Беслан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Беслан
Розташування міста Беслан
Розташування міста Беслан
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Flag of North Ossetia.svg Північна Осетія — Аланія
Муніципальний район Правобережний
Основні дані
Час заснування: 1847
Статус міста з 1950 року
Населення 35 835 (2007)
Поштові індекси 363021-363029
Телефонний код +7-86737
Географічні координати: 43°11′00″ пн. ш. 44°32′00″ сх. д. / 43.18333° пн. ш. 44.53333° сх. д. / 43.18333; 44.53333Координати: 43°11′00″ пн. ш. 44°32′00″ сх. д. / 43.18333° пн. ш. 44.53333° сх. д. / 43.18333; 44.53333
Часовий пояс UTC+3, влітку UTC+4

Беслан (ос. Беслæн) — місто в Росії, адміністративний центр Правобережного району Північної Осетії.

Географія[ред.ред. код]

Місто, що розкинулось на правому березі річки Терек, за 15 км на північ від Владикавказа, за 8 км від кордону з Інгушетією. Беслан — важливий залізнично-дорожній вузол, розміщений на гілці Ростов-на-Дону — Баку, є початковий пункт гілки, що веде до Владикавказа.

Населення[ред.ред. код]

Населення 35835 чол. (2007), Беслан є третім містом Північної Осетії за населенням після Владикавказа та Моздока.

Національний склад населення (2002):

  • осетини — 81,77%
  • росіяни — 13,51%

Історія[ред.ред. код]

1847 року його заснували переселенці з інших частин Осетії й назвали Бесланикау (осетинською Бесланыхъæу «поселення Беслана») за іменем місцевого феодала Беслана Тулатова. Офіційно село називалось «Тулатове» чи «Тулатовське». Його перейменували на Ірістон («Осетія») 1941 року, а 1950-го, коли воно одержало статус міста, на Беслан.

Теракт[ред.ред. код]

Пам'ятник дітям Беслана в Санкт-Петербурзі

1 вересня 2004 року бесланську школу № 1 захопили терористи, 1128 дітей та дорослих було взято заручниками. 3 вересня в результаті перестрілки та штурму загинуло близько 330 чоловік, серед них 186 дітей та 145 дорослих. Поранення дістали 728 бесланців та 55 працівників силових структур. Під час штурму будівлі школи вбито 12 робітників спецслужб та одного місцевого жителя, який допомагав звільнювати заручників. 31 боєвика вбито, один — постав пізніше перед судом.[1]

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://kavkaz-uzel.ru/printnews/news/id/1220976.html
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 18 с. ISBN 966-8201-26-4

Посилання[ред.ред. код]