Бе-1 (гідроплан)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бе-1 — радянський експериментальний гідроплан.

Історія створення[ред.ред. код]

Починаючи з 1963 р., по темі екраноплана в Центральному аерогідродинамічному інституті проводився цикл експериментальних робіт з вивчення компонування екранопланів катамарани типу, що мають підводні крила. Для дво-човневої схеми вибрали кілька варіантів підводних крил, виконаних по чотирьохточковою схемою.

У першому варіанті, який отримав позначення «А», підводні носові крила розміщувалися попереду центра мас, а кормові — за центром мас. Режим руху гідро-екраноплана від кораблів на підводних крилах відрізняється тим, що на великій швидкості масу апарата врівноважує підйомна сила, створювана крилом малого подовження.

Рух гідро-екраноплана відбувається на повітряному крилі і носовому підводному крилі, в результаті чого кормове підводне крило «висить» повітрі. У гідро-каналі ЦАГІ такий режим руху повністю моделювати було неможливо, у зв'язку з чим випробування були розбиті на три етапи.

Не першому етапі в басейні інституту вироблялися буксировочні випробування при швидкості руху до 12 метрів в секунду. Метою даного етапу був вибір оптимальної схеми підводних крил. Після цього у відкритому водоймищі випробовувалася великомасштабна буксирувана модель на швидкостях до 20 метрів в секунду.

Завершальним етапом мало стати виробництво масштабної самохідної моделі екраноплана-авіаносця для дослідження прийнятої схеми підводних крил, а також мореплавства, стійкості і керованості.

Перші два етапи повинні були проводитися в Центральному аерогідродинамічному інституті. У ЦАГІ побудували дві моделі — Модель 6313 в масштабі 1:7 та Модель 6320 в масштабі 1:4. Компонування останньої використовували в якості бази для виготовлення пілотованої моделі. Її будівництво доручили ОКБ Берієва Г. М. Дана діюча модель в ОКБ була названа «Гідролетом», в офіційних документах їй був привласнений індекс Бе-1.

Гідролет розробляла ініціативна група молодих конструкторів. Він виготовлявся майже цілком з деревини. Силова установка — чехословацький турбореактивний двигун М701С-250.

Випробовування[ред.ред. код]

Під час випробувань, що проходили в червні-жовтні 1965 року в акваторії Таганрозької затоки, льотчик-випробувач Купріянов Ю. М. на гідрольоті розвинув швидкість 160 км/г.

Всього здійснили 16 виходів у море. У водотоннажному режимі провели вісім пробіжок, на підводних крилах — сорок, на повітряному крилі з закрилками, відхиленими на 20-25° — сорок три. Кут установки передніх крил становив 4°, кормових — 0°. Задні крила перед другим виходом у море встановили під кутом 2°, однак це не виправдало себе, і вони були повернуті в початкове положення. Випробування проводили в штиль і на хвилі висотою 0,4 метра.

Випробувачі відзначали, що йдуть в міжкорпусний простір від поплавців сильні струмені води, створюють враження, що апарат з води виходить завдяки їм, а не підводним крилам.

Щоб зменшити зазор між водною поверхнею та задньою кромкою крила, майже в два рази збільшили хорду закрилка центроплана. Це значно збільшило підйомну силу створювану крилом.

Повітряне крило і підводні крила змогли створити підйомну силу, яка становила всього 60 відсотків від загальної ваги гідро-льоту, хоча, за розрахунками тяги, повинно було вистачати для виведення гідро-льоту Бе-1 на екранний політ, в якому підводні крила не задіюються.

В ОКБ Берієва Г. М. на підставі робіт по гідролету Бе-1 опрацьовували проект пасажирського гідро-екраноплана Бе-11, розрахованого на 100 пасажирських місць. Були вивчені варіанти монтажу на Бе-11 двох двигунів АІ-20 або чотирьох турбореактивних двигунів НК-7 або чотирьох М337. Однак роботи далі попередніх розрахунків по проекту не пішли.

Льотно-технічні характеристики експериментального гідролета Бе-1[ред.ред. код]

  • Розмах крила — 6,00 м;
  • Довжина — 10,37 м;
  • Тип двигуна — турбореактивний двигун Walter М701С-250;
  • Тяга — 8,7 кН;
  • Максимальна швидкість — 160 км / год;
  • Екіпаж — 1 людина.

Посилання[ред.ред. код]