Биков Леонід Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Биков Леонід Федорович
Портрет Леонида Быкова.png
Леонід Биков
Ім’я при народженні Биков Леонід Федорович
Народження 12 грудня 1928(1928-12-12)
Знаменське, Донецька область, УРСР
Дата смерті 11 квітня 1979(1979-04-11) (50 років)
Київська область, УРСР
Громадянство СРСР СРСР
Роки діяльності 1952–1979
Дружина Тамара Костянтинівна
Діти Лесь, Мар'яна
Сторінка в інтернеті leonid-bykov.ru

Леоні́д Фе́дорович Би́ков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське) Слов'янського району Донецької області — 11 квітня 1979) — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року в Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва та астероїд[1].

Біографія[ред.ред. код]

У 1929 році батьки переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу № 6, там він уперше вийшов на сцену місцевого будинку культури імені Леніна. Під час Другої світової війни Леонід разом з сім'єю перебував у евакуації в Барнаулі. Змалку він мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди в 1942 році евакуйовано 2-у Ленінградську школу військових льотчиків, але туди його не взяли через маленький зріст і приписаний собі вік. Другий раз — у Ленінграді1945 році), у 2-у спецшколу для льотчиків, яку трохи пізніше розформовано з огляду на закінчення війни.

У театральний інститут у Києві його не було прийнято, але Биков вступив і закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту (1951). У 19511960 роках — актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра, Биков грає в комедії «Вулиця трьох солов'їв, 17» стилягу — радянського модника.[2] У 19601968 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році в фільмі «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

У числі найліпших ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), Альошки («Альошкова любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1972 році, Биков почав знімати «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став його друг льотчик Тихон Верхомій, з яким вони дружили ще до війни.

У 1977 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати». У 1978 році розпочалися зйомки фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73», в якості автора сценарію, режисера та виконавця головної ролі інопланетянина Глоуза. До 1979 року вже відзнято дві частини фільму на відеоплівку, представлено суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани. За однією з версій[3], під час зйомок картини, Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, наче передчуваючи швидку трагедію. За іншою,[4] заповіт написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

«…Нехай хтось один скаже слово «прощавай», і все. Не треба цирку, так званих почестей. Після цього «дерболизнути» хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…"

Оригінальний текст (рос.)

«…Пусть кто-то один скажет слово «прощай», и всё. Не надо цирка, называемого почестями. После этого «дерболызните» кто сколько может. А потом пусть 2-я эскадрилья врежет «Смуглянку» от начала и до конца…»

Трагічно загинув у автомобільній катастрофі на трасі «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і Биков вирішив його об'їхати. Однак, як тільки він став здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова 18 метрів… На момент смерті Бикову було всього 50 років. Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

«Слідство велося дуже ретельно. Проводилися консультації з експертами, автогонщиками, експерименти на автодромі «Чайка». Виявилося, що молодий водій зустрічної вантажівки, який вже зібрався було у в'язницю, не винен. Биков був тверезий, але допустився помилки, напевно, через втому. І ніякого інфаркту у нього не було, інакше він відпустив би педаль гальма. Леонід Федорович до останнього намагався запобігти зіткненню.»

Оригінальний текст (рос.)

«Следствие велось очень тщательно. Проводились консультации с экспертами, автогонщиками, эксперименты на автодроме «Чайка». Оказалось, что молодой водитель встречного грузовика, который уже собрался было в тюрьму, не виновен. Быков был трезв, но допустил оплошность, наверное, из-за усталости. И никакого инфаркта у него не было, иначе он отпустил бы педаль тормоза. Леонид Фёдорович до последнего пытался предотвратить столкновение.»

Фільмографія[ред.ред. код]

Акторські роботи[ред.ред. код]

Рік Стрічка Роль Примітки
1953 Доля Марини Сашко Дебют
1954 Приборкувачка тигрів Петя Мокін
1955 Чужа рідня Лев Захарович, вчитель
Максим Перепелиця Максим Перепелиця Головна роль
1957 Поряд з нами Микола Жуков, інженер Головна роль
1958 Добровольці Олексій Акішин
Сварка в Лукашах Туз Віктор Терентійович
Дорога моя людина Саша Богатирьов
1959 Травневі зірки Російський танкіст Олексій
1960 Альошкіна любов Олексій Акішин Головна роль
Обережно, бабуся! Олексій Штиков
1962 На семи вітрах Гаркуша
Горизонт Бригадир цілинного радгоспу
1963 Коли розводять мости Річард
Великий гніт диригент симфонічного оркестру
1964 Зайчик Лев Зайчик Головна роль
1966 У місті С. Возій
1968 Розвідники Сашко Макаренко
1970 Щастя Ганни Командир продзагону
1971 Де ви, лицарі? Вчений Кресовський Ігор Володимирович
1973 В бій ідуть лише «старі» комеск Титаренко Головна роль
1976 Ати-бати, йшли солдати єфрейтор Віктор Святкін Головна роль

Режисерські роботи[ред.ред. код]

Рік Стрічка Примітки
1961 Як мотузочок не в'ється
1964 Зайчик Головна роль
1971 Де ви, лицарі?
1973 В бій ідуть лише «старі» Головна роль
1976 Ати-бати, йшли солдати Головна роль

Сценарист[ред.ред. код]

Рік Стрічка Примітки
1973 В бій ідуть лише «старі» Головна роль
1978 Прибулець За повістю Євгена Шатька «Прибулець-73»[5]

Визнання і нагороди[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Спеціальний культурологічний випуск аналітично-інформаційного журналу «Схід (журнал)», 2004.
  • Роман Корогодський та ін. Леонід Биков. - М., 1978
  • Роман Корогодський. Леонід Биков. // В книзі: Брама світла. Шістдесятники. [упорядники М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко; автор вступної ст. М. Коцюбинська] - Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2009. - 655 с. ISBN 978-966-8197-47-5

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  2. Медіа група «Об'єктив»
  3. Наш Фільм — журнал про російське кіно
  4. Издательский Дом АиФ
  5. Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)