Бердичів

Бердичів
Герб Бердичева	Прапор Бердичева
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Житомирська область
Район/міськрада	Бердичівська міська рада
Код КОАТУУ	1820800000
Засноване/перша згадка	1430
Агломерація	Житомирська агломерація
Населення	83 200 (2007 р.)
Площа	35,33 км²
Поштові індекси	13300
Телефонний код	+380-4143
Географічні координати	49°54' пн. ш., 28°34' сх. д.
День міста	остання неділя серпня
Відстань
До обл./респ. центру
- фізична	44 км
Міська влада
Адреса	Площа Жовтнева, 1; Телефонна довідкова служба міста: (04143) 4-01-39, 09; www.brd.zhitomir-region.gov.ua
Міський голова	Мазур Василь Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Бердичів (рос. Берди́чев, пол. Berdyczów, їд. בערדיטשעוו) — місто обласного підпорядкування, центр Бердичівського району Житомирської області.

Зміст

1 Географічне розташування та транспортне значення
2 Походження назви
3 Життя
4 Архітектурні пам'ятки
5 Видатні постаті, пов'язані з містом
6 Історія
7 Демографія
- 7.1 Зміна чисельності населення
- 7.2 Єврейська громада
8 Посилання

[ред.] Географічне розташування та транспортне значення

Місто Бердичів розташоване на березі річки Гнилоп'яті, притоки Тетерева, за 44 км на південь від Житомира. Значний залізничний вузол, де сходяться магістралі Петербург-Одеса та Козятин-Шепетівка. Від Бердичева відходять автомобільні шляхи на Житомир, Вінницю, Любар, Хмільник, Білу Церкву.

Бердичів, фотографія 1914 року.

[ред.] Походження назви

Деякі дослідники історії міста вважають, що його назва походить від слов'янського слова бердо — урвище. Інші — від слова берда — так називали бойову сокиру у слов'ян. Тому на гербі сучасного Бердичева зображено бойову сокиру — бердиш — та жезл бога торгівлі Меркурія, що символізує минуле міста як одного з основних центрів торгівлі. Ймовірною версією теж є походження наазви від тюркського племені берендичів, котре заселяло навколишні терени будучи васалами київських князів.

Згідно Олжасу Сулейменову, до XVIII століття носив назву Берендичів.

[ред.] Життя

[ред.] Громада

Місто розрослося, його територія становить 3533 га, яка умовно розбита на 7 мікрорайонів. На 266-ти вулицях і провулках станом на 01.01.2005 р. проживало 86,2 тис. осіб.

[ред.] Промисловість

На території міста розташовано 27 підприємств. Галузева структура промисловості представлена підприємствами харчової і легкої промисловості, з виробництва готового одягу і рукавичних виробів, з виробництва шкіряного взуття, оброблення деревини та виробництва виробів з деревини, машинобудування та металообробки, комбікормової та поліграфічної промисловості.

Ними випускаються хімічне устаткування та запасні частини до нього, металорізальні верстати та забійні двигуни для нафтовидобувної промисловості, напівпричепи до вантажних та причепи до легкових автомобілів, меблі, паркет, взуття, швейні вироби, солод ячмінний та житній, хлібобулочні вироби, пиво, морозиво, продукція з незбираного молока, масло тваринне, безалкогольні напої, кондитерські вироби, комбікорми, образотворча продукція, тощо.

Провідними підприємствами є ВАТ завод «Прогрес» (хімічне машинобудування), ВАТ фірма «Беверс» (верстатобудування), «Шкіроб'єднання» (шкіряне виробництво), ВАТ «Фабрика одежі» (швейне виробництво), «Молокозавод» (харчове виробництво), СП «РІФ-1», ТОВ «Солодова компанія», ВАТ «Бердичівський пивоварний завод».

В місті функціонують 4 підприємства автотранспорту, 5 — комунального господарства, 269 підприємств торгівлі, 85 підприємств, що надають різні види послуг, 54 підприємства громадського харчування, з них майже всі засновані приватними підприємцями. До послуг населення 25 перукарень, 7 підприємств з пошиття і ремонту одягу, 7 — з ремонту складної побутової техніки, 2 лазні, 12 автозаправних станцій. Збережена мережа аптек, які знаходяться як в комунальній, так і в приватній власності. Всього нараховується 11 аптек із розгалуженою сіткою аптечних пунктів. Окрім цього в місті функціонує лікувально-діагностичний центр, 6 приватних стоматологічних кабінетів.

Більше 7000 чоловік займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю. У місті діють філії 13 банків.

