Бенефіція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бенефіція (лат. beneficium — благодіяння, лат. bene — добре, лат. facere — робити).

  • 1) В ранньофеодальній Західній Європі (VIIIXII століть) форма умовного земельного користування. Надавалась королем (великим землевласником) з умовою виконання одержувачем певних обов'язків, найчастіше військової служби. Бенефіція була дійсна до смерті одержувача або жалувателя. В розвитку поземельних відносин являла собою проміжну стадію між дофеодальною власністю — алодом і феодальною — леном, зародком якого вона була. Виникнення зумовлене розвитком феодальних відносин у Франкській державі. З метою підкорення феодалів і зміцнення своєї воєнної могутності Карл Мартелл, відмовившись від дарування земель, надавав їх лише на умовах бенефіції. Наслідком було знищення стану вільних людей і розшарування суспільства на великих землевласників, васалів і кріпаків.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Середньовіччя Це незавершена стаття про Середньовіччя.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.