Едвард Бенеш

Едвард Бенеш
чеськ. Edvard Beneš
Народився	28 травня 1884(1884-05-28)[…] Кожляни[…]
Помер	3 вересня 1948(1948-09-03)[…] (64 роки) Сезімово Устіd[…]
Поховання	Сезімово Устіd
Країна	Австро-Угорщина  Чехословаччина
Місце проживання	Birth house of Edvard Benešd
Діяльність	викладач, політик, футболіст, дипломат, соціолог, педагог
Alma mater	Паризький університет, Інститут політичних досліджень, Університет Бургундіїd, юридичний факультет Німецького університету в Празіd, Факультет мистецтв Карлового університету і Юридичний факультет Карлового університетуd
Науковий ступінь	доктор філософії
Знання мов	чеська, німецька і французька
Заклад	Карлів університет
Членство	Румунська академія, скаутинг, Академія моральних і політичних наук і Сокіл
Посада	президент Чехословаччини, президент Чехословаччини, Прем'єр-міністр Чехословаччиниd, Minister of Foreign Affairs (Czechoslovakia)d і member of the Revolutionary National Assembly of Czechoslovakiad
Партія	Чеська Національно-Соціальна Партіяd
Родичі	Емілі Бенеш Бжезінськаd і Václav E. Benešd
Брати, сестри	Вацлав Бенеш, Vojta Benešd і Bedřich Benešd
У шлюбі з	Hana Benešovád
Автограф
Нагороди	Почесний громадянин Тршебича (11 січня 1935) почесний громадянин Брноd (10 червня 1936) Почесний громадянин Прагиd (1919 — 1940) Honorary citizenship of Liberecd honorary citizen of Kladnod (1946) honorary doctorate of the Masaryk Universityd (1937) Почесний громадянин Моравських Будейовицьd (15 червня 1936) Honorary citizenship of Nové Město na Moravěd (1945) Čestná medaile T. G. Masarykad почесний громадянин (1945)
IMDb	ID 0070898
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Е́двард Бене́ш (чеськ. Edvard Beneš; 28 травня 1884, Кожляни, Чехія — 3 вересня 1948, Сезімово Усті, Південночеський край) — чеський політик, державний діяч Чехословаччини.

Життєпис

Едвард Бенеш народився 28 травня 1884 року неподалік від міста Раковнік в Центральній Чехії в родині небагатого селянина. У 1896—1904 роках навчався в гімназії в Винограді (нині район Праги). У 1904 році вступив у Вільну школу політичних і соціальних наук в Сорбонні (Париж, Франція), навчався також в Берліні, ступінь доктора прав отримав в 1908 році в Діжоні. Роком пізніше в Празі захистив дисертацію на ступінь доктора філософії.

Викладав у комерційній академії в Празі, в 1912 році отримав посаду доцента на філософському факультеті Празького університету ім. Карла IV. Опублікував кілька монографій з соціології, як журналіст виступав в соціал-демократичній пресі.

З 1914 року — учасник національного руху. Спільно з Т. Масариком очолив у Парижі «Чеський комітет дії».

Вілла Е. Бенеша у Сезімово Усті

Разом із Т. Масариком і генералом М. Штефаніком — головні творці чехословацької державності.

1918—1935 — міністр закордонних справ Чехословаччини. Тісно співпрацював із Францією та Британією.

1935—1938 — президент Чехословацької Республіки.

Після Мюнхенської угоди 1938 року емігрував до США, а потім до Англії, де у 1940 році очолив емігрантську «Національну раду», яка боролась за відновлення Чехословаччини.

1945 — відновлений на посаді президента республіки, а 1946 року знову обраний президентом.

У лютому 1948 року поступився тиску комуністів на чолі з прем'єр-міністром К. Готвальдом. Е. Бенеш прийняв відставку міністрів трьох демократичних партій і погодився із змінами в уряді, внаслідок яких вся влада в республіці опинилася в руках Комуністичної партії.

Другий президент Чехословаччини

Бенеш грав важливу роль у внутрішній політиці, будучи однією з опор «Граду» — політичних сил, близьких до президента Масарика. У 1921—1922 роках був прем'єр-міністром. З 1926 року — в керівництві Чехословацької національно-соціалістичної партії, впливової сили, яка підтримувала «Град» (президентську адміністрацію).