[ред.] Транспортний вузол

Місто Бердичів — важливий залізничний вузол, де перетинаються залізничні магістралі Москва — Ковель, Москва — Ужгород, Санкт — Петербург — Одеса, Київ — Львів, Одеса — Ковель, Сімферополь — Варшава, Харків — Варшава, Дніпропетровськ — Варшава. Через Бердичів проходять автошляхи Мінськ — Житомир — Ізмаїл та Біла Церква — Кременець, автошляхи на Любар, Хмільник, Житомир.

[ред.] Освіта

Мешканці міста мають можливість навчатись у вищих закладах освіти І — ІІ рівня акредитації: політехнічному коледжі, педагогічному та медичному училищах. 3 середні профтехучилища здійснюють підготовку працівників для різних галузей народного господарства.

У 15-ти загальноосвітніх школах навчається майже 13 тисяч учнів, з них 800 — навчається в гуманітарній гімназії № 2 та 1063 — в школі-гімназії-ліцеї № 4. В 13 дитячих дошкільних закладах освіти та в 3-х навчально-виховних комплексах виховується біля 2,5 тис. дітей. Для задоволення потреб представників національних меншин у школах 3, 4, 10, 15 та 17 створені умови для вивчення факультативно польської мови, на базі школи № 2 працює єврейська недільна школа.

В 13-ти дитячих дошкільних закладах освіти, 3-х навчально-виховних закладах освіти та 3-х навчально-виховних комплексах виховується близько 2,5 тис. дітей.

У місті відкриті 2 дитячі школи мистецтв: музична та художня; централізована бібліотечна система (41 бібліотека) нараховує 833 тис. примірників і брошур.

[ред.] Культура, спорт і відпочинок

Запрошують своїх відвідувачів музей історії м. Бердичева та музей бойової слави 117-ї гвардійської Бердичівської мотострілецької ордена Б. Хмельницького ІІ ступеня дивізії, міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка.

У місті видаються газети «Земля Бердичівська», «РІО Бердичів», «Бердичівські новини», «Діловий Бердичів», «Бердичів».

Традиційним стало проведення Днів польської культури, розпочаті Дні єврейської та російської культур. проведення бізнес-зустрічей.

У місті є 15 діючих культових споруд, серед яких Свято-Преображенська і Свято-Успенська церкви, іудейська синагога.

У Бердичеві розвинута мережа закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи. В місті є 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитяча юнацько-спортивна школа та дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки. Загалом в місті культивується 18 видів спорту. Щорічно проводяться Міжнародні змагання з стрибків у висоту на приз В. О. Лонського, які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики, а також Міжнародні змагання з боксу серед юніорів на приз Володимира Кличка.

В місті знаходяться 2 парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.

[ред.] Архітектурні пам'ятки

Монастир Босих Кармелітів

У місті 92 пам'ятки історії, архітектури та монументального мистецтва.

25 архітектурних пам'яток виразно свідчать про велику історичну спадщину міста. Унікальні пам'ятники XV-XVIII ст. представлені у Бердичівському історично-культурному заповіднику.

Архітектурний комплекс включає стіни фортеці з вежами, прибрамний корпус та костьол. У 1627 році Київський воєвода Януш Тишкевич заснував кляштор і у 1630 році подарував замок католицькому ордену Босих Кармелітів. Так утворився монастир Кармелітів Босих.

Ще одна пам'ятка архітектури — костьол Святої Варвари, який було споруджено у 1759—1781 роках. 14 березня 1860 р. в костьолі, який діє і в наш час, вінчався із графинею Евеліною Ганською великий французький письменник Оноре де Бальзак.

[ред.] Видатні постаті, пов'язані з містом

В Бердичеві народилися:

член-кореспондент АН України Микола Дмитрович Жудін
доктор історичних наук Л. Б. Кадишев
видатний музикант В. С. Горовець
музичний педагог, композитор Григорій Ісакович Гершфельд
композитор, організатор музичної освіти Давид Григорович Гершфельд
відомий композитор В. К. Томілін
англійський письменник Джозеф Конрад
єврейський письменник Шолом-Алейхем
єврейський поет Мотл Давидович Гарцман (1909—1943)
єврейський прозаїк А.Каган (1906—1965)
письменник Дер Ністер
письменник Борис Михайлович Ройтблат
російський письменник Василь Семенович Гроссман (1905—1964)
мікробіолог і гігієніст Л.Горовиць-Власова (1879—1941)
Герой Радянського Союзу О.Граціанський (1905—1987)
Герой Радянського Союзу Поліна Володимирівна Гельман
літератор, історик, державний діяч Ілля Якович Гурлянд
автор праць з юриспруденції Яков Ілліч Гурлянд
художник Фелікс Самойлович Лемберський
скульптор, член Спілки художників СРСР П.Криворуцький (1920—1987)
заслужений тренер СРСР, почесний громадянин Бердичева В.Лонський (1927—2004)
народний артист УРСР П.Міхневич (1901—1993)
актриса, заслужений діяч мистецтва УРСР А.Сонц (1897—1968)
заслужений майстер спорту з альпінізму, підкорювач Гімалаїв В.Пастух (1957—1996)
політолог-аналітик О.Разумков (1957—1999)
Герой Радянського Союзу К.Томашевський (1914—1983)
фізико-хімік, член-кореспондент АН України В.Фінкельштейн (1896—1937)
український художник Т.Фраєрман (1891—1957)
професор географії В.Галицький (1912—1990)
український дитячий письменник Всеволод Зіновьєвич Нестайко (1930)

Окрім того:

В костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року красуня з Верхівні Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. Також був охрещений англійський письменник Дж. Конрад.
В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен.
Відома на весь світ бердичівська школа стрибків у висоту була закладена талановитим спортсменом і педагогом Віктором Лонським
Не одне десятиліття працює на письменницькій ниві відомий український дитячий письменник Всеволод Нестайко. Його «Тореадори з Васюківки» занесені в Почесний список ім. Андерсена як один з найбільш видатних творів світової літературі для дітей.
З успіхом працює російський письменник М. Космін.
Дарують чудові твори образотворчого мистецтва П.Кучук, член спілки художників України, художник-карикатурист О. Федорук, художники М. Яцюк, Т. Положевець
Широко відомі твори скульптора Петра Криворуцького, майстерність Анатолія Залевського, чарівні пісні Олеся Коляди.

[ред.] Історія

[ред.] Заснування

Територія, на якій розміщене місто, заселена ще в II тисячолітті до н. е. Тут виявлено поселення доби бронзи та залишки двох поселень черняхівської культури Деякі дослідники історії Бердичева вважають, що назва міста походить від слов'янського слова «бердо» — урвище, або ж від власного імені Бердич. У 1430 році великий князь литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та Звенигородському наміснику Калинику. Його підданий Бердич і заснував тут хутір, який згодом почав називатися Бердичевом. В 1483 року кримські татари зруйнували населений пункт. 1546 року в акті розмежування земель між Литвою і Польщею Бердичів згадується як власність магнатів Тишкевичів.

[ред.] Середньовіччя

Після Люблінської унії (1569 рік) Бердичів відійшов до Польщі. Місцеве населення зазнавало багато лиха від постоїв жовнірів. Наприкінці XVI ст. Я. Тишкевич почав споруджувати замок, збудував млин, 1627 року — монастир. З цього часу Бердичів став містечком. У 1630 році власник його подарував замок католицькому ордену босих кармелітів, що утримував для свого захисту військовий гарнізон з кількома гарматами.

Коли в Україні почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, загони повстанців на чолі з Максимом Кривоносом у червні—липні 1648 року завдали польсько-шляхетському війську ряд нищівних ударів і визволили містечко від поляків, зруйнувавши при цьому замок і монастир.

Населений пункт увійшов до Київського полку. Протягом усієї війни в Бердичеві стояв козацький гарнізон. Після Переяслівської угоди в лютому 1654 року почалася війна між Росією і Польщею, яка тривала з перервами до 60-х років XVII століття. У 1663 році шляхта, ченці-кармеліти знову повернулися до Бердичева. Населення вороже зустріло їх. Побоюючись виступу міщан, кармеліти на певний час залишили містечко. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Бердичів відійшов до Польщі в складі Брацлавського воєводства. Відновлення кріпацтва обурило селян, які почали групуватися навколо відомих козацьких ватажків, зокрема фастівського полковника Семена Палія. Коли ж у 1702—1704 рр. вибухнуло народне повстання, Семен Палій та Самусь 1703 року розбили під Бердичевом польсько-шляхетське військо.

Між нащадками Яна Тишкевича та орденом кармелітів до 1717 року йшла боротьба за замок. Процес виграли ченці, які почали відбудовувати замок, укріпили мури, збільшили кількість гармат. У 1739—1754 рр. вони побудували кафедральний костьол. Бердичів знову став одним з осередків католицького впливу на Правобережній Україні. З цією метою при костьолі було відкрито кармелітську школу, а з 1758 року й друкарню. З середини XVIII ст. власником містечка став магнат Радзівілл. Йому належало в Бердичеві майже 8 тис. десятин землі. Посполиті відробляли по два дні на тиждень панщини. Соціальний, національний та релігійний гніт викликав сприяв поповненню гайдамацьких загонів, що діяли на прилеглих територіях. 9 червня 1750 року повстанці в кількості 120 чоловік напали на Бердичів і розправилися з шляхтою.

[ред.] Новий час

1793 року, після другого поділу Польщі і приєднання Правобережної України до Росії, Бердичів увійшов до складу Волинської губернії як містечко Житомирського повіту. У 1798 році в ньому налічувалося 864 будинки й 4820 чоловік. Возз'єднання сприяло розвитку промисловості, тут діяло 2 шовкові фабрики, шкірзавод, цегельня, пивоварня, 2 млини. У 1844 році Бердичів включено до Махнівського повіту Київської губернії, а в 1846 — він став повітовим містом, де жило понад 41 тис. населення, зростанню якого сприяв дальший розвиток промисловості. За даними 1845 року, тут було 8 цегелень, 4 миловарні, пивоварня, 2 свічкових, воскоробний та маслоробний заводи, каретна, кортова, макаронна й 6 капелюшних фабрик.

Широкого розвитку набули ремесла. Ще в середині XVIII ст. кравці, шевці, кушніри, гончарі об'єдналися в цехи. Особливо швидко почали розвиватися ремесла в середині XIX ст. А в 1860 році тут уже налічувалося понад 4 тис. ремісників у тому числі 647 кравців. Умови праці робітників були тяжкі. Майстерні, де працювало 8—10 чоловік, містилися в невеличких хатках, наповнених смородом шкіри або чадом від праски. Тут же багатьом доводилося й спати.

Монстир Босих Кармелітів, фотографія 1910-их років.

Починаючи з другої половини XVIII ст., у Бердичеві швидко розвивалася торгівля. Цьому сприяло вигідне розташування його на перехресті шляхів, що йшли з Західної Європи до Росії, й надане 1765 року право щороку проводити десять ярмарків. Сюди з'їжджалися купці з Галичини, Пруссії, Туреччини, Австрії, Києва, Чернігова й Москви. Річний обіг ярмарок, що проводились у Бердичеві, перевищував 20 млн. крб. золотом. Завдяки цьому після 1800 року місто швидко набуло роль найголовнішого банківського центру Російської Імперії.

Проте згодом банківська діяльність перемістилася у Одесу, головний порт країни, і з 50-х років XIX ст. роль Бердичева як торговельного центру України зменшилася. Окрім всього, це зумовлювалося зростанням торговельного значення Києва та інших міст, що мали залізничне сполучення з центральною Росією.

З розвитком промисловості, ремесла, торгівлі зростало й саме місто. 1846 року в ньому налічувалося 1893 будинки, з яких лише 69 споруджені з цегли. Місто було невпорядкованим. У ньому налічувалося 11 вулиць, 80 провулків та 4 площі. Оноре де Бальзак, побувавши тут 1850 року. писав про його забудову, що будинки в місті танцюють польку, одні нахилені вправо, інші — вліво, ще інші — наперед.

На низькому рівні перебувало медичне обслуговування. У XVIII ст. тільки при костьолі існували невеличка лікарня й аптека. В середині XIX ст. діяло дві лікарні на 20 і 30 ліжок. Одна з них утримувалася коштом громади . Для перенаселеного міста з антисанітарним станом, великою кількістю бідноти, що часто хворіла на шлункові та інші хвороби, цієї кількості медичних закладів не вистачало. Тому не випадково, коли 1831 року в Бердичеві спалахнула епідемія холери, її жертвами стало чимало людей.

Не кращим було становище і з освітою. У XVIII ст. майже все трудове населення не вміло ні писати, ні читати, оскільки в містечку не існувало школи для бідного люду. В кармелітській школі в 90-х роках шість учителів навчало 160 дітей шляхтичів. 1832 року кармелітську школу закрили, а учнів перевели до Житомирської і Немирівської гімназій. 1825 року в місті засновано чотирикласне училище, в якому 8 учителів навчало 182 дітей переважно заможних міщан. З 1829 по 1845 рік працювало парафіяльне духовне училище.

Восени 1846 року в місті побував Т. Г. Шевченко, який зробив тут кілька малюнків історичних пам'ятників та записав кілька народних пісень.

