Генріх Белль
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Генріх Теодор Белль | |
| Heinrich Böll | |
 |
|
| Дата народження: | 21 грудня 1917 |
|---|---|
| Місце народження: | Кельн |
| Дата смерті: | 16 липня 1985 |
| Місце смерті: | Ланґенбройх |
| Рід діяльності: | прозаїк, новеліст |
Ге́нріх Теодо́р Белль (нім. Heinrich Böll, *21 грудня 1917, Кельн, Німеччина — †16 липня 1985, Ланґенбройх) — німецький письменник (ФРН).
Автор антинацистських та соціально-критичних романів «Де ти був, Адаме?» (1951), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963), «Груповий портрет з дамою» (1971), що вирізняються глибиною психологічного аналізу, гостротою етичної проблематики та гуманізмом. Оповідання, автобіографічна повість «Що станеться з хлопчиком…» (1981), театральні, телевізійні, та радіоп'єси, літературна критика. Нобелівська премія (1972).
Зміст |
[ред.] Біографія
Генріх Теодор Белль, німецький прозаїк і новеліст, народився 21 грудня 1917 р. в Кельні, одному ізнайбільших міст Рейнської долини, у багатодітній родині червонодеревця Віктора Белля й Марі (Германнс) Белль. Предки Белля втекли з Англії при Генріху XIII: як і всі ревні католики, вони піддавалися гонінням з боку англіканської церкви.
Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили в Гітлерюґенд. Проте через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 р. покликаний на військову службу. Служив Белль капралом на Східному й Західному фронтах, кілька разів був поранений і зрештою в 1945 р. потрапив у полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.
Після повернення у своє рідне місто Белль недовгий час навчався в Кельнському університеті, потім працював у майстерні батька, у міському бюро демографічної статистики й при цьому не переставав писати.
Нобелівську премію Белль отримав у 1972 році «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури».
На той час, коли Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині, навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль зіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму. Після того як Олександр Солженіцин в 1974 р. був висланий з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля.
У 1942 році Белль одружився з Анною Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом із дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер.
Помер Белль у віці 67 років, перебуваючи під Бонном, у гостях в одного зі своїх синів 16 липня 1985 р.
[ред.] Критика
Ранні оповідання Белля за характером схожі з оповіданнями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони являють собою поверхові, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.
У 1949 році вийшла у світ й одержала позитивний відгук критики перша повість Белля «Поїзд точно за розкладом» («Der Zug war punktlich»), історія про молодого солдата, якого чекає повернення на фронт і швидка смерть. «Поїзд прийшов вчасно» — це перший твір Белля із серії книг, у яких описується безглуздість війни й труднощі післявоєнних років; такі «Мандрівник, коли ти прийдеш у Спа…» («Wanderer, kommst du nach Spa», 1950), «Де ти був, Адаме?» («Wo warst du, Adam?», 1951) і «Хліб ранніх років» («Das Brot der fruhcn Jahre», 1955). Всі ці книги звучать палкими обвинуваченнями жахам і хаосу війни. Авторська манера Белля, що писав просто і ясно, була орієнтована на відродження німецької мови після пихатого стилю нацистського режиму.
Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» («Billiard um halbzehn», 1959) від манери Trummer literatur («літератури руїн»), Белль оповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління — панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х рр. «Більярд о пів на десяту» значно відрізняється від більше ранніх творів Белля — і не тільки масштабом подачі матеріалу, але й формальною ускладненістю. «Ця книга, — писав німецький критик Генрі Плард, — доставляє величезну розраду читачеві, тому що показує цілющість людської любові».
У 60-тих рр. твори Белля стають композиційно ще більш складними. Дія повісті «Очима клоуна» («Ansichten eines Clowns», 1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання перебуває парубок, який говорить по телефону й від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства. «Тут ми знову зіштовхуємося з головними темами Белля: нацистське минуле представників нової влади й роль католицької церкви в післявоєнній Німеччині», — писав німецький критик Дітер Геніке.
Темою «Самовільної відлучки» («Entfernung von der Truppe», 1964) і «Кінця одного відрядження» («Das Ende einer Dienstfahrt», 1966) також є протидія офіційній владі. Більш об'ємний і набагато більше складний, порівняно з попередніми творами, роман «Груповий портрет з дамою» («Gruppenbild mit Dame», 1971) написаний у формі репортажу, що складається з інтерв'ю й документів про Лені Пфейффера, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти людей. «Простежуючи протягом півстоліття німецької історії життя Лені Пфейффера, — писав американський критик Ричард Локк, Белль створив роман, що оспівує загальнолюдські цінності».
«Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». «Це відродження, — сказав у своїй промові представник Шведської академії Карл Раґнар Ґіров, — порівняне з воскресінням повсталої з попелу культури, яка, здавалося, була приречена на повну загибель, проте, на нашу загальну радість і користь, дала нові паростки».