Після відставки президента Масарика 18 грудня 1935 року був обраний другим президентом Чехословаччини. Суперником на виборах був Богуміл Немец. Обранню передували тривалі закулісні переговори, пов'язані з тим, що впливові праві й консервативні сили спочатку виступали проти обрання Бенеша президентом, вважаючи його занадто «лівим» політиком. В результаті, Бенеш набрав в парламенті переважну більшість голосів — за нього голосували практично всі чеські партії, включаючи комуністів, і Глінкова словацька народна партія, проти виступили представники партії Генлейна і чеські крайні праві сили.

У вересні 1938 року Бенеш, шукаючи вихід з напруженої ситуації в Судетах, що загрожувала перерости в міжнародну кризу, запропонував урядам в Парижі і Лондоні свій «секретний план», який передбачає передачу Німеччині частини Судет і паралельним виселенням до Німеччини ще одного мільйони судетських німців з Чехословаччини. Цей план був повідомлений як посланцям Франції і Великої Британії в Празі, так і французькому кабінету через особистого представника Бенеша. Міністра соціальної опіки Яромира Нечаса. Після прийняття на Мюнхенській конференції 30 вересня 1938 року рішення про передачу Судет Німеччині, Бенеш схвалив (з протестом) цей крок.

5 жовтня пішов Бенеш у відставку. Покинув країну, жив в Лондоні, потім в Сполучених Штатах як приватна особа. Висловив протест керівникам демократичних держав після окупації чеських земель Німеччиною в березні 1939 року.

Друга відставка і смерть

Під час політичної кризи в лютому 1948 року Бенеш поступився тиску комуністів на чолі з прем'єр-міністром Клементом Готвальдом, в результаті чого прийняв відставку міністрів трьох демократичних партій і погодився зі змінами в уряді, в результаті яких всі важелі влади в Чехословаччині виявилися в руках Комуністичної партії.

Тим часом, до прийняття цього рішення Е. Бенеша підштовхував СРСР. За деякий час до передачі влади Готвальду Бенеш зустрічався з Павлом Судоплатовим, який прибув до Праги за особистою вказівкою Сталіна. Судоплатов повідомив Бенешу, що якщо той відмовиться покинути пост і передати владу комуністам, то СРСР оприлюднить відомості про співпрацю Бенеша з НКВД, зокрема, розписку про передачу Бенешу агентом НКВД 10 000 доларів в 1939 році. Крім того, Судоплатов повідомив, що в Празі вже знаходяться близько 400 радянських спецназівців, що мають наказ силою поставити Готвальда при владі. Побоюючись кровопролиття, Бенеш змушений був прийняти умови Сталіна.

Після цього Бенеш покинув Прагу і оселився на своїй віллі в Південночеському місті Сезімово-Усті (95 км на південь від Праги). У столиці Бенеш з'явився лише двічі, на похоронах міністра закордонних справ Яна Масарика та відзначення 600-річчя Карлового університету, однак продовжував ще кілька місяців обіймати посаду президента. У травні 1948 року Бенеш відмовився підписати нову конституцію країни, розроблену комуністами, а 7 червня подав у відставку, обгрунтувавши в офіційному листі парламенту своє рішення через стан здоров'я. 14 червня Національна асамблея обрала президентом республіки Готвальда.

Незабаром після цього (3 вересня 1948 року) Едвард Бенеш помер, похований в Сезімово-Усті.

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Р. А. Кривонос. Бенеш Едуард // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Brod, Toman: Osudový omyl Edvarda Beneše. Praha 2003 (чес.)
• Klímek, Antonín: Boje o Hrad. Praha 1996 (чес.)
• Peroutka, Ferdinand: Budování státu I—IV. Praha 1934—1938 (чес.)
• Preclík, Vratislav. Masaryk a legie (Masaryk and legions), váz. kniha, 219 pages, first issue vydalo nakladatelství Paris Karviná, Žižkova 2379 (734 01 Karvina, Czech Republic) ve spolupráci s Masarykovým demokratickým hnutím (Masaryk Democratic Movement, Prague), 2019, ISBN 978-80-87173-47-3, pages 6 — 30, 36 — 39, 41 — 42, 106—107, 111—112, 124—125, 128, 129, 132, 140—148, 184—199.(чес.)
• Zeman, Zdeněk: Edvard Beneš. Politický životopis. Praha 1997 (чес.)

Посилання

• Бенеш (Beneš) Едвард // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.30-31
• Бенеш // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.