[ред.] Новітня історія

Реформа 1861 року дала поштовх для зростання промисловості і в Бердичеві. Ці.ому сприяло також будівництво залізниць, що в 1870 році зв'язали місто з Козятином, трохи згодом — з Шепетівкою, а 1896 року — з Житомиром. Уже в 1872 році в Бердичеві налічувалося 25 заводів і фабрик. Це були невеличкі, кустарні підприємства, де переважала ручна праця. Через чотири роки тут засновано один з найбільших в Україні шкіряний завод.

У 1877 році в Бердичеві виникло чавуноливарне підприємство, яке виготовляло апаратуру для цукрової промисловості. 1897 року воно стало власністю бельгійського акціонерного товариства й перетворено на машинобудівний завод під назвою «Прогрес». Крім обладнання для цукрової. винокурної й пивоварної промисловості, тут почали випускати нескладні сільськогосподарські машини та парові котли. У 1900—1906 рр. засновано пісочний і рафінадний цукрові заводи.

Під час подій 1905-1907 рр. почав розгорнувся революційний рух.

Після невдачі червневого наступу російських військ у липні 1917 року в Бердичеві перебував штаб Південно-Західного фронту. Після заколоту Корнілова, Керенський наказав ув'язнити кервівництво фронтом, лояльне до заколотників, в т.ч. командувача фронтом Денікіна та князя Крапоткіна, які певний час перебували у місцевій в'язниці.

Після Жовтневого перевороту в місті з"явилися осередки, що підпорядковувався Раді Народних Комісарів. Багато з них складалися з солдатів ПЗФ. Штаб фронту, натомість, не визнавав Радянської влади. В місті перебувала також Верховна фронтова рада (орган Центральної ради). Військово-революційний комітет Південно-Західвого фронту 26 листопада визнав вищою владою Раду Народних Комісарів. Проте вже в ніч з 2 на 3 грудня війська Центральної ради захопили владу. Згодом з'явилися союзнці до ЦР німецькі і автрійські війська. Після закінчення 1-ї Світової війни місто опинилося під управлінням Директорії УНР. З січня 1919 року відбулося кілька єврейських погромів. На протязі кількох місяців точилася боротьба між Директорією і більшовиками. Під радянську владу місто підпало 28 жовтня 1919 року. З 27 квітня по 8 червня 1920 року під час радянсько-польскої війни Бердичів перебував під польскою владою.

У 1923 році Бердичів став центром однойменного району та округу, а 1937-го увійшов до Житомирської області.

8 липня 1941 року після запеклих боїв місто окупували фашистські війська. Оскільки Бердичів був переважно єврейським містом, то він місцем масового знищення людей. Було страчено 38 536 людей, більшість з яких були євреями. 5 січня 1944 року війська 1-го Українського фронту оволоділи містом.

[ред.] Демографія

[ред.] Зміна чисельності населення

Рік	Загальне населення	Єврейське населення
1789	2,640	1,951 (75%)
1847	нема даних	23,160
1861	нема даних	46,683
1867	52,563	41,617 (80%)
1926	55,417	30,812 (55.6%)
1941	нема даних	0
1946	нема даних	6,000
1972	77,000	15,000 (приблизно)
1989	92,000	нема даних
2001	88,000	1000

[ред.] Єврейська громада

За переписом 1789 року євреї складали 75% населення міста (1951 з 2640), пізніше князь Радзивілл надав 7 єврейським родинам монопольне право на торгівлю тканинами. Саме євреї були на чолі більшості торгівельних компаній і банків, а також часто були орендарями маєтків польских магнатів. Місто налічувало до 80 синагог і бет мідрашів.

З кінця 18-го сторіччя Бердичів став важливим центром хасидизму, де згодом розгорнувся конфлікт між хасидами і мітнагдидами. В 1820-хх сформувалася гвелика група послідовників ідей Хаскала.

На 1861 єврейська громада міста була 2-ю на теренах всієї імперії. Проте погроми початку 20-го століття, війна і революція спричинили хвилю еміграції і частка євреїв почала зменшуватись. Незважаючи на це і на закриття майже всіх синагог радянською владою, в 1920-х ідиш був офіційною мовою в місті і на ньому могли проводитись судові слухання. Проте з 1930-хх релігійна і культурна активність була обмежена.

Під час війни єврейська громада була фактично знищена нацистами.

[ред.] Посилання

п • о • р

Міста Житомирської області

Андрушівка • Баранівка • Бердичів • Житомир • Коростень • Коростишів • Малин • Новоград-Волинський • Овруч • Олевськ • Радомишль