волочебний цикл сільсько-господарських робіт»).
3) Сузір'я «Молочний шлях» (укр. «Стожари») кельти називали «ланцюг Луга»[7]
4) В британській (ірландській, шотландській) традиції — Луг вважається „лідером великого загону «міфічних істот» — «лепреконів»“ (леприкони — гноми, які дарують «мідні котли з золотом»). Луг, як і леприкони, «переховує мідні котли з золотом» та може дарувати їх людям.

Тобто риси «галльського Беленуса» та «шотландсько-ірландського Лугуса-Луга» — дещо відрізняються, але все-ж-таки цих богів вважають «іпостасями одного й того ж загально-кельтського божества».

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія "Британніка", стаття "Belenus".
  2. Енциклопедія "Британніка", стаття "Lugus".
  3. а б CD-disk «Encyclopedia Britannica» (ready reference), Inc. Merriam-Webster's Collegiate Dictionary, 2004. — «Lug».
  4. Nicole Jufer & Thierry Luginbühl (2001). Les dieux gaulois : répertoire des noms de divinités celtiques connus par l'épigraphie, les textes antiques et la toponymie. Paris: Editions Errance. ISBN 2-87772-200-7.
  5. www.Roman-Britain.org. Roman Inscriptions of Britain (RIB 611).
  6. а б в Кельтская мифология (энциклопедия). — М. : Эксмо; 2006. — 640 с.
  7. Кельтская мифология (энциклопедия) — М. : Эксмо; 2006. — 640 с. — С. 48 (Глава 5. Боги гэлов (Ирландия)).