Бетт Мідлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бетт Мідлер, лютий 1990

Бетт Мідлер (Bette Midler; 1 грудня 1945, Гонолулу, Гаваї) — вокалістка, композитор, автор текстів, продюсер, акторка.

Біографія[ред.ред. код]

Своє дитинство Мідлер провела на Гаваях, де відвідувала місцеву школу, у якій була однією з небагатьох білих учениць. Проте Бет швидко звиклась і вже у першому класі отримала нагороду за виконання різдвяної пісні. Захопившись завдяки своїй матері кінематографом (своє ім'я Бетт отримала на честь відомої акторки Бетт Дейвіс), Мідлер почала навчатись акторській майстерності в «University Of Hawaii».

1965 року Бет отримала свою першу невелику роль у фільмі «Hawaii». Того ж року вона перебралась до Нью-Йорка, де працювала гардеробницею у торговельному домі «Stern», а також танцівницею в клубі. 1966 року їй вдалось стати учасницею хору, що був задіяний у великому бродвейському хіті «Скрипаль на даху» Джеррі Бока та Шелдона Харніка. Проте вже 1967 року Бет отримала одну з головних ролей у цій виставі. Також у цей період вона співала у клубі «Improvisation», який робив промоцію молодим талантам і у якому її запримітив один з керівників музичної телевізійної програми Девіда Фроста. В результаті Бет виступила кілька разів з самим Фростом та взяла участь у програмі «Merv Griffin Show». Після завершення виступів у «Скрипалі на даху», Мідлер недовго грала у небродвейському мюзиклі «Salvation», а надалі знову почала працювати танцівницею у одному з бродвейських барів.

1970 року Бет з'явилась в ексклюзивному клубі «The Continental Baths», де співала перед замотаними у купальні рушники геями. Сама артистка пропонувала не менш екстравагантне шоу, виконуючи хіти з 60-х, 50-х та 40-х років. У пошуках творчого матеріалу вона навіть звернулась до 1929 року, вибравши баладу Херрі Акста та Гранта Кларка «Am I Blue?». Відомості про ці незвичні виступи швидко поширились по всьому Нью-Йорку, що збільшило кількість відвідувачів цього шоу. В результаті артистка отримала багато цікавих пропозицій, серед яких, наприклад, було запрошення на регулярні виступи у програмі Джонні Карсона «Tonight». У травні 1971 року Бет зіграла подвійну роль у рок-опері «Tommy», яку поставила «Seattle Opera Company», а наприкінці того ж року офіційно дебютувала у Нью-Йорку, виступаючи у нічному клубі «Downstairs At The Upstairs». Початковий двотижневий ангажемент керівництву клубу довелось продовжити до десяти, щоб усі охочі могли переглянути це шоу. Наступного року Мідлер виступила разом з Карсоном у Лас-Вегасі в готелі «Sahara», а також дала концерт у нью-йоркському «Carnegie Hall».

У листопаді 1972 року фірма «Atlantic» випустила дебютний альбом співачки «The Divine Miss M», який лише за перший місяць розійшовся у кількості понад сто тисяч примірників. Входили до цього альбому головним чином твори, які артистка включала до своїх шоу, наприклад, «Boogie Woogie Bugle Boy» з репертуару The Andews Sisters, «The Chapel Of Love» The Dixie Cups, «The Leader Of The Pack» The Shangri-Las та «Do You Want To Dance?» Боббі Фремена. Партію фортепіано у більшості цих творів виконав Баррі Манілов, який на початку 1970-х років був акомпаніатором та музичним керівником співачки. Саму платівку Бет присвятила своїй сестрі Джудіт, яка загинула в автомобільній катастрофі. Другий альбом Мідлер «Bette Midler», що з'явився 1973 року, також добре продавався і потрапив до американського «Тор-10», а самій артистці того ж року було вручено нагороду «After Dark Award» як найкращій вокалістці року. Взагалі, у 1970-х роках співачка здобула статус суперзірки і виступала по всій Америці у переповнених залах.

