Бенкендорф Олександр Христофорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бенкендорф Олександр Христофорович

Олександр Христофорович Бенкендорф (1783—†1844) — граф, остзейський поміщик, учасник франко-російської війни 1812 року, начальник Третього відділення імператорської канцелярії і шеф жандармів1826), перший помічник і улюбленець Миколи І. В 1821 році доніс про діяльність «Союзу благоденства». Брав активну участь у придушенні повстання декабристів 14 грудня 1825 року і в розправі над його учасниками.

Вся діяльність Бенкендорфа була спрямована на зміцнення самодержавно-кріпосницького ладу і боротьбу з революційним рухом. Граф Бенкендорф був також одним з винуватців загибелі Олександра Пушкіна і Михайла Лермонтова.

Біографія[ред.ред. код]

З дворян Ліфляндської губернії, син генерала Христофора Бенкендорфа, який за часів імператора Павла був військовим губернатором Риги. Його бабуся по батькові була вихователькою великого князя Олександра Павловича, а його мати, уроджена баронеса Шилінг, - подругою дитинства імператриці Марії Федорівни. В 1798 році вступив у військову службу прапорщиком до лейб-гвардії Семенівського полку з призначенням флігель-ад'ютантом до імператора Павла. У війні 1806-1807 років перебував при черговому генералі графі Толстому і брав участь у багатьох боях; в 1809 році відправився мисливцем в армію, що діяла проти турків, і часто перебував в авангарді або командував окремими загонами; в битві під Рущуком 20 червня 1811 року за видатні відзнаки був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня. Під час франко-російської війни 1812 року Бенкендорф спочатку командував авангардом загону барона Вінценгероде; 27 липня здійснив блискучу атаку у справі при Велизі, а коли Наполеон покинув Москву і вона була зайнята російськими військами, був призначений комендантом столиці. При переслідуванні ворога він перебував у загоні генерал-лейтенанта Кутузова, був у різних справах і взяв у полон 3-х генералів і більше 6000 нижніх чинів. У кампанії 1813 року Б. зі своїм загоном завдав поразки французам при Темпельберзі (за що отримав орден св. Георгія 3-го ст.), змусив ворога капітулювати біля міста Фюрстенвальде і разом із загоном Чернишова та Тетенборна вторгся в Берлін. Переправившись через Ельбу, Б. взяв м. Ворбі, перебуваючи під начальством генерала Дорнберга, сприяв поразці дивізії Морана в Люнебурзі. Потім, перебуваючи зі своїм загоном в Північній армії, брав участь у битвах при Грос-Верені та Денневіці. Поступивши під начальство графа Воронцова, він 3 дні поспіль з одним своїм загоном прикривав рух армії до Дессау і Рослау і нагороджений був за це золотою шаблею, украшенною діамантами. У битві під Лейпцигом командував лівим крилом кавалерії барона Вінценгероде, а при русі цього генерала на Кассель був начальником його авангарду. Потім з окремим загоном був відправлений до Голландії і очистив її від ворога. Змінений там пруськими та англійськими військами, Бенкендорф рушив до Бельгії, взяв міста Лувен і Мехельн і відбив у французів 24 знаряддя і 600 полонених англійців. У кампанії 1814 року Б. особливо відзначився в справі під Люттіхом; в битві під Червоним командував усією кіннотою графа Воронцова, а потім прикривав рух Сілезької армії до Лаона; при Сен-Дізьє керував спершу лівим крилом, а потім ар'єргардом. С. Г. Волконський в «Записках», присвячених наполеонівським походам, розповідає про військові таланти і безстрашність свого колишнього компаньйона і наводить епізод взяття у 1813 році Амстердаму, штурмом якого керував Бенкендорф, тоді жителі міста, на знак подяки за їх звільнення від французів, піднесли йому шпагу і оголосили почесним громадянином міста.

З 1816 по 1818 рік був членом масонської ложі "Amis reunis".

Подав імператору Олександрові І дві записки: про таємні товариства (за деякими відомостями - складену не їм, але містила в собі прямий доніс на низку осіб) і про організацію таємної поліції.

Єгор Ботман.Копія з картини Ф. Крюгера. Портрет О.Х. Бенкендорфа в мундирі Лейб-Гвардійського Жандармейського напівескадрона, 1840-ві роки

Його становище різко змінилося на краще з воцарінням імператора Миколи I.

Імператор Микола I, надзвичайно прихильний до Бенкендорфа, призначив його 25 червня 1826 року шефом жандармів, командувачем імператорською головною квартирою і 26 липня 1826 року начальником III відділення власної його величності канцелярії. 17 років стояв Б. на чолі III Відділення. Був членом слідчої комісії у справі декабристів. У 1828 році при від'їзді государя до діючої армії, до Туреччини, супроводжував його, був при облозі Браїлова, переправі російської армії через Дунай, підкоренні Ісакчі, в битві при Шумлі і при облозі Варни; в 1829 році - генерал від кавалерії, а в 1832 році отримав графський титул.

У 1838 році Бенкендорф вказує на необхідність провести залізницю між Петербургом і Москвою і на загальне невдоволення з приводу рекрутських наборів, в 1841 році наголошує на необхідності більшої турботи про народне здоров'я, в 1842 - повідомляє про загальне невдоволення з приводу надвисокого митного тарифу, неодноразово наголошує на шкідливому для народних моральності та господарства впливі відкупів.

У 1844 році хвороба змусила Бенкендорфа поїхати на закордонні води, із допомогою у 1/2 мільйона крб. сріблом, від якої залишилась тільки мала частина у руках Бенкендорф, який, щоправда, сильно заборгував. На зворотному шляху до Росії Бенкендорф несподівано помер.

Мемуарист[ред.ред. код]

У 2001 році в Москві було видано "Записки" Бенкендорфа. До книги включено два розділи приватних записок Бенкендорфа, які не бачили публікації з 1903 року.[1]

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Марина Сидорова. Наше наследие. Новооткрытые мемуары графа Бенкендорфа как исторический источник.

Література[ред.ред. код]