Беніто Муссоліні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бенітто Муссоліні
італ. Benito Amilcare Andrea Mussolini
Бенітто Муссоліні
Прапор
Дуче Великої Італії
Прапор
31 жовтня 1922 — 28 квітня 1945
Прапор
Голова уряду Італійської соціальної республіки
Прапор
23 вересня 1943 — 26 квітня 1945
40-й Голова Ради Міністрів Італії
31 жовтня 1922 — 25 липня 1943
Попередник: Луїджі Факта
Наступник: П'єтро Бадольо
 
Народження: 29 липня 1883(1883-07-29)
Предаппіо, Італія
Смерть: 28 квітня 1945(1945-04-28) (61 рік)
Джуліно-ді-Медзагра
Дружина: Ракель Муссоліні, уроджена Ґвіді
Діти: сини: Вітторіо, Бруно і Романо Муссоліні
дочки: Едда і Анна-Марія
від коханки Іди Дальсер
син: Альбіно
 
Автограф: Автограф

Бені́то Муссолі́ні (* 29 липня 1883, Предаппіо — 28 квітня 1945, Джуліно-ді-Медзагра) — італійський політичний діяч, фашистський диктатор Італії з 1922 по 1943 роки. Він сконцентрував усю владу в своїх руках як провідник (il duce) Фашистської партії, та спробував створити Італійську імперію, яка була б у військовому союзі з гітлерівською Німеччиною. Поразка Італії у Другій Світовій війні привела також до втрати влади Муссоліні.

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився у Предаппіо, поблизу Форлі, в Предаппіо. Його батько Алессандро був ковалем, мати Роза — шкільною вчителькою. Його назвали на честь трьох відомих лівих діячів — мексиканського революціонера Беніто Хуареса, італійського соціаліста Андреа Коста та Амількаре Кіпріані. Як і його батько, Беніто став переконаним соціалістом, а пізніше марксистом. Великий вплив на нього справили твори Фрідріха Ніцше. Мав брата Арнальдо, який став визначним теоретиком фашизму.

Отримавши у 1901 році освіту вчителя початкових класів, 1902 року він емігрував в Швейцарію. Не маючи можливості знайти там постійну роботу, був арештований за бродяжництво та депортований. Повернувшись до Італії, пішов до армії. Після декількох сутичок з поліцією у 1908 році пішов працювати до газети в австрійському містечку Тренто.

Бувши депортований з Австрії, став у Форлі редактором соціалістичної газети La Lotta di Classe («Класова боротьба»). У 1910 році Муссоліні став секретарем місцевого осередку Соціалістичної партії. В цей час його політичні погляди дуже відрізнялися від тих, якими вони стануть пізніше. Він називав себе «антипатріотом». Коли Італія 1911 року оголосила війну Туреччині, його заарештували за пацифістську пропаганду.

Народження фашизму[ред.ред. код]

Беніто Мусоліні

Муссоліні порвав з соціалістами через їхню позицію щодо неприєднання Італії до Першої Світової війни, що і стає початком його відходу від пацифістських позицій.

У листопаді 1914-го року він заснував нову газету Il Popolo d'Italia («Народ Італії») та провійськову групу Fasci d'Azione Rivoluzionaria. Муссоліні сподівався, що війна призведе до розпаду суспільства, і в хаосі він зможе прийти до влади. Термін фашизм він виводив від слова fasces (італ. fascio) (Фасції — зв'язка прутів, яку несли ліктори перед римськими магістратами і яка була символом державної влади). Фашизм став для італійців символом сили та порядку.

Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли в Мілані пройшла зустріч фашистської партії Fasci di Combattimento (ця дата вважається днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — 23 лютого 1919 року). Провалившись на виборах 1919 року, він пройшов до парламенту 1921 року, ставши членом правого крила. Фашисти формували озброєні загони, щоб тероризувати колишніх соратників Муссоліні — соціалістів. Влада рідко коли втручалася. В обмін на підтримку групи промисловців та землевласників Муссоліні надавав підтримку штрейкбрехерству та припинив революційну пропаганду. Коли ліберальні уряди Джованні Джолітті, Іваное Бономі та Луїджі Факта не змогли зупинити розповсюдження анархізму, та після того, як фашисти 28 жовтня 1922 року організували демонстративний «Марш на Рим» (Marcia su Roma), італійський король Віктор Емануїл III запросив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. 31 жовтня 1922 року Муссоліні став наймолодшим прем'єр-міністром в історії Італії.

