Бертран де Борн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бертра́н де Борн (Bertran de Born; *1140 — †1215) — один з найвідоміших поетів середньовічного Провансу. У войовничих піснях славив війну. Улюблена форма творів Бертрана де Борна — сірвента.

Один із видатних прованських трубадурів, Борн був рицарем і разом зі своїм братом володів укріпленим замком Альтафорт (зараз містечко Отефор). Данте хвалить його як талановитого поета, співця війни («Про народне красномовство «), згадує про його щедрість («Бенкет'), але прирікає Борна на дуже важку кару за гріхи серед «злопорадників» у восьмому колі пекла: видатний трубадур тримає свою відрубану голову в руці, «як ліхтар». За що ж судилася йому така кара?

За легендою, Борн відіграв вирішальну роль у політичних подіях свого часу і був чи не єдиним винуватцем кривавих чварів, що спалахнули у французьких володіннях англійської королівської родини Плантагенетів. Реальні події, однак, складалися інакше. Син Генріха II Плантагенета — Річард І Левове Серце отримав від батька великі володіння у Франції, а його старший брат Генріх (т. зв. «Молодий король») через заздрощі виступив проти нього зі зброєю. Борн був серед тих південнофранцузьких рицарів, які стали на бік «Молодого короля».

Як талановитий поет, він надзвичайно яскраво відобразив ідеологію дрібного рицарства, завжди готового взятися до зброї і змушеного, через нестатки, жити війною. Але він, звичайно, не був єдиним носієм цієї ідеології. Його творчість цікава саме тому, що у талановитій формі виражає погляди і почуття тієї частини феодалів, до якої він належав.

Після надзвичайно бурхливого життя Борн подався у монастир, де й помер. Його старший син, теж Бертран де Борн, був трубадуром

Поетична спадщина[ред.ред. код]

Поетична спадщина (48 пісень) Бертрана де Борна — в основному сірвенти на політичні теми, що оспівують війну як єдину гідну справжнього лицаря справу. Захват від бою у де Борна замінює любовне захоплення, що позначається в куртуазної ліриці словом joi («Радість»). Навіть у кансонах, адресованих Даму, де Борн незмінно звертається до питань військової доблесті і честі. Його твори відрізняються експресією, сарказмом, мають високий ступінь впливу на емоції читача за допомогою віддалених образних, тематичних, ритмічних асоціацій. Два плачу де Борна на смерть Генріха Плантагенета («Молодого короля») відмічені високою майстерністю і вважаються одними з найкращих в цьому жанрі. Бертран де Борн був знайомий з поетичними дослідженнями свого сучасника Арнаута Даніеля і з успіхом застосовував методи цього складного трубадура у своїй ліриці. Наскрізна тема пісень де Борна — його взаємини з Річардом Левове Серце (фігурує у де Борна під прізвиськом «Oce-No» «Та-та-ні»), вони проходять складний шлях від відкритого протистояння (в «Легко сірвенти я складав …» де Борн закликає баронів об'єднатися проти Річарда) до військового союзу васала і сюзерена (сірвенти «Якщо б трактир, повний вин і шинок …»).

Данте в «Божественній комедії» («Пекло», пісня 28) назвав Борна сіячем розбрату й чвар і помістив його душу у восьме коло пекла. Водночас Данте хвалить його як талановитого поета, співця війни ("Про народне красномовство "), згадує про його щедрість ("Бенкет').

Юрій Клен в циклі поезій «Прованс» присятив Бертранові де Борну однойменний вірш.

Українські переклади[ред.ред. код]

У авторській антології перекладача Миколи Терещенка «Сузір'я французької поезії» (І — II, Київ, 1971) вміщено декілька перекладів українською з Бертрана де Борна.

Джерела[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

"Зарубіжна література" О. М. Ніколенко, І. Л. Столій