Берлінська міська електричка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Берлінська міська електричка
S-Bahn Berlin
S-Bahn-Logo.svg
Інформація
Країна Німеччина Німеччина
Місто Flag of Berlin.svg Берлін
Дата відкриття 8 серпня 1924
Довжина ліній 331 км.
Кількість станцій 165
Кількість ліній 15 [1]
Пасажиропотік за рік 375 млн чол. [2]
Схема ліній
Topographischer Netzplan der S-Bahn Berlin.png


Берлінська міська електричка (нім. S-Bahn Berlin) — один із видів громадського транспорту в Берліні.

Залізнична мережа берлінської міської електрички довжиною 329,3 км має 166 станцій. Кількість перевезених пасажирів у 2006 році склала 375 мільйонів людей. Багато ліній берлінської міської електрички обслуговують також передмістя Берліна: Потсдам, Оранієнбург, Бланкенфельде-Малов, Бернау, Тельтов, Хеннігсдорф, Еркнер, Кенігс-Вустерхаузен, Штраусберг, Біркенвердер, Хоен-Нойендорф та ін.

Центральна частина залізничної мережі складається з трьох магістралей: Stadtbahn проходить із заходу на схід, складається з наземних і надземних станцій; Nord-Süd Bahn проходить з півночі на південь переважно в тунелі; Ringbahn є кільцевої лінією.

Маршрути і лінії[ред.ред. код]

На вересень 2009 року працює 15 маршрутів берлінського S-бана.

  • S1 Wannsee - Oranienburg
  • S2 Blankenfelde (Kr. Teltow-Fläming) - Bernau
  • S25 Teltow Stadt - Hennigsdorf
  • S3 Spandau - Erkner
  • S41 Gesundbrunnen - Südkreuz - Gesundbrunnen (кільцевий, за годинниковою стрілкою)
  • S42 Gesundbrunnen - Südkreuz - Gesundbrunnen (кільцевий, проти годинникової стрілки)
  • S45 Flughafen Schönefeld - Südkreuz (- Bundesplatz)
  • S46 Königs Wusterhausen - Westend
  • S47 Spindlersfeld - Hermannstraße (- Südkreuz)
  • S5 Westkreuz - Strausberg Nord
  • S7 Potsdam Hauptbahnhof - Ahrensfelde
  • S75 Spandau - Wartenberg
  • S8 (Zeuthen -) Berlin-Grünau - Birkenwerder
  • S85 (Grünau -) Schöneweide - Waidmannslust
  • S9 Flughafen Schönefeld - Blankenburg

На відміну, наприклад, від берлінського U-бана, відповідність між лініями і маршрутами S-бана не є взаємно однозначною. Так, лінію Stadtbahn (Westkreuz - Ostkreuz) обслуговує 4 маршрути (S3, S5, S7, S75), а маршрут S1 проходить трьома лініями: Wannseebahn, Nord-Süd-Tunnel і Nordbahn.

Номер маршруту може бути однозначним або двозначним. Маршрути зі спільною першою цифрою завжди мають спільні ділянки шляху.

Історія[ред.ред. код]

Наприкінці XIX століття в Берліні почали будуватися окремі залізничні колії для приміських поїздів. Перші такі шляхи з'явилися 1 березня 1881 року в східній частині залізничного кільця Ringbahn. 7 лютого 1882 року був побудований Stadtbahn, який з'єднав Шарлоттенбург із Сілезьким вокзалом (нині Ostbahnhof). Два його шляхи (з чотирьох) були одразу віддані під приміське сполучення.

У 1900-1903 роках робилися спроби електрифікувати окремі ділянки приміських залізничних шляхів. Найдовше (понад 22 років) пропрацював відрізок шляху між Postdamer Ringbahnhof і Lichterfelde Ost. 4 червня 1903 року він був обладнаний контактною рейкою, напруга на якій становила 550 В.

Датою народження S-бана вважається 8 серпня 1924 року, коли між Щецінським вокзалом (нині Nordbahnhof) і Бернау вперше пройшов поїзд, що використав контактну рейку з напругою 800 В. До кінця 1929 року (цей період отримав назву «Великої електрифікації») довжина електрифікованої за даною технологією мережі склала понад 233 км. 1 грудня 1930 ця мережа отримала сучасну назву S-bahn, але до 1980-х років в це поняття часто включалися і інші приміські шляхи.

Основний будівництвом 1930-х років став тунель в центрі міста, що став основною частиною лінії Nordsüd-S-Bahn. Цей тунель між станціями HumboldthainіYorckstraße з'єднав 6 листопада 1939 року північні і південні напрямки S-бана.

У квітні - травні 1945 року трьохсоткілометрова мережа S-бана перестала функціонувати, але більша її частина була відновлена до 1948 року.

13 серпня 1961 року в результаті будівництва Берлінської стіни були закриті 11 ділянок S-бана, і єдина мережа була розділена на західну і східну частини. Єдиною спільною точкою цих мереж стала станція Friedrichstraße. Ще 4 станції Nordsüd-тунелю, що знаходилися на території Східного Берліна, були закриті і стали станціями-привидами: західноберлінські поїзди S-бана не зупинялися на них.

Надалі в Східному Берліні продовжували електрифікувати нові ділянки S-бана, а основним швидкісним транспортом Західного Берліна став U-бан. Головною причиною цієї ситуації є те, що весь берлінський S-бан до 1984 року перебував у підпорядкуванні влади НДР. У вересні 1980 року були закриті більшість ліній S-бана Західного Берліна. На початку 1984 року управління західноберлінською мережею було передано Berliner Verkehrsbetriebe.

Після падіння Берлінської стіни почалися роботи з відновлення єдиної мережі берлінського S-бана. До кінця 1998 року знову відкриті всі основні радіальні лінії на території колишнього Західного Берліна, а також відновлено зв'язок із деякими передмістями Берліна (Потсдамом, Оранієнбургом, Бланкенфельде, Хеннінгсдорфом). 15 червня 2002 року було повністю відновлено рух на кільцевій лінії Ringbahn.

Поїзд серії 481 на лінії

Примітки[ред.ред. код]

  1. За станом на 2007 рік .
  2. Станом на 2006 рік .

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Wolfgang Kiebert Die Berliner S-Bahn. 1924 bis heute. — Transpress, 2004. — С. 176. — ISBN 3-613-71242-3.
  • Bernd Kuhlmann Bahnknoten Berlin. — Берлін: GVE, 2006. — С. 312. — ISBN 3-89218-099-7.
  • Robert Schwandl Berlin S-Bahn Album. — Берлін: metroPlanet, 2003. — С. 144. — ISBN 3-936573-02-6.
  • Bernhard Strowitzki S-Bahn Berlin. Geschichte (n) für unterwegs. — GVE, 2004. — С. 288. — ISBN 3-89218-073-3.
  • Gerd Gauglitz, Holger Orb Berlin S-und U-Bahnnetz. Ein geschichtlicher Streckenplan. — Берлін: Edition Gauglitz, 2002. — ISBN 3-933502-09-8.

Посилання[ред.ред. код]