У тому ж році, коли Белль надав допомогу Солженіцину, він написав публіцистичну повість «Зганьблена честь Катаріни Блюм» («Die verlorene Ehre der Katharina Blum»), у якій виступив з різкою критикою продажної журналістики. Це оповідання про несправедливо обвинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, що оббрехав її. В 1972 році, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Мейнхоф, Белль пише роман «Під конвоєм турботи» («Fursorgliche Blagerung». 1979), у якому описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність підсилювати засоби безпеки під час масового насильства. Спогади про ранню юність у Кельні «Що станеться із хлопчиком, або Яка-небудь справа по книжковій частині» («Was soll aus dem Jungen bloss werden? oder: Irgend was mit Bochern») вийшли у 1981 р.
У рік смерті Белля (1985) був виданий найперший роман письменника «Солдатська спадщина» («Das Vermachtnis»), який був написаний в 1947, однак публікувався вперше. «Солдатська спадщина» оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики й Східного фронту. Незважаючи на те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатська спадщина» є добутком зрілим і досить значним; «від нього віє вистражданими ясністю й мудрістю».
У своїх романах, оповіданнях, п'єсах і есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив, часом у сатиричній формі, Німеччину під час другої світової війни й у післявоєнний період. Як писав англійський критик і літературознавець В. Е. Юілл, «Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбованим долею як цілого покоління німців, так і окремої особистості, змушеної жити в колосальних сучасних міських мурашниках». Втім, далеко не все критики високо оцінювали талант Белля. «Найчастіше доводиться чути обвинувачення в тому, що в його творах переважають сентименталізм та ідеалізм, що він не завжди в стані адекватно виразити свої наміри», — писав американський літературознавець Роберт К. Конард.
Нападки Белля на практицизм сучасного суспільства вважаються американському критикові Пітеру Демецу занадто наївними. «За моральним імперативом Белля, — пише Демец, у дійсності ховається глибока відраза до повсякденних, непомітних, прагматичних учинків. Усе або нічого». На думку американського вченого Теодора Ціолковського, «Белль є одним з небагатьох післявоєнних німецьких письменників, які створили те, що найімовірніше назвати… уніфікованим, вигаданим світом, що харчується постійною моральною проповіддю». Порівнюючи Кельн Белля з Йокнапатофою Вільяма Фолкнера, Ціолковський також зауважує: «Белль не тільки наніс на літературну карту Німеччини ще одну область, яку слід визнати його винятковою власністю, але й створив собі репутацію провідного побутописця Німеччини середини нашого століття».
[ред.] Твори
[ред.] Романи
- Де ти був, Адаме? (Wo warst du, Adam?, 1951)
- І не промовив жодного слова… (Und sagte kein einziges Wort, 1953)
- Дім без господаря (Haus ohne Hüter, 1953)
- Більярд о пів на десяту (Billard um halbzehn, 1959)
- Груповий портрет з дамою (Gruppenbild mit Dame, 1971)
- Дбайлива облога (Fürsorgliche Belagerung, 1979)
- Солдатська спадщина (Das Vermächtnis, 1985)
[ред.] Повісті
- Поїзд точно за розкладом (Der Zug war pünktlich, 1949)
- Хліб ранніх років (Das Brot der frühen Jahre, 1955)
- Очима клоуна (Ansichten eines Clowns, 1963)
- Втрачена честь Катаріни Блум (Die verlorene Ehre der Katharina Blum, 1974)
- Що станеться із хлопчиком, або Яка-небудь справа по книжковій частині (Was soll aus dem Jungen bloss werden? oder: Irgend was mit Büchern, 1981)
[ред.] Оповідання
- Мандрівник, коли ти прийдеш у Спа… (Wanderer, kommst du nach Spa, 1950)
- Самовільна відлучка (Entfernung von der Truppe, 1964)
- Кінець одного відрядження (Das Ende einer Dienstfahrt, 1966)
[ред.] Різне
- Ірландський щоденник (Irländisches Tagebuch)
[ред.] Література
- Генрих Белль в Советском Союзе 1952-1979 Очерк рецепции Белля в СССР и Библиография русских изданий сочинений его и публикаций о нем
[ред.] Джерела
|
|
|
|---|---|
| 1901—1925 | Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Бйорнсон (1903) • Містраль / Ечеґерай І Ейзаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Хейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) •Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Ґ'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартинес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925) |
| 1926—1950 |
Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Люїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Силланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жид (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Рассел (1950) • |
| 1951—1975 |
Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчілль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хименес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975) |
| 1976—2000 |
Беллоу (1976) • Алейсандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсіа Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Магфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Хіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаго (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000) |
| 2001—2025 | |