1979 року Бет Мідлер зіграла свою першу головну роль у кіно — у фільмі режисера Марка Райделла «The Rose», що спирався на біографічні факти життя Дженіс Джоплін. За чудове втілення образу рок-зірки, життя якої знищив успіх, Бет отримала номінацію на «Оскара». Дві пісні, що походили з цієї стрічки, заглавна та «When A Man Loves A Woman», а також альбом-звукова доріжка, потрапили до американського чарту. Подібний успіх супроводжував і черговий лонгплей «Divine Madness», який фіксував концерт співачки у Пасадені, а також був звуковою доріжкою до однойменного фільму режисера Майкла Рітчі про велике світове турне 1980 року Бет Мідлер.

Однак після таких великих успіхів на початку 1980-х в артистки все почало потроху псуватися. Чорна комедія «Jinxed» (1981, режисер Дон Сігел), у якій зіграла Мідлер, зазнала повного провалу, а в артистичному середовищі ходили плітки про сильні чвари між Мідлер, її партнером Кеном Волом та режисером Доном Сігелом. Внаслідок цього артистка стала у Голлівуді персоною нон грата, що закінчилося нервовим стресом.

1984 року Бет одружилася з торговцем нерухомістю Мартіном фон Хасельбергом та уклала багаторічну угоду з «Walt Disney Studios», завдяки чому повернулась 1986 року на екрани, знявшись у комедії «Down & Out In Beverly Hills» (режисер Пол Мазурскі). До кінця 1980-х років Мідлер, відмовившись від гастрольних турне, присвятила себе виключно акторській кар'єрі і знялась у цілій серії комедійних фільмів, таких як «Ruthless People» (1986, режисер Джим Абрахамс, Девід Цукер та Джеррі Цукер), «Outrageous Fortune» (1986, режисер Артур Хіллер) та «Big Business» (1988, режисер Джим Абрахамс).

1988 року знятий режисером Геррі Маршаллом на власній студії артистки «All Girls Productions» фільм «Beaches» приніс Мідлер одну з найкращих ролей у її кар'єрі. Під час роботи над цим фільмом у Бет з'явилась нагода записати кілька пісень, серед яких були, наприклад, «Ballin' The Jack», «I've Still Got My Health», «The Glory Of Love», «Under The Broadwalk» та дещо позбавлена смаку пісня «Otto Tisling». У цьому фільмі звучав також твір Ларрі Хенлі та Джеффа Сілбейрема «Wind Beneath My Wings», який у виконанні Бет Мідлер здобув дві нагороди «Grammy».

1990 року артистка знялась у фільмі режисера Джона Ермана «Stella», в якому вдало виконала пародію стриптизу, танцюючи на стійці бару серед склянок та пляшок. Того ж року Бет зіграла разом з Вуді Алленом у комедії «Scenes From The Mall». Роль у фільмі 1991 року «For The Boy» (Мідлер була також і співпродюсером) принесла артистці чергову нагороду — «Золотий Глобус» (попередня була, наприклад, за роль у фільмі «The Rose»).

Ще 1990 року Бет записала перший (не враховуючи звукові доріжки) альбом від часу поразки 1983 року лонгплея «No Frills». Ця платівка під назвою «Some People's Lives» потрапила до американського «Тор-10», а твір «From The Distance», що походив з цієї платівки, тримався багато тижнів в американському та британському чартах. Відтоді артистка вирішила повернутись до музичної кар'єри і знову почала виступати.

Дискографія[ред.ред. код]

  • 1972: Divine Miss M
  • 1973: Bette Midler
  • 1975: Songs For The New Depression
  • 1977: Live at Last
  • 1977: Broken Blossom
  • 1978: The Best Of Bette Midler
  • 1979: Things & Whispers
  • 1979: The Rose (Soundtrack)
  • 1980: Divine Madness — Pasadena
  • 1983: No Frills
  • 1985: Mud Will Be Flung Tonight!
  • 1988: Beaches (Soundtrack)
  • 1991: For The Boys (Soundtrack)
  • 1993: Experience The Divine
  • 1994: Experience The Divine Again!
  • 1996: Diva Las Vegas
  • 1999–2000: The Divine Miss Millennium Tour
  • 2003–2004: Kiss My Brass
  • 2005: Kiss My Brass Down Under


Гітара Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.