Биков Леонід Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Биков.
Биков Леонід Федорович
Портрет Леонида Быкова.png
Леонід Биков
Ім’я при народженні Биков Леонід Федорович
Народження 12 грудня 1928
Знаменське, Донецька область, УРСР
Дата смерті 11 квітня 1979
Київська область, УРСР
Громадянство СРСР СРСР
Роки діяльності 1952—1979
Дружина Тамара Костянтинівна
Діти Лесь, Мар'яна
Сторінка в інтернеті leonid-bykov.ru

Леоні́д Фе́дорович Би́ков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське) Слов'янського району Донецької області — 11 квітня 1979) — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков – лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року у Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва.

Зміст

[ред.] Біографія

У 1929 році батьки переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу №6, там же вперше вийшов на сцену місцевого БК імені Леніна. Під час ВВВ Леонід разом з сім'єю знаходився у евакуації в Барнаулі. З дитинства він мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди була в 1942 році евакуйована 2-а Ленінградська школа військових льотчиків, але туди його не взяли через маленький зріст і приписаний собі вік. Другий раз — в Ленінграді (в 1945 році), в 2-у спецшколу для льотчиків, яка була трохи пізніше розформована по причині закінчення війни.

У театральний інститут в Києві прийнятий не був, але вступив і закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту (1951). У 1951—1960 — актор Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра, Биков грає у комедії «Вулиця трьох солов'їв, 17» стилягу — радянського модника.[1] У 1960—1968 — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Гніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році в фільмі «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де він зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

У числі кращих ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), Альошкі («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

В кінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнко і Олександром Сацьким був створений сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, з-за його «негероїчності». Після довгого очікування в 1972 році, Биков почав знімати «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині Леонід Биков зіграв головну роль.

У 1977 році був знятий ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати». У 1978 році початок зйомок фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73», в якості автора сценарію, режисера та виконавця головної ролі інопланетянина Глоуза. До 1979 року вже відзнято дві частини фільму на відеоплівку, представлені суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани. За однією з версій[2], під час зйомок картини, Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, як би передчуваючи швидку трагедію. За іншою,[3] заповіт було написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, було написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

«…Нехай хтось один скаже слово «прощавай», і все. Не треба цирку, так званого почестями. Після цього «дерболизнути» хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…»

Оригінальний текст (рос.)

«…Пусть кто-то один скажет слово «прощай», и всё. Не надо цирка, называемого почестями. После этого «дерболызните» кто сколько может. А потом пусть 2-я эскадрилья врежет «Смуглянку» от начала и до конца…»
Надгробок Леоніда Бикова.

Трагічно загинув у автомобільній катастрофі на трасі «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і Биков вирішив його об'їхати. Однак, як тільки він став здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова 18 метрів… На момент смерті Бикову було всього 50 років. Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві (ділянка №33).

«Слідство велося дуже ретельно. Проводилися консультації з експертами, автогонщиками, експерименти на автодромі «Чайка». Виявилося, що молодий водій зустрічної вантажівки, який вже зібрався було у в'язницю, не винен. Биков був тверезий, але допустився помилки, напевно, через втому. І ніякого інфаркту у нього не було, інакше він відпустив би педаль гальма. Леонід Федорович до останнього намагався запобігти зіткненню.»

Оригінальний текст (рос.)

«Следствие велось очень тщательно. Проводились консультации с экспертами, автогонщиками, эксперименты на автодроме «Чайка». Оказалось, что молодой водитель встречного грузовика, который уже собрался было в тюрьму, не виновен. Быков был трезв, но допустил оплошность, наверное, из-за усталости. И никакого инфаркта у него не было, иначе он отпустил бы педаль тормоза. Леонид Фёдорович до последнего пытался предотвратить столкновение.»

[ред.] Фільмографія

пам'ятник військовим льотчикам

[ред.] Акторські роботи

Рік Стрічка Роль Примітки
1953 Доля Марини Сашко Дебют
1954 Приборкувачка тигрів Петя Мокін
1955 Чужа рідня Лев Захарович, вчитель
Максим Перепелиця Максим Перепелиця Головна роль
1957 Поряд з нами Микола Жуков, інженер Головна роль
1958 Добровольці Олексій Акішин
Сварка в Лукашах Туз Віктор Терентійович
Дорога моя людина Саша Богатирьов
1959 Травневі зірки Російський танкіст Олексій
1960 Альошкіна любов Олексій Акішин Головна роль
Обережно, бабуся! Олексій Штиков
1962 На семи вітрах Гаркуша
Горизонт Бригадир цілинного радгоспу
1963 Коли розводять мости Річард
Великий гніт диригент симфонічного оркестру
1964 Зайчик Лев Зайчик Головна роль
1966 У місті С. Возій
1968 Розвідники Сашко Макаренко
1970 Щастя Ганни Командир продзагону
1971 Де ви, лицарі? Вчений Кресовський Ігор Володимирович
1973 В бій ідуть лише «старі» комеск Титаренко Головна роль
1976 Ати-бати, йшли солдати єфрейтор Віктор Святкін Головна роль

[ред.] Режисерські роботи

Рік Стрічка Примітки
1961 Як мотузочок не в'ється
1964 Зайчик Головна роль
1971 Де ви, лицарі?
1973 В бій ідуть лише «старі» Головна роль
1976 Ати-бати, йшли солдати Головна роль

[ред.] Сценарист

Рік Стрічка Примітки
1973 В бій ідуть лише «старі» Головна роль
1978 Прибулець За повістю Євгена Шатька «Прибулець-73»[4]

[ред.] Визнання і нагороди

[ред.] Примітки

  1. ↑ Медіа група «Об'єктив»
  2. ↑ Наш Фільм — журнал про російське кіно
  3. ↑ Издательский Дом АиФ
  4. ↑ Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)

[ред.] Джерела

  • Спеціальний культурологічний випуск аналітично-інформаційного журналу «Схід (журнал)», 2004.

[ред.] Посилання

Wikiquote-logo.svg Леонід Биков у Вікіцитатах?
Commons-logo.svg Леонід Биков на Вікісховищі?
п • о • рФільми Леоніда Бикова
Режисер
Актор
Сценарист
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&oldid=8234422
Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами