Бердяєв Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Олександрович Бердяєв
Николай Александрович Бердяев
Бердяєв Микола Олександрович.JPG
Микола Бердяєв
Народився 6 березня 1874(1874-03-06)
Київ, Російська імперія
Помер 24 березня 1948(1948-03-24) (74 роки)
Кламар (під Парижем), Франція
Діяльність мислитель
Відомий один із основоположників екзистенціалізму в Росії

Мико́ла Олекса́ндрович Бердя́єв (рос. Николай Александрович Бердяев; *6 березня 1874, Київ, Російська імперія — †24 березня 1948, Кламар (під Парижем), Франція) — російський релігійний філософ («Мета творчості», «Філософія вільного духу», «Російська ідея»). Один із основоположників екзистенціалізму в Росії.

Микола Бердяєв вважається одним з найвидатніших філософів ХХ сторіччя. Його творчість відносять до релігійного екзистенціалізму — філософії існування, яка мала значний вплив на розвиток літератури та мистецтва. Більш того, він започаткував такий філософський напрямок, як персоналізм, який визнає особистість первинною творчою реальністю, а весь світ — проявом творчої активності «вищої особистості» — Бога.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і освіта[ред.ред. код]

Микола Олександрович Бердяєв народився 18 березня 1874 року в Києві (за іншими даними — в Обухові під Києвом). Його родина походила з давнього дворянського роду. Бердяєв дуже любив Київ та особливо його своєрідну частину — Печерськ, який тоді складалася суцільно з монастирів та військово-фортифікаційних споруд. Ось як він писав про рідне місто у своїй автобіографії:

« «У душі своїй я завжди відчував образ Печерська. В мені змішалися чернечі та військові інстинкти і визначили характер мого духовного життя. У мене завжди були релігійні пошуки, і я завжди відчував у собі войовничість»  »

Саме військові прагнення привели його до Київського кадетського корпусу, де він навчався у 18841894 роках.

У 20-річному віці Микола Бердяєв відмовився від подальшої кар'єри військового і вступив до Київського університету Святого Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету. Незабаром Микола Бердяєв перевівся на юридичний факультет.

Початок творчого шляху до вислання з Росії[ред.ред. код]

У 1898 році після арешту за участь у соціал-демократичному русі його відрахували з університету. В архіві збереглася пояснювальна записка майбутнього філософа з приводу тих подій («Его превосходительству директору департамента полиции Дворянина Николая Алексеевича Бердяева Объяснительная записка»). Одним зі звинувачень проти Бердяєва стали його рукописи, знайдені під час обшуку у письмовому столі. У пояснювальній записці він зазначив:

« «В моїх замітках та рукописах немає нічого спеціально політичного, нічого на злобу дня, нічого, що стосується Росії…»  »

Так чи інакше, але саме цієї проблематики торкатиметься Бердяєв упродовж свого наступного творчого шляху мислителя. На початку Бердяєв зацікавився марксизмом, де його захопила ідея сили людини, її влади над природою, однак він ніколи не був революціонером за своєю суттю. Так, уже пізніше він писав:

« «Революційна утопія здавалась мені підміною духовного життя. Вони підміняють втраченого Бога... Свобода завжди більше говорила моєму серцю, ніж рівність».  »

У 19001902 роках Бердяєв перебував на засланні: спочатку у Вологді, пізніше — в Житомирі. В цей період він відійшов від марксистських поглядів і поступово став сповідувати християнський «містичний реалізм».

Микола Бердяєв не сприйняв революційні події 1905 року, як він написав про це пізніше:

« «Я дуже болісно пережив революцію 1905 року. Я почував у ній корінну неправду, кривду її духовної основи, і мене жахнуло моральне виродження в її кінці». Лютневу революцію й падіння монархії філософ розцінив, як «вступ суспільства у велику невідомість».  »

Післяреволюційне майбутнє він бачив, як хаос і нестримане насильство, винищування раси найкращих і знищення культурних традицій:

« «Я відчував себе революціонером духу, але зовсім не революціонером у соціально-політичному відношенні. В перші дні перевороту у мене була деяка надія на краще майбутнє, але вона дуже скоро зникла, і я відчув, що Росія на межі прірви».  »

Після ж Жовтневого перевороту 1917 року Микола Бердяєв деякий час жив і досить успішно працював у нових умовах радянської влади. Зокрема, він був одним із засновників Всеросійської спілки письменників, обраний її віце-президентом. Взимку 19181919 років організував Вільну академію духовної культури, де читав лекції з філософії та богослов'я, був її головою до 1922 року. Викладав етику слова в Державному інституті слова. Був обраний професором Московського університету.

У 1920 році Бердяєва заарештували. Бердяєва допитував особисто Дзержинський, він й розпорядився відвезти філософа додому на автомобілі. Але вже другий арешт у 1922 році підвів риску під російським періодом життя філософа.

На еміграції[ред.ред. код]

Починаючи від вислання до Німеччини у 1922 році Микола Бердяєв довіку був змушений жити на еміграції.

До 1924 року Бердяєв жив у Берліні, де організував Релігійно-філософську академію, брав участь у створенні Російського наукового інституту, Російського студентського християнського руху. Потім філософ переїхав у містечко Кламар під Парижем. Там він тривалий час був редактором заснованого ним релігійно-філософського журналу «Путь» — провідного видання російської еміграції, також очолював видавництво «YMCA-Press».

На еміграції Микола Бердяєв сумував за батьківщиною, без надії мріяв повернутися до Росії, але зла за вимушену еміграцію ніколи не тримав:

« «Наша любов завжди повинна бути сильнішою нашої ненависті. Треба любити Росію та російський народ більше, ніж ненавидіти революцію та більшовиків»  »

За рік до смерті (24 березня 1948 року) Миколу Олександровича було обрано почесним доктором теології Кембриджського університету. Цей вчений ступінь був практично єдиною відзнакою одного з найосвіченіших людей нашого часу.

На Заході Микола Бердяєв отримав визнання як головний виразник традиції російської релігійно-ідеалістичної філософії та ідеолог антикомунізму; у Росії ж до ідей Бердяєва «повернулися» на короткий термін лише з демократизацією суспільного життя — виключно наприкінці 1980-х — середині 1990-х років.

Творчість та ідеї[ред.ред. код]

Микола Бердяєв залишив по собі близько 40 книг. Деякі з них з'являлися англійською або французькою мовами, і лише потім перекладалися російською. Одним з таких творів була книга «Витоки і сенс російського комунізму» (рос. Истоки и смысл русского коммунизма). У ній Бердяєв, як до нього Толстой і Достоєвський, на творах яких він вчився, спробував відкрити для «Заходу» Росію, її ментальність, її внутрішні суперечності, її таємницю. Він проводить паралелі між Петром І та Леніним. Говорить про російський народ, який завжди шукав правди, хоч її не було і не могло бути у створеній через страшні жертви величезній державі-імперії. Згадує унікальність російської інтелігенції, яка утворилася з різних соціальних класів — з найбільш культурної частини дворянства, з дітей священиків і дяків, з дрібних чиновників, з міщан та навіть з селян, але до якої могли зовсім не зараховуватись вчені та письменники. Показує, як різні епохи створювали різних людей, які виражали загальний дух свого часу: декабристів і комуністів, Разіних та Пугачових, Рудіних або Обломових. Ця книга та деякі інші стала результатом його довгих пошуків, коли він «намагався розгадати душу Росії та російського народу».

Найвищою цінністю для Бердяєва була людина та її свобода. Але він наголошує на тому, що це не просто, що свобода — то важке випробування, що подеколи легше залишитися у рабстві. Свобода є первинною, вона відкриває можливості творчості та створення всього нового, чого ще не було у світі. На противагу Ніцше, Бердяєв вважав, що демонізм, а не християнство, є мораллю рабів. Філософ зазначав:

« «Бунтують проти Бога раби Божі, діти Божі люблять Бога... Моє особисте переконання, що Бог присутній лише в свободі і діє через свободу»  »

Саме творчість людини, за Бердяєвим, є новим одкровенням, тим, що людина може дати Богу. Бердяєв вважав, що не тільки Бог потрібен людині, але й людина Богу.

Творчість та ідеї Бердяєва в певній мірі вплинули на католицького філософа Антанаса Мацейна (1908-1987).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела і посилання[ред.ред. код]