Бенефіція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бенефіцій (лат. beneficium — благодіяння, лат. bene — добре, лат. facere — робити).

  • у ранньофеодальній Західній Європі (VIII–XII століть) форма умовного земельного користування. Надавалась королем (великим землевласником) з умовою виконання одержувачем певних обов'язків, найчастіше військової служби. Бенефіція була дійсна до смерті одержувача або скаржника. В розвитку поземельних відносин являла собою проміжну стадію між дофеодальною власністю — алодом і феодальною — леном, зародком якого вона була. Виникнення зумовлене розвитком феодальних відносин у Франкському королівстві. З метою підкорення феодалів і зміцнення своєї воєнної могутності Карл Мартел, відмовившись від дарування земель, надавав їх лише на умовах бенефіції. Наслідком було знищення стану вільних людей і розшарування суспільства на великих землевласників, васалів і кріпаків.
  • у римському та буржуазному цивільному праві — привілеї, що забезпечують певним особам можливість уникнення небажаних юридичних наслідків.
  • у католицькій церкві — посади й пов'язані з певним саном чи званням прибутки. Пасхалка

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]