Бердник Олесь Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бердник Олесь Павлович
Бердник О.jpg
Олесь Бердник, кін. 1940-х
При народженні: Бердник Олександр Павлович
Дата народження: 27 листопада 1926(1926-11-27)
Місце народження: Вавилове, Херсонська область (тепер Миколаївська область)
Дата смерті: 18 березня 2003(2003-03-18) (76 років)
Місце смерті: Київська область
Національність: українець
Громадянство: Україна Україна
Мова творів: українська
Рід діяльності: прозаїк, поет
Напрямок: неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр: наукова фантастика, роман, оповідання, вірш
Magnum opus: «Зоряний Корсар»
Нагороди:
Орден «За мужність» І ступеня

Олександр Павлович (Олесь) Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 — †18 березня 2003) — український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей. Член-засновник Української Гельсінської групи (УГГ).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 27 листопада 1926, с. Вавилове, Снігурівського району, Херсонської (нині Миколаївської) області. Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради в свою чергу припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до існуючої дотепер плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відправлення до Німеччини в роки окупації.

Учасник війни (1943-1945), демобілізувався в 1946. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, 1946-1949 — театральну студію при театрі імені І.Франка (місто Київ).

1949 виступив на відкритих партійних зборах театру імені Івана Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» перекроюються п'єси класиків. Заарештований за звинуваченням у «зраді Батьківщини», 1950 засуджений за ст. 54­10 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Відбував покарання на Півночі та в Казахстані.

1953 засуджений у таборі за статтею 58­14 кримінального кодексу РРФСР на 10 років позбавлення волі. 1955 помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, член СПУ з 1957. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

У квітні 1972 в квартирі М. та Р. Руденків, де мешкав Олесь Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. 28 квітня 1972 Олесь Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П. Шелестом, який вибачився, але заявив, що «партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ». 14 травня 1972 йому повернули друкарські машинки, але реклама на виступи була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 Олесь Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.

13 серпня 1976 вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою «для службового користування»: «Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)». Тоді ж його було виключено з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об'єднанні «Художник».

Восени 1976 Бердник вів консультації з М.Руденком, О. Мешко, Л. Лук'яненком про створення Української Гельсінкської Групи, 09.11.76 став її членом-засновником, підписавши Меморандум № 1 «Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні», де обґрунтована поява правозахисного руху, наведено список українських в'язнів сумління.

У період з кінця 1976 до арешту 06.03.1979 брав участь у складанні й підписанні десятків листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ № 2 «Главам урядів держав — учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР» з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінкських груп.

Маловідомим й досі залишається його «Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції», від 7 грудня 1976 року, адресований "Об'єднаним Націям, Комітетові по захисту оточуючого середовища (УНЕП), усім людям доброї волі".

14.10.1977 члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували до Ради Міністрів УРСР «Клопотання» про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи.

09.11 Бердник написав від імені Групи «Маніфест Українського Правозахисного Руху».

09.05.1978 Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, «Міжнародній амністії», Л. Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М. Руденка.

Заарештований Бердник за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації й пропаганди». З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника аж через два тижні.

Інкримінувалося написання і поширення статей «Свята Україна», «Альтернативна еволюція», «Свято Матері й Дитини», поеми «Закляття» (до 325-річчя приєднання України до Росії), участь в «антирадянській організації» (УГГ) та ін. Під час слідства Бердник визнав «помилки».

17-21 грудня 1979 Бердник засуджений Київським обласним судом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

З 16.05.1980 утримувався в таборі суворого режиму ВС­389/36­1, сел. Кучино Чусовського району Пермської області

07.09.1981-­13.01.1982 перебував у СІЗО КДБ в Києві на «профілактиці». У лютому відмовився виступити свідком у справі Михайла Гориня. 07.09.1982 переведений у зону суворого режиму ВС­389/35 (ст. Всехсвятська).

Улітку 1983 знову перебував на «перевихованні». Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14.03.1984.

17.05.1984 в газеті «Літературна Україна» з'явилася «покаянна» стаття Бердника під назвою «Вертаючись додому», де сказано, що «Гельсінкський рух є творінням ЦРУ», а Руденко і Лук'яненко, «якби в них була справжня мужність, давно зійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоізоляції».

У 1987 Бердник заснував громадську організацію "Ноосферний фронт «Зоряний ключ», мета якої — «збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговерті псевдоцивілізації».

16.12.1989 обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка», видає газети «Свята Україна», «Згода».

Восени 1991 був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України.

Після звільнення вийшло біля 15 книг Бердника.

18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області, на території своєї дачі.

Державні нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[1] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Особисте життя[ред.ред. код]

Батько письменника Павло Трохимович Бердник був сільським ковалем, так само як його батько і дід, мати Марія Василівна — проста селянка. Олесь Бердник мав старшу сестру Ольгу.[2]

Олесь Бердник був одружений двічі. Перша дружина — Людмила Федосіївна Бердник. Донька від першого шлюбу Мирослава Бердник (1958 р. н.) журналістка.

З наступною дружиною його познайомила Людмила Бердник 19 лютого 1972.[3] Другою дружиною була Валентина Сергіївна Бердник (Сокоринська) (1949 р. н.), відома в подальшому як майстриня ляльок-мотанок.[4] Від другого шлюбу мав двох дітей: доньку Громовицю (1973 р. н.), та сина Радана (Романа; 1985 р. н.). Громовиця — журналістка й письменниця, Радан — економіст, менеджер зовнішньоекономічних відносин[5].

Бібліографія[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гречаник І. П. Бердник Олесь Павлович / І. П. Гречаник // Історія української літератури XX століття : Навчальний посібник / За ред. Т. С. Пінчук. - Луганськ : Глобус, 2011. - С.182 - 225.
  • Гречаник І. П., Пінчук Т. С. Українська фантастика: витоки, розвиток, становлення жанрів/ І. П. Гречаник, Т. С. Пінчук . - Луганськ: Глобус, 2010.
  • Дитинство Олеся описане в книзі для дітей «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича»[6].
  • М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. Слава і гордість Миколаївщини. 75-річчю утворення Миколаївської області присвячується – Миколаїв: Видавець П. М. Шамрай., 2012. – 276с. ISBN 978-966-8442-94-0

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]