Белжець (винищувальний табір)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вхідна брама до табору в Белжцю
Остання дорога — вид на сучасний меморіал в Белжцю

Белжець (нім. Sonderkommando Belzec der Waffen-SS, пол. Bełżec) — винищувальний табір на українському кордоні в Польщі біля однойменного села, ґміни та залізничної станції Белжець, близько 70 км на північний захід від Львова та зразу ж після перетину сучасного українсько-польського кордону Рава-Руська — Гребенне. Діяв у 1940–1943 роках. У 1940 р. гітлеровці заснували в Белжцю концентраційний табір спочатку для циган, а згодом для євреїв та інших народів; у таборі були спеціальні бараки для українців. Перші вбивства в Белжцю сталися 17 березня 1942 року. Щоденно в таборі вбивали 15.000 євреїв [Джерело?]. У квітні в Белжець вислано на страту 800 євреїв з міста Борщів (Тернопільської області).

Щонайменше 434 500 євреїв (головно з теренів Західної України) страчено в Белжцю[1], і невідома кількість поляків, українців та циган. Лише два євреї пережили Белжець: Рудольф Редер та Хаїм Гершман. За серпень 1942 року в Белжець було вислано більше 50 000 єврейських жителів Львова.

Табір смерті в Белжецю обіймав декілька гектарів території, яку в минулому займало СС-Сондеркомандо Белжець — і став однією з найбільших фабрик смерті під час Другої світової війни [Джерело?]. Тільки з лютого по листопад 1942 року страчено тут приблизно 600 тисяч євреїв з Любліна, Львова, Бережан, Підгаєць і з усієї Галичини та Західної України, а також з Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Голандії, Бельгії, Норвегії [Джерело?]. Загинуло тут півтори тисячі поляків, як і українців, які намагалися допомагати євреям. На початку 1943 року зліквідовано цей концетраційний табір, затираючи сліди його існування [Джерело?] .

Під кінець, винищувальний табір в Белжцю складався з двох підтаборів: Табір 1, який включав бараки українців, майстерні та бараки євреїв, прийомну зону з двома бараками для роздягання, і Табір 2, який містив газові камери і масові могили. Два табори були з'єднані вузьким коридором шлаух, чи тубе. Німецькі охоронці і адміністрація роміщувалися в двох хатах поза табором через дорогу.

Три газові камери [Джерело?] почали діяти 17 березня 1942 — ця дата запланована для початку Операції «Рейнгард». Її першими жертвами були євреї вивезені з Любліна та Львова.

Депортації в Белжець з України[ред.ред. код]

Німецькі нацистські спецлужби СС депортували євреїв для страти в Белжець з таких українських міст: Зі Львівщини:

  • Жовква: 25-26 березня, 1942–700 чол.; 22 листопада, 1942 — 2 000 — 2,500 чол.
  • Львів: 15 Березня — 1 квітня — 15 000 чоловік; 10-23 серпня — 50 000 чол.; 18-21 листопада — 8 000-10 000 чол.
  • Бібрка: 12 серпня — 1,200-1,500 чол.
  • Городок: 13 серпня — 2,500 чол
  • Мостиська: 10 жовтня — 2 000 чол.
  • Судова Вишня: жовтень — 500 чол.
  • Яворів: 7-8 листопада — 1 300 чол.
  • Куликів: 25 листопада — 500 чол
  • Рудки: листопад — 800 чол.
  • Щирець: 29-30 листопада — 700 чол.
  • Рава-Руська: 20 березня — 1 500 чол.; 29 липня — 1 200 чол.; 7-11 грудня — 2 000 — 2 500 чол.
  • Немирів (через Раву-Руську): — 20 березня — 1 500 чол.
  • Угнів: початок жовтня — 2 000 чол.
  • Любачів(тепер в Польщі): жовтень — 2 000 чол.
  • Любичі(тепер в Польщі): жовтень — 2 00 чол.
  • Олешиці(тепер в Польщі): листопад — 1 000 чол.
  • Дрогобич: 24 березня — 2 000 чол.; 8-17 серпня — 2 500 чол.; 23-24 серпня — 2 300 чол.; 9 листопада — 1 000 чол.
  • Борислав: 4-6 серпня — 5 000 чол.; жовтень — 1 500 чол.; листопад — 2 000 чол.
  • Самбір: 4-6 серпня — 4 000 чол.; 17-18 жовтня — 2 000 чол.; 22 жовтня — 2 000 чол.
  • Старий Самбір: 5-6 серпня — 1 500 чол.
  • Турка: 4-8 серпня — 5 000 чол.

З Тернопільщини:

З Станіславщини (з 1962 р. Івано-Франківська область):

  • Станіслав: 31 березня 1942 — 5 000 чол. та кінець вересня 1942 — бл. 5 000 чол.
  • Більшівці: 21 вересня та кінець жовтня — 1 000 чол.
  • Букачівці: 21 вересня та 26 жовтня — 700 чол.
  • Бурштин: 21 вересня — 200 чол.; 26 жовтня — 1 400 чол.

Список не завершено

Охорона табору[ред.ред. код]

Охорона табору складась з війсковополонених та цивільних працівників, що зголосились на співпрацю з німцями, представників різних націнальностей — німців, поляків, чехів, словаків, а також колишніх вояків Червоної Армії — представників багатьох народів СРСР.

Доля злочинців керівників табору[ред.ред. код]

Ріхард Томалла (нім. Richard Thomalla), член СС та НСРП, головний архітектор, конструктор та перший комендант концтаборів Белжець, Треблінка та Собібор. Розстріляний радянським НКВД у чеському місті Їчин у травні 1945 року.

Перший керівник табору Крістіан Вірт (Christian Wirth) був вбитий в Італії партизанами поблизу Трієсту в кінці травня, 1944 року. Його наступник Ґоттліб Герінг служив після війни короткий час, як голова кримінальної поліції міста Гайльбронн і помер восени 1945 року в лікарні. Лоренц Гакенгольт пережив війну але ніколи не був віднайденим. Сім колишніх членів СС-спецкоманди Белжець були арештованими в Мюнхені (Німеччина), але лише один Йозеф Обергаузер був притягненим до суду в 1965 році і ув'язнений до 4,5 років тюрми.

Меморіал на місці концтабору смерті[ред.ред. код]

На місці злочину створено символічне Місце Пам'яті — кам'яний мавзолей площиною 4 га, з захороненнями жертв. На цвинтарі знаходяться таблиці з назвами місцевостей, з яких привозили євреїв. Музей нагадує про історію гітлерівського геноциду, м. ін. операцію Рейнгард (тобто остаточне вирішення єврейського проблему), ланкою якої був Белжець.

Джерело[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Телеграма Германа Гьофле. Див.: Peter Witte and Stephen Tyas, «A New Document on the Deportation and Murder of Jews during ‘Einsatz Reinhardt’ 1942,» Holocaust and Genocide Studies 15:3 (2001) pp. 468–486.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.