Бельфеґор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бельфеґор, ілюстрація з книги Collin de Plancy’s «Dictionnaire infernal»

Бельфеґор (Вельфеґор, Бельфаґор, Ваалфеґор, Ваал-Феґор) — могутній демон.

В демонології, Бельфеґор (або Ваал-Феґор) - це демон, який допомагає людям робити відкриття. Він спокушає людей, пропонуючи їм хитромудрі винаходи, що зроблять їх багатими. Деякі демонологи XVI-го століття вважали, що його влада найсильніша в квітні. Єпископ і мисливець на відьом, Пітер Бінсфельд, твердить, що Бельфеґор спокушає, використовуючи лінь. Коли його викликають, він може подарувати багатство, відкриття і хитромудрі винаходи. Його диявольська роль полягає в тому, щоб посіяти розбрат між людьми і спокусити їх на зло через розподіл багатства.

В Старому Заповіті Ваал-Феґор — ім'я божества, якому моавіти (і нечестиві ізраїльтяни слідом за ними) поклонялись на горі Феґор, в місті Ситтимі (Пс. 105, 28; Числ. 25, 3; 25, 5; Втор. 4,3). Уявлення про непристойність ритуалів, пов'язаних з цим ідолом бере свій початок, очевидно, з Книги Пророка Осії: «…Побачив Я батьків ваших, - але вони пішли до Ваалфеґора і вдались до ганебного, і самі стали мерзенними, як ті, котрих возлюбили» (Ос. 9, 10). За Блаженним Єронімом, «Бельфеґор, якого можемо назвати Пріапом, надзвичайно пошановується серед жінок через великий розмір свого статевого члена». В ієрархії І.Вієра («De Praestigius Daemonum», 1563) Бельфеґор — посол Пекла у Франції. Він роздмухує чвари серед людей, спокушаючи їх скарбами та багатством. Те ж саме говорить Колін де Плансі в «Dictionnaire Infernal».

Центром всіх церемоній культа Ваал-Феґора була нагота; моавитянки віддавались цьому ідолу ще до сексуальних зносин з будь-яким ізраїльтянином. Також, вважається, що Бельфеґору можна приносити в жертву екскременти. Він змальовується по-різному - деколи як жінка неймовірної вроди, а деколи як гидке, бородате чудовисько, з хоботом і довгими гострими рогами. За переказами, Бельфеґор був відправлений Люципером з Пекла, щоб взнати, чи справді на землі існує подружнє щастя. Раніше чутки про це долітали й до демонів, але вони знали, що люди не можуть жити в злагоді. Набутий у світі людей досвід незабаром переконав Бельфеґора в їхній голослівності. Переказ міститься в різних працях ранньої сучасної літератури, тому ім'я Бельфеґора застосовується як синонім до мізантропії і розбіжностей.

В літературі[ред.ред. код]

Бельфеґор, як літературний персонаж, трапляється досить часто - як в Загубленому раю Мільтона і "The Toilers of the Sea" Віктора Гюґо, так і в сучасних витворах, таких, як фільм «Бельфеґор: Привид Лувра». На світанку нового тисячоріччя мумія, що володіє злими силами, породжує демона на ім'я Бельфеґор, який розгулює по Лувру ночами. Деколи він вселяє жах, деколи він здається майже людиною, але зрештою демон виявляється безстрашним і непоборним. Всюди - в підземних галереях і переходах, в сховищах, наукових лабораторіях та приміщеннях охоронців - ми йдемо слідом за Бельфаґором, становлячись свідками залаштункового життя найзнаменитішого музею світу.