Фашистська диктатура[ред.ред. код]

Спочатку він користувався підтримкою парламентських лібералів. З їхньою допомогою він запровадив жорстку цензуру та змінив виборчі методи так, що протягом 19251926 років зміг зібрати в своїх руках диктаторські повноваження та розпустити всі інші партії. Вміло використовуючи свій абсолютний контроль над пресою, він поступово побудував собі імідж «Провідника», людини, яка завжди має рацію та може вирішити всі проблеми політики та економіки. Італія швидко перетворилася на поліцейську державу. З тими, хто намагався чинити йому опір, як, наприклад, соціаліст Джакомо Маттеотті, Муссоліні був безжалісний. Але його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало.

У різний час, починаючи з 1922-го року, Муссоліні особисто керував міністерствами внутрішніх справ, зовнішніх справ, колоній, підприємництва, армії та інших військових формувань та суспільних робіт. Іноді в його руках було сконцентровано до семи посад на додачу до прем'єрської. Також він продовжував залишатися головою Фашистської партії (сформованої в 1921 році) та озброєної фашистської міліції. Концентрація такої влади в одних руках відбувалася ціною створення надмірно централізованої, неефективної та корумпованої держави.

У 1924 році була спроба італійських парламентаріїв об'єднатись проти фашизму (так званий Авентинський блок), але роз'єднаність опозиції дала змогу Муссоліні розгромити будь-який політичний опір повністю.

Під диктаторством Муссоліні парламентську систему було практично скасовано. Закони довільно переписувалися. Всі вчителі в школах та університетах мали присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні сам призначав редакторів всіх газет, а кожний журналіст мусив мати сертифікат від фашистської партії, щоб мати можливість працювати за професією. Профспілки були позбавлені своєї незалежності та були інтегровані в те, що називалося «корпоративною системою». Метою, якої так і не було досягнуто, було помістити кожного італійця в яку-небудь професійну організацію чи «корпорацію», які всі були під державним контролем.

Муссоліні віддячив тим, хто його фінансував, перевівши певну кількість промислових галузей з державної власності у приватну. Але у 1930-х роках він почав повертатися до протилежної крайності жорсткого державного контролю над промисловістю. Великі кошти йшли на суспільні витрати. Але економіка страждала від його надмірних зусиль зробити Італію самодостатньою. Італії не вистачало ресурсів на надмірну індустріалізацію.

Військова агресія[ред.ред. код]

Мусоліні й Гітлер під час окупації Австрії у 1939

У зовнішній політиці Муссоліні швидко перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було його бомбардування Корфу 1923 року. Після того він успішно встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію. Його мрією було зробити Середземне море mare nostrum («нашим морем»).

1935-го року на конференції у Стрезі він допоміг створити антигітлерівський фронт, щоб захистити незалежність Австрії. Але його успішній війні проти Абісінії (Ефіопії) чинила опір Ліга націй, і він був змушений шукати союзу з нацистською Німеччиною, яка вийшла з Ліги 1933-го року. Його активне втручання в Громадянську війну в Іспанії у 19361939-х рр. на боці генерала Франциско Франко виключило будь-яку можливість примирення з Францією та Великобританією. В результаті цього він мусив змиритися з німецькою анексією Австрії та розділом Чехословаччини 1939-го року. На Мюнхенській конференції у вересні 1938-го року він виступав як помірний політик, що прагне до миру в Європі. Але його «вісь» з Німеччиною отримала фактичне підтвердження у вигляді «Сталевого пакту» з Гітлером у травні 1939-го року. Явно будучи підпорядкованим партнером, Муссоліні вслід за нацистами запровадив нацистську політику, яка призвела до переслідування євреїв та створення системи апартеїду в Італійській імперії.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

З наближенням Другої світової війни Муссоліні оголосив про свій намір приєднати Мальту, Корсику та Туніс. У квітні 1939 року, після недовгої війни, він окупував Албанію. Не розуміючи, що він мав би більший зиск від збереження балансу сил в Європі, він спирався на політику блефу та буйства, щоб примусити західні демократії піддатися на його зростаючі територіальні апетити. Хоча протягом 15-ти років Муссоліні проповідував принади війни та військову готовність Італії, його війська були абсолютно не готові, коли вторгнення Гітлера в Польщу призвело до Другої світової війни. Муссоліні вирішив не втручатися, доки не стане ясно, хто виграє. Він оголосив війну тільки в червні 1940-го року, сподіваючись, що війна триватиме не довше кількох тижнів. Його напад на Грецію в жовтні продемонстрував, що він нічого не зробив для підготовки ефективної військової машини. Однак, йому нічого не залишалося, крім слідом за Гітлером проголосити війну Радянському Союзу в червні 1941 року та Сполученим Штатам Америки в грудні 1941 року.

Слідом за поразками італійців на всіх фронтах та після висадки англо-американських військ у Сицилії 1943 року, більшість соратників Муссоліні відвернулася від нього на Великій фашистській раді 25 липня 1943 року. Це дозволило королю відправити його у відставку та заарештувати.

Визволений німцями через кілька місяців, Муссоліні заснував республіканську фашистську державу (Італійську Соціалістичну Республіку) на півночі Італії. Але він вже був не більше як маріонеткою під захистом німецької армії. Він постійно намагався перекласти провину за поразку на італійський народ, який виявився недостатньо великим для того, щоб належно оцінити його імперські мрії.

Смерть Муссоліні[ред.ред. код]

Муссоліні виголошує промову

25 квітня 1945-го року Муссоліні погодився на переговори з лідерами італійського партизанського руху, за посередництва архиєпіскопа Міланського. Партизани заявили Муссоліні, що, як він визнає свою поразку, то зможе розраховувати на справедливий суд, але не визнали за ним права виставляти будь-які попередні умови. Дізнавшись у той же час, що німці погодились на капітуляцію своїх військ у Італії навіть не повідомивши його, Муссоліні перервав переговори.

25 квітня Комітет Національного Звільнення (il Comitato_di_Liberazione_Nazionale) прийняв остаточне рішення щодо Муссоліні і віддав наказ стратити його, як тільки його буде схоплено.

Разом з Бомбаччі та Кларою Петаччі 26-го Муссоліні прибув до Комо, де затримався на якийсь час, що мало фатальні наслідки. Саме за час затримки італійська прикордонна охорона перейшла на бік партизан. Муссоліні спробував пройти партизанський кордон переодягнувшись у німецьку форму. Але через кілька хвилин, поблизу Донго, колона німців була зупинена 52-ю гарібальдійською бригадою партизан. Муссоліні був упізнаний і затриманий.

28 квітня, безпосередньо перед тим, як війська Альянсу досягли Мілану, Муссоліні разом з своєю коханкою Клареттою Петаччі був страчений комуністичним партизанським загоном. Їх розстріляли на місці разом з ескортом у 16 осіб. Розповідали, що Кларі Петаччі партизани запропонували свободу, але вона з гордістю відповіла, що хоче розділити долю коханого.

Тіла страчених були вкинуті у вантажівку і доставлені до Мілану. Наступного дня тіла були вивішені в Piazzale Loreto (Мілан) разом з тілами інших фашистів, на глум натовпу. Після того тіло Муссоліні було перевезено до Предаппіо та поховане у фамільній каплиці.

Провідника пережила його дружина Донна Ракеле, два сини Вітторіо та Романо Муссоліні та дочка Едда. Третій син, Бруно, загинув під час випробувань військового літака.

Онука Муссоліні Алессандра, донька Романо Муссоліні, наразі є депутатом в Республіканській палаті.

Беніто Муссоліні став прототипом героя Бенціно Напалоні у фільмі Чарлі Чапліна «Великий диктатор».

Муссоліні й Україна[ред.ред. код]

Беніто Муссоліні, журналіст газети IL Poppolo DItalia про визволення українськими військами Києва від більшовиків 31 серпня 1919 року :

« ...Це епохальна подія. Ще ніколи ніякий народ не боровся за свою свободу з більшою вірою. Ще ніколи жоден народ не боронив свого права на незалежність у складніших умовах. Перебуваючи під загрозою польських та румунських зазіхань, поборюваний прихильниками "єдиної і неподільної", без зброї, сам один, під байдужими поглядами всієї Європи, український народ звільняє свою територію від більшовицької чуми і знову здобуває свою столицю... Київ...нарешті вільний від азіатської орди.[1]  »

Цитати[ред.ред. код]

  • «Соціалізм — ошуканство, комедія, фантом, шантаж.»
  • «Добре довіряти іншим, але не довіряти — значно краще.»
  • «Колесо історії повертається лише кров'ю.»
  • «Правда в тому, що люди втомилися від свободи.»

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бондаренко К. "Українська мрія" Беніто Муссоліні // Політика і культура. - 1-7 жовтня 1999 р. - № 23. - С. 31-33.