Берберські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Берберські (берберо-лівійські) мови — мови берберів, одна з двох підсімей берберо-давньоканарської сім'ї, що входить до афразійської макросім'ї. Другою підсім'єю є маловивчені давньоканарські (канарські) мови (відомо кількасот одиниць словника гуанчів), які можуть бути однією з гілок берберських мов. Загальна кількість мовців точно не відома й оцінюється від 17 до 25 млн осіб.

Назва «бербери» походить від грец. βάρβαροι, лат. barbari, або араб. ʔal-barbaru; їхня самоназва — imaziɣən (імазігхен), однина amaziɣ (амазігх), звідки самоназва мови — tamaziɣt / ⵜ ⴰ ⵎ ⴰ ⵥ ⵉ ⵖ ⵜ (Тамазит). Назва «берберо-лівійські» вказує на включення можливо споріднених стародавніх мов Північної Африки («лівійських»), точне співвідношення яких із сучасними берберськими мовами не зовсім зрозуміле: вони можуть бути однією з окремих гілок або входити до різних відомих гілок.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Берберські мови поширені на території Північної Африки від Середземноморського узбережжя до річок Сенегал і Нігер на півдні і від Атлантичного узбережжя до західного Єгипту на сході. Вони представлені в таких країнах:

Рання історія[ред.ред. код]

Відокремлення носіїв праберберо-давньоканарських від близьких їм прачадців і праєгиптян відбулося в долині Нілу в 6 тис. до н. е., після чого перші рушили на захід (це відбито в наскельних зображеннях Сахари). З початку 3-го тис. до н. е. праберберо-лівійці зафіксовані як західні сусіди Єгипту (в текстах Древнього царства і єгипетському мистецтві). Мова-предок сучасних берберських мов розділилась в кінці 2-го тис. до н. е. після значних поразок «народів моря» і їхніх союзників-лівійців від єгиптян, що, можливо, спричинило відхід частини лівійських племен від кордонів Єгипту та їхнє розсіяння в західному і південно-західному напрямках. Колонізувавши середземноморське узбережжя, вони в VII–XI ст. частково витиснуті арабами вглиб континенту, частково перейшли на арабську мову.

Класифікація[ред.ред. код]

Загальновизнано виділення західної, північної і південної гілок; щодо східно-берберських мов існують різні думки. Окремо розглядаються стародавні лівійські мови, про які збереглося дуже мало відомостей. Загалом відомо близько 45 живих мов і кілька вимерлих. За конфесійною ознакою виділяються єврейсько-берберські діалекти.

Західна гілка[ред.ред. код]

Складається з однієї мови — зенага (200–300 осіб на південному заході Мавританії і, можливо, північному заході Сенегалу).

Північна гілка[ред.ред. код]

Складається з 3 груп: атласька, зенетська і кабільська.

  • Атласька група (центр Марокко: Атлаські гори, захід Алжиру) складається з 3 підгруп (9 мов), причому сенхаджа трохи ближча до шільської, ніж до центрально-атласької; часто до цієї ж групи зараховують мову сегрушен (див. зенетську групу).
    • шільська підгрупа (ташельхіт; гори Антиатласу, захід Високого Атласу і долина річки Сус на заході Марокко; бл. 4 млн): мови старошільска, суська, високоатласька (шільська), антиатласька (шільська) і південношільська.
    • тамазігська підгрупа (гори Центрального Атласу в центрі Марокко; понад 3 млн): мови середньоатласька, східно-високоатласька і демнатська.
    • мова сенхаджа(-сраір) (північ Марокко)
  • Зенетська група має найбільше мов (близько 22), які об'єднуються у 6 підгруп:
    • сегрушенська мова (північ Марокко)
    • північно-західно-зенетська підгрупа (північ Марокко, також на північному заході Алжиру): мови ріфська (тарифіт) і майже вимерлі гмара, ізнасинсько-уараінська і, можливо, тлемсенська
    • північно-східно-зенетська підгрупа (північний Алжир): мови басейну річки Шеліфф (шенуа, френда-уарсеніс, блідська) і мова шауйя
    • західносахарська підгрупа (південний захід Алжиру і сіхд Марокко): мови туатська, тідікельтська (тит), гурарська, південнооранська, фігігська
    • мзаб-уаргла підгрупа (оази північно-східному краю алжирської Сахари): мови мзабська, Уаргла, рігська (тугурт)
    • східнозенетська підгрупа: мови сенедська, джерба, тамезретська в Тунісі (30 тис.), зуарська (зуара) і нефуська на північному заході Лівії (понад 150 тис. носіїв);

Кабільська група (північно-східний Алжир; 4-5 млн чол.): кабільська мова з діалектами Великої і Малої Кабілії.

Східна гілка[ред.ред. код]

Часто розглядається як 2 незалежні гілки, до того ж з різним складом. 7 живих мов і щонайменше 1 вимерла: гадамеська, сокна, фоджаха, тмесса, ауджа, джагбубська, зурська (куфра) (оази Лівії; близько 20 тис. носіїв), сива (сіуа; оазис Ціва в північно-західно Єгипті; близько 10 тис. носіїв);

Південна (туарегська) гілка[ред.ред. код]

Близько 1,9 млн носіїв поширені в Сахарі: Алжир, Малі, Нігер, Лівія, Буркіна-Фасо, Нігерія, Чад. Поділяються на 3 групи, які відповідно до рефлексів * z (зокрема в самоназві * tămāzəq) називаються sha (тамашек, південно-західна), za (тамажек, південно-східна) і ha (тамахак, північна).

  • північнотуарезька група (76 тис. осіб): мови західно-тамахакські (вкл. ахне, тахаггарт) і східно-тамахакські (вкл. гхат, урагхен)
  • південно-західно-туарезька група (480 тис. осіб): мова тамашек з говорами танеслемт, тадгхак, даусак та іншими
  • південно-східно-туарезька група (1,3 млн осіб): мова тамажек з говорами тауллеммет, аїр (таярт) та борку

Давньолівійські мови[ред.ред. код]

Мертві мови трьох груп пам'яток: фецансько-тріполітанських, західно-нумідійських і східно-нумідійських, що відносяться до кінця 1-го тис. до н. е. — першої половині 1-го тис. н. е.). Записані давньолівійською абеткою, а також кілька написів латинкою.

Писемність[ред.ред. код]

Латинізація берберських мов

Від давньолівійскої абетки походить берберський алфавіт, який дійшов до наших днів завдяки туарегам Сахари, — тіфінаг. Останнім часом його намагаються застосувати і для північноберберських мов, зокрема в Марокко він офіційно впроваджений у шкільне викладання. В Алжирі популярніша латинська писемність (особливо для кабільської мови), яка є офіційною також у Нігері й Малі. Арабська абетка, що застосовувалося для берберських мов з Середніх віків, зараз зберігається переважно в Марокко і Лівії.