Биківнянські могили

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 50°28′34″ пн. ш. 30°41′26″ сх. д. / 50.476076° пн. ш. 30.690694° сх. д. / 50.476076; 30.690694

Биківня або Биківнянські могили  — місце поховання жертв політичних репресій 1937—1941 років. Розташоване за 1,5 км від колишнього селища Биківня на околиці Києва, поблизу автостради Київ-Бровари.

Наприкінці 1980-х років було доведено, що в часи сталінських репресій тут був об'єкт спеціального призначення НКВС і відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих громадян. Кількість жертв биківнянського поховання остаточно не встановлена, наводяться різні цифри: 6323, 6329, 6783, понад 7 тисяч, 120 тисяч, 225 тисяч осіб. Дослідження продовжується в теперішній час.

На території Биківнянських могил створено Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».[1]

Кладовище у Биківнянському лісі[ред.ред. код]

Поблизу селища Биківня у 1930-х — початку 1940-х років (до окупації німцями Києва) в таємній обстановці здійснювались масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві органами НКВС. Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань розпочалося 1936 року.

Встановлено, що в районі селища Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві.

Розслідування[ред.ред. код]

Вперше останки жертв були виявлені місцевими жителями восени 1941. Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено.

Радянські урядові комісії[ред.ред. код]

Радянською владою було проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1944, 1971, 1987 років оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.

Радянська комісія у справі воєнних злочинів 1944 року, вже після визволення від гітлерівців, оголосила биківнянське поховання місцем поховання в'язнів Дарницького табору військовополонених, в якому гітлерівці стратили 75 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Таке рішення комісія ухвалила на тій підставі, що Дарницький концтабір був розташований за 5 км від биківнянського поховання.

Друга урядова комісія 1971 року знову визнала ці поховання могилами жертв гітлерівських окупантів. Тоді ж було перепоховано понад 4 тисяч останків.

Третя урядова комісія 1987 року підтвердила висновки двох попередніх комісій. Під час її роботи було перепоховано ще понад 2 тисяч останків, а на місці поховання встановлено кам'яну плиту, на якій було викарбувано, що там «поховано 6329 радянських солдатів, партизанів і цивільних громадян, знищених фашистськими загарбниками у 1941—1943 рр.».

У 1988 Рада міністрів УРСР зобов'язала вивчити питання, пов'язане з биківнянським похованням. Була створена четверта комісія. У процесі розслідування й наступного перепоховання виявлено особисті речі окремих жертв, завдяки чому вдалося встановити прізвища деяких осіб, заарештованих у 1936—1941 роках. Судово-медична експертиза дала змогу зробити остаточний висновок, що то були останки жертв сталінських репресій — радянських громадян, страчених НКВС у 1936—1941 роках. У 1988 році жертви перепоховані до братської могили, яка складається з кількох поховань.

Сучасні дослідження[ред.ред. код]

На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.[2]

«Биківні» по всій Україні[ред.ред. код]

На сьогодні встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно ховалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища, померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці — парк культури і відпочинку, ще є 9-й кілометр Запорізького шосе у Дніпропетровську та центральне міське кладовище в Сумах.

Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі, чи поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик — лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.

Дослідники стверджують, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись «таборилося» НКВС.